Українці у світі. Віджі — майстер кримінальної фотографії та сенсацій, за якими полювали найвідоміші видання Нью-Йорку

У постійній рубриці ELLE.UA ми розповідаємо про українців та українок, які змінювали світ — кожен у своїй царині. Однією з попередніх героїнь стала Соня Делоне — українська художниця та дизайнерка, представниця напряму ар-деко, засновниця художніх напрямів орфізму та симультанізму, перша жінка-художниця, чия ретроспективна виставка у Луврі відбулася за життя.

Наступний герой нашої рубрики — всесвітньо відомий фотограф Віджі (Ашер Фелліґ). «Для мене фотографії — як млинці. Я повинен отримати їх, поки вони гарячі», — казав майстер документальної фотографії. Репортер залишив по собі понад 20 тисяч фотознімків, багато з яких стали культовими. Яким був його шлях до визнання? Розповідаємо у нашому матеріалі.

Ашер Фелліґ, який згодом стане легендою фотографії Віджі, народився 12 червня 1899 року в Золочеві Львівської області. Коли хлопчику виповнилося 11 років, він разом із родиною емігрував до Сполучених Штатів Америки на острів Елліс — туди в пошуках кращого життя в той час прибувала велика кількість іммігрантів. Вже через декілька років хлопчику, який змінив своє справжнє ім`я на Артур, довелося залишити навчання в школі, аби фінансово допомагати сім`ї. Не маючи належної освіти, він не міг претендувати на високооплачувану роботу, тож працював помічником офіціанта та мийником посуду, аж доки йому не пощастило влаштуватися помічником фотографа нью-йоркської студії Ducket & Adler. Саме з цього почалася головна глава його життя, присвячена фотографії.

Галантерейник, 1940 рік

Упродовж певного часу він був вуличним фотографом, а у 25-річному віці влаштувався фотолаборантом в агенцію Acme Newspictures. Дні Артура проходили на роботі, а вечори він присвячував фільмуванню нічного життя Нью-Йорка. Постійна практика допомагала хлопцеві, який ніколи не навчався фотографії, відточувати власні вміння. За 11 років Артур залишив роботу та став позаштатним новинним фотографом.

Віджі лежить на своєму ліжку із закритими очима та сигарою в роті на фотографії під назвою «Моя штаб-квартира», кінець 1930-х років

«У моєму випадку я не став чекати, поки хтось дасть мені роботу, я пішов і створив собі роботу — фотографа-фрилансера. І те, що я зробив, може зробити будь-хто інший. Я зробив ось що: пішов у штаб-квартиру поліції Мангеттена і два роки працював без поліційного посвідчення чи будь-яких інших документів. Коли на поліційний телетайп надходила якась історія, я йшов до неї. Ідея полягала в тому, що я продавав фотографії в газети. І, звісно, я вибирав історію, яка щось значила», — розповідав про той період Віджі.

Жертва автокатастрофи лежить на нью-йоркському тротуарі, накрита ковдрою, а поруч збирається натовп глядачів, 1938 рік

Артуру вдавалося робити сенсаційні знімки, за які змагалися найвідоміші таблоїди та фотоагенції — репортер опинявся на місці подій першим, випереджуючи часом не лише конкурентів, а й поліцію. Незабаром його фотографії були опубліковані Daily News та іншими таблоїдами, а також більш висококласними виданнями, такими як журнал «Life». Саме у цей період з’являється його псевдонім «Віджі», який, за однією із версій, походить від фонетичного відтворення слова «ouija» (з англ. — «спіритична дошка») — через те, що його миттєві прибуття на місця злочинів або інших надзвичайних ситуацій здавалися такими ж магічними, як і спіритична дошка.

Двоє пожежників виносять тіло після пожежі, 1940 рік

Насправді ж, чималу роль у «магічних» здібностях Віджі зіграло те, у 1938 році він став єдиним нью-йоркським газетним фотографом-фрилансером, який отримав дозвіл на портативний короткохвильовий радіоприймач поліційного діапазону. Артур працював здебільшого вночі — він уважно слухав передачі та часто випереджав представників влади на місці події.

«У мене виросли крила. Тепер мені не потрібно було чекати, коли злочин наздожене мене. Я сам міг його переслідувати. Все моє життя було налаштоване на поліційну хвилю», — казав Артур.

Біля «O Sole Mio Scungilli Bar and Seafood Restaurant» на Малберрі-стріт детективи та поліціянти збираються на місці вбивства, де на дорозі лежить закривавлений труп чоловіка, кінець 1930-х років

Майстер фото фільмував не лише жертв злочинів чи нещасних випадків, а й життя злочинців після винесення їм вироку, та навіть їхні мертві тіла. У 1941 році він організував свою персональну виставку робіт «Віджі: вбивство — мій бізнес» — найвідоміші видання Нью-Йорку готові були віддати немалу суму за те, аби отримати ексклюзивні кадри з місця подій. В 1943 році його роботи включають до групової виставки Музею сучасного мистецтва (МоМА) «Репортажна фотографія», а пізніше він публікує фотокниги «Оголене місто», на основі якої було знято однойменну кримінальну голлівудську драму, та «Люди Віджі».

Надалі Віджі відходить від кримінальних фото. Після переїзду до Голлівуду у 1947 році він співпрацює з кіностудіями, підробляючи технічним консультантом на зніманнях кінокартин й іноді знімаючись в епізодичних ролях. Повернувшись до Нью-Йорку, Віджі створює серію «спотворених» портретів знаменитостей і політичних діячів. Експериментуючи з різноманітними оптичними змінами об’єктивів, він хотів підкреслити, що успіх, слава та краса — це всього лише красива обгортка, за якою приховані темні сторони, які є у кожного.

36-й президент США Ліндон Джонсон у серії «спотворених» портретів Віджі

У 1952 році він публікує ще одну книгу і називає її «Оголений Голлівуд очима Віджі». Паралельно з цим фотограф читає лекції й пише про фотографію, а також працює консультантом і штатним фотографом кінофільму «Доктор Стрейнджлав» свого земляка, режисера Стенлі Кубрика.

У 1957-му, захворівши на діабет, Артур переїхав до соціальної працівниці Вілме Вілкокс, яка доглядала за ним і згодом зберегла архів фотографа. У 1961 році вийшла друком автобіографія «Віджі про Віджі». До своєї смерті 26 грудня 1968 року Віджі часто приїздив до Європи як репортер, створював матеріали для журнальних та книжкових фотопроєктів. Усього Артур залишив по собі понад 20 тисяч фотознімків, багато з яких стали культовими.

Віджі та співавтор Мел Харріс сидять на підлозі й переглядають десятки фотографій першого, розкиданих на підлозі, початок 1940-х років

Персона Віджі стала натхненням для попкультури. Так, відсилання до нього можна побачити, зокрема, в серіалах — епізод «Секретних матеріалів» 1999 року «Тифон» розповідає про Альфреда Фелігга, який фотографував місця злочинів до прибуття екстрених служб. Окрім цього, кадр Віджі 1940 року «Натовп на Коні-Айленді» був використаний як обкладинка для альбому Джорджа Майкла 1990 року «Listen Without Prejudice Vol. 1». Його виставки й досі відбуваються в різних куточках світу, а його слава, створена завдяки кропіткій роботі та пристрасті до своєї справи, надихає нові покоління фотографів.