Бувай, Барбі. Коли реклама фільму ліпша, ніж суть

Китайська Барбі

«Барбі мого дитинства — молода кукурудза» — цей жарт із Твітера трохи про мене. Ще були торти з піску, прикрашені квітами, пелюстки рожевих флоксів на нігтях як манікюр й листя акації як гроші в уявному магазині.

Сьогодні цей принцип — використовувати різні підручні предмети як іграшки — застосовується в інноваційних педагогічних методиках. Тоді ж, ймовірно, фантазія частково компенсовувала бідність, а китайські підробки — справжніх Барбі.

Про оригінальну ляльку я могла хіба мріяти — так, як, наприклад, зараз моя племінниця у такому віці мріє про айфон.

Але й піратські моделі, натхненні справжньою Барбі, здавалися досконалими тендітними втіленнями глянцевого світу з телевізора й журналів, який здавався позаземним. Інші іграшки не мали шансів витримати конкуренцію.

Ляльки для шафи

Я загуглила, щоб нагадати собі, як виглядали попередниці Барбі з моєї колекції. Це були великі пластикові ляльки виробництва НДР з блискучим волоссям та виразними очима, що закривалися, коли опускаєш ляльку. Сучасна дитина такої б злякалася.

Зараз їх продають на ОЛХ з описом «вінтаж» й ціна від 500 до кількох тисяч гривень свідчить про те, що ностальгія чудово монетизується. Але я не хотіла би їх знову навіть задарма.

Ці ляльки малорухливі й статичні. Їм більше пасувало сидіти на дивані або на шафі — на противагу жвавій зграбній Барбі, в якої згиналися руки-ноги й весь її зовнішній вигляд аж кричав, що це лялька для яскравого активного життя.

На ілюстрації радянська лялька виробництва НДР (Німецької соціалістичної республіки, яка входила до Радянського блоку) та Барбі 90-х.

Дитиною я не знала, що лялька Барбі несла в собі феміністичні ідеї й мала показати вибір різних життєвих сценаріїв для жінок. Ляльки Барбі не доходили до мене в усьому їх розмаїтті, я знала лише ту, що у фільмі зображена як «стереотипна Барбі»: щаслива худорлява блондинка без турбот і недоліків.

Символ достатку

Я не знала, що є Барбі-стюардеси, лікарки чи президентки — ба більше, й подумати не могла, що Барбі доводиться займатися чимось настільки буденним, як ходити на роботу.

Контрастна до навколишньої дійсності, Барбі стала обіцянкою іншого життя, головним символом того, чого так відчайдушно хотілося і так бракувало — життя, в якому вистачає грошей на всі забаганки: вишуканий гардероб, яскраві аксесуари, будиночок. На роботу ходили батьки і якийсь час їм майже рік не платили зарплату.

Контрастна до навколишньої дійсності, Барбі стала обіцянкою іншого життя

Через це я однієї зими я кілька місяців ділила на двох із мамою чоботи. В усьому образі Барбі саме взуття вражало мене найбільше: акуратні рожеві туфлі означали для мене більше, ніж те, чим вони були насправді. Вони ніби промовляли, що є життя, яке підходить до цих кольорових каблуків, непрактичних, але таких довершених.

Я й досі маю сентимент до яскравого взуття й святкового одягу, і він незрозумілий ровесникам, які росли в інших умовах в інших країнах. Якось я брала участь в одному закордонному обміні поруч із молоддю з різних європейських країн. Одна данка мене спитала: «Навіщо тобі стільки одягу?».

Я ж купувала речі, бо не могла встояти перед доступними цінами за натуральні тканини. Я пробувала щось пояснити про важкі 90-ті в Україні, але дівчина з Копенгагена з університетською стипендією 1000 євро й кольоровим волоссям дивилася на мене без особливого розуміння.

Те, як одягалася сама данка — синтетичні легкозаймисті речі темних кольорів — свідчило, що це, напевно, останнє, чим вона переймається.

Також я пам'ятаю дитяче захоплення — своє й подруг — нереалістично (якою вона й була) стрункою фігурою Барбі. Моя старша сестра, заледве ставши підлітком, нишком від батьків купувала антицелюлітний крем із каталогу косметики Avon і випробовувала дієти, про які чула з телевізора, ховаючи недоїдені обіди від мами.

Барбі неабияк спричинилася до цієї культури схуднень. І навіть якщо вона й мала промовляти до жінок, що вони можуть бути ким завгодно, вона точно їм говорила, що при цьому вони обов'язково мають бути худими.

Про фільм «Барбі» я дізналася, коли в соцмережах почали з'являтися фото глядачів у рожевих убраннях й захотіла подивитися стрічку, в черзі на яку стоїть увесь світ. Я б хотіла побачити такий фільм тоді, коли була дитиною й коли Барбі була для мене недосяжним взірцем.

З феміністичним маніфестом, в якому підкреслюється суперечливість усіх вимог до жінок, отож і не треба надто старатися, аби їм слідувати, з висміюванням патріархату, з ідеєю того, щоб бути собою незалежно від чиїхось очікувань. Ці знання згодилися б мені раніше, коли так приваблював саме візуальний вигляд Барбі.

Очікувано, що продажі ляльки після такої грандіозної промокампанії зросли

Зараз же я не побачила нових висловлювань у фільмі. Та й сам Барбіленд (світ, де живуть ляльки) не таке вже й інклюзивне місце: в цьому утопічному світі немає місця ані для старих, ані для людей із дітьми.

Очікувано, що продажі ляльки після такої грандіозної промокампанії зросли. Бачила, що мої ровесниці після виходу стрічки купували собі дорослим такі ляльки. Я виросла, так і не здійснивши мрії мати справжню Барбі, але розумію їх. Коли, наприклад, купую дві пари взуття за один раз (не тому, що потрібно, а тому, що хочеться), думаю, що частково це роблю для себе маленької, для дівчинки, яка так хотіла Барбі.

Просто іграшка

Я спитала племінниці (їй 12), як вона ставиться до Барбі. «Я її сприймаю як належну іграшку, щоб погратися», — без особливих емоцій сказала вона.

Фільму вона не бачила, але дала рецензію на мультик, щедро пересипавши її психологічними термінами про абьюз, маніпуляції й висновком про те, як не треба цьому всьому піддаватися, пам'ятаючи про власну цінність. Барбі є для нею однією з можливостей, але точно не дороговказом.