Місія – врятувати садибу в Яроповичах

Покинута садиба з вишуканим дерев’яним будинком та старим парком у селі Яроповичі Андрушівської громади на Житомирщині за останні кілька років перетворилася на популярну туристичну локацію. За її відновлення взялися волонтери, які регулярно проводять там толоки і мріють створити в садибі музейний комплекс, а ще об’єкт включили до туристичного маршруту.

Зведений наприкінці ХІХ століття будинок, що давно перетворився на візитівку села, є зразком тогочасної дерев’яної архітектури. У ньому досі збереглися автентичні вікна та двері, а під шаром вапна на стелях приховані розписи. Будівля пережила багато віх історії, адже була житловим будинком, адміністрацією цукрового заводу, німецьким польовим шпиталем і школою. У 2008 році її зачинили й вона понад десятиріччя стояла пусткою, а тепер збирає однодумців, яким важливо зберегти будинок та довколишній парк для нащадків.

Нещодавно у садибі Тржецяків-Єнні влаштували дводенну толоку, на якій побувала й кореспондентка Укрінформу.

ВОЛОНТЕРСЬКА ТОЛОКА ЗІБРАЛА МАЙЖЕ 30 ЕНТУЗІАСТІВ        

Про толоки в Яроповичах знала давно, але ніяк не випадало нагоди до них приєднатися. Потрапити туди вдалося минулої суботи, коли там тривала велика дводенна толока. Шлях до села пролягає трасою Р-18, а тоді ще кілька кілометрів треба їхати бруківкою серед мальовничих краєвидів.

Ініціатор відродження садиби Тржецяків-Єнні, член громадської організації «Олександрійська скрижаль», Коростишівського науково-краєзнавчого товариства та  Житомирської обласної організації  Українського товариства пам’яток історії та культури Ігор Довбиш дорогою розповідає, що вперше Яроповичі згадуються в Літописі руському 1160 роком. За однією з легенд, назва села походить від імені князя Ярополка, а ще є версія, що вона пов’язана з річкою Ірпінь, яка тут протікає. У селі збереглося давньоруське городище.

У садибу приїздимо після десятої і тут вже кипить робота. Оточений старезними деревами будинок одразу вражає своїм величним виглядом, мереживним різьбленням, широкими коридорами і просторими високими кімнатами. В одній із них на згадку про школу, яка тут була раніше, збереглася зелена дошка з написом «Восьме жовтня. Класна робота». Місцеві жителі досі називають перлину свого села школою.

Обійшовши будинок по периметру, прямую до центрального входу. Там двоє чоловіків розбирають старі дерев’яні сходи. Це випускник школи Валерій Березівський та Василь Бартовщук із Попільні, який три дні тому повернувся з Німеччини, куди евакуював онуків, і разом із сином приїхав допомогти в добрій справі.

– Тут ми проводимо реставрацію, – пояснює пан Василь. –  Будуть нові дерев’яні сходи. Спочатку перемуруємо ці боковини, у народі їх називають «бики».

Пан Валерій додає, що тут було багато толок, а цього разу всі з’їхалися з ночівлею на два дні, бо роботи назбиралося чимало. 

«Я проживав у Яроповичах і ходив у цю школу. Ще пам’ятаю, як он там не було добудови (показує рукою в бік – ред.), а стояв отакий точнісінько ґанок як цей, тільки менший розміром, де потім зробили буфет. Розумієте, душею я завжди в Яроповичах, а школа – це ж візитка села. Хто сюди приїжджає, то ідуть в парк і до школи. Щороку випускники, які закінчили її 20-30 років тому, збираються і фотографуються тут.  У мене зараз два тижні буде відпустка, то приїжджатиму сюди і робитимемо в садибі, що нам під силу, - говорить Березівський.

Згодом до садиби під’їжджає віз із конем, який привіз щебінь. Чоловіки починають вивантажувати лопатами каміння й на фоні дерев’яного будинку цей процес виглядає цілком гармонійно, ніби машина часу на якусь мить переносить у  ХІХ ст., коли він зводився.

Помічаю, як однією з паркових алей прямують дві жінки. Це мама й донька Лариса та Оксана Гарбар, які нині мешкають у Києві. Обоє навчалися у школі, що була розміщена на території маєтку.

- Ми трохи долучаємося до цієї справи коштами, сапали тут, прибирали у приміщенні. Цього разу наша сім’я поділилася піском, щебенем та цементом. Так хочеться, щоб збереглася ця школа, бо це наша пам’ять та історія. Зараз дуже важкі часи, треба допомагати Збройним силам, але й про Яроповичі забувати не варто.  Я постійно знайомим у Києві розповідаю про цю садибу, - каже пані Лариса.

САДИБА ПІД ВОЛОНТЕРСЬКОЮ ОПІКОЮ

На території садиби з часом більшає людей. На толоку збираються небайдужі з Житомира, Попільні, Білої Церкви, Бородянки та місцеві жителі. Під обід приїздять троє велотуристів із обласного центру. Попри те, що хлопці здолали під сонцем 65 км, вони одразу із завзяттям беруться до роботи. Чоловіки демонтують опори сходів, жінки переносять цеглу, яка згодиться для будівельних робіт, а під стінами будинку, де ще вранці кропива жалила ноги, миттєво з’являються охайні викошені галявини. Толока в Яроповичах того дня зібрала майже 30 людей.

Усі, хто хочуть допомогти, радяться з Аллою Юр-Харідінян, де потрібні руки. Вона голова громадської організації «Олександрійська скрижаль», мета діяльності якої – впливати на балансоутримувачів, що псують пам’ятки і порушують пам’яткоохоронне законодавство. Під волонтерською опікою організації зараз перебувають водогін Даміловського в Білій Церкві та садиба в Яроповичах. Знаходжу момент, коли Алла присідає відпочити і розпитую, коли з’явилася ідея взятися за відродження яроповицької садиби.

За її словами, все розпочалося з ініціативи Ігора Довбиша, який вперше приїхав у Яроповичі в 2020 році.

 - Історією старовинних маєтків Житомирщини я займаюся ще з 2007 року. У Facebook є моя група «Старовинні маєтки Житомирщини», де я періодично публікую інформацію, яку знаходжу в літературі, архівах, виходжу на родичів власників маєтків. Про садибу в Яроповичах я знав давно, а коли сюди приїхав, зрозумів, що такого дерев’яного, з цікавою різьбою будинку не бачив ніде. Я вирішив, що хоча б один маєток треба зберегти для наших нащадків і звернувся до громадської організації «Олександрійська скрижаль», - розповідає Ігор.

Мої співрозмовники пригадують, що до 2008 року на території садиби розміщувалася місцева школа, але згодом збудували нову й дерев’яний будинок пустував. Будівля перебуває на балансі Яроповицького ліцею, й коли представники громадської організації звернулися до його директора, він упереджено поставився до їхньої ідеї, але згодом дав добро, аби волонтери зберегли будівлю. Ліцей та «Олександрійська скрижаль» підписали договір про співпрацю.

Алла пояснює, що роботи в садибі почали з того, що розчистили галявини та проїзд на її територію. Волонтери також засклили вікна і продовжують це робити, бо їх постійно розбивають. За кошти від родини Собанських, чиї нащадки тут проживали, встановили ринви. Зараз реставрують ґанок, бо він настільки просів, що тягне за собою дах та фронтон. Наступним етапом має бути гідроізоляція фундаменту, а далі – реставрація фасаду, на що треба 5 млн грн, яких у волонтерів зараз немає.

ВІД МАЄТКУ ШЛЯХТИЧІВ І КУПЦІВ – ДО ПУСТКИ

Паралельно з участю в толоках Ігор Довбиш шукає інформацію про садибу Тржецяків-Єнні в Яроповичах і тепер достеменно знає її історію. Дослідник ділиться, що перша згадка про неї датується ще І половиною XVIII століття, коли село належало Тишам-Биковським. Тоді її власники часто змінювалися й наприкінці XVIII ст. Яроповичі придбав заможний польський шляхтич  Міхал Тржецяк (Тжецяк). Він заклав тут парк і побудував будинок, у якому жили три покоління його сім’ї. У 1859 році садибу купив Сигізмунд Катюжинський і побудував у селі цукровий завод, але через борги передав свою власність кредиторам, які продали її швейцарським купцям Єнні.  Зокрема Габріель Єнні був першим власником цього маєтку та понад 20 років займав посаду директора-розпорядника товариства цукрового заводу «Яроповичі». Саме він побудував у 1878 році  на місці старої садиби Тржецяків  дерев’яний будинок, що зберігся до нашого часу. Паралельно з цим він звів та утримував у селі двоповерхову церковно-приходську школу (її будівля збережена, але не використовується – ред.), лікарню при цукровому заводі та реконструював місцеву дерев’яну церкву (згоріла під час пожежі у 2016 році – ред.). У Яроповичах знайшла вічний спочинок дружина власника маєтку Крістіна-Доротея Єнні, нагробок якої демонтували і скинули в яр під час будівництва радянського обеліску, але згодом селяни повернули його на приблизне місце поховання. 

Після Габріеля Єнні до Яроповичів прибув його близький товариш Артур Козловський, а потім – племінник Габліеля Фрідріх Єнні. Із кінця ХІХ ст. власниками маєтку стають графи Собанські, які самі там не жили, а керували всіма справами в Яроповичах їх управителі. Ігор Довбиш пояснює, що власники садиби так часто змінювалися, бо згідно статуту товариства цукрового заводу «Яроповичі» кожні щоп’ять  років обирався новий директор-розпорядник. Так, останнім директором-розпорядником був Міхал Собанський.

Сам будинок зводився у два етапи – основу збудував Габріель Єнні, а ще один корпус добудували на початку ХХ ст. під адміністрацію цукрового заводу. До початку 1920-х років на території садиби розташовувалася адміністрація заводу, який згодом закрили через нерентабельність, а його приміщення розібрали на будматеріали. Від підприємства залишилися тільки комора і льохи.   У 1927 році в будинку Єнні відкрилася школа. Під час Другої світової війни там розташовувався німецький польовий госпіталь. Після звільненні села в будинку до 2008 року знову діяла школа.

Ігор проводить екскурсію садибою, показуючи арковий підвал під будівлею, де колись розташовувався дерев’яний флігель, який згорів. Його від сміття розчистили волонтери. Ще одне підвальне приміщення виявили під самим будинком,  який був оснащений системою опалення та каналізацією. Грубки, розміщені в кімнатах, там добудували вже за радянських часів.

У просторих кімнатах будинку збереглися автентичні дерев’яні вікна та двері. Подекуди на стелях із-під шару вапна видніються розписи. В одному із приміщень, де за розповідями місцевих жителів, розміщувалася капличка, можна роздивитися виразні розписи та давню плитку, яких дивом не торкнулися шкільні ремонти.

У майбутньому волонтери бачать на території садиби у Яроповичах музейний комплекс із парком, площа якого сягає 6 га. Для популяризації перлини села її включили у туристичний маршрут «Забутими панськими маєтками» однієї з житомирських турагенцій.

Алла каже, що у пошуках засобів для проведення реставрації написала листи майже 20 найбільшим підприємствам Житомирщини, у яких просила підтримати садибу матеріалами, але відповіді не отримала ні від кого. Тож нині всі роботи тут проводяться внесками і руками небайдужих людей, які вболівають за Яроповичі. Долучитися до цієї справи можуть усі охочі.

Ірина Чириця, Житомир

Фото автора