Українці у світі. Анна Стен — перша голлівудська акторка українського походження

У постійній рубриці ELLE.UA ми розповідаємо про українців та українок, які змінювали світ — кожен у своїй царині. Одним з останніх героїв став Архип Куїнджі — видатний пейзажист другої половини XIX століття, маріупольський автор зі світовим іменем, роботи якого нині представлені у багатьох світових музеях.

Наступна героїня нашої рубрики — акторка Анна Стен, яку називають першою голлівудською зіркою українського походження. За свою кінокар`єру вона встигла закохати в себе не лише європейських глядачів, а й всесвітньо відомого кіномагната Семюеля Ґолдвіна, який мріяв зробити з неї другу Грету Гарбо. Втім, йому це не вдалося, адже Анна була настільки самобутньою, що її талант не міг поміститися в заготовані для нього рамки. Про злети та падіння українсько-голлівудської зірки розповідаємо у нашому матеріалі.

Анна Фесакова народилася 1908 року в Києві. В ранній біографії майбутньої акторки є безліч білих плям. Так, зокрема, існує декілька версій того, ким був батько дівчини: за однією з них, він був власником та керівником приватної школи танців у Києві, а за іншою — працював прикажчиком у взуттєвій крамничці. Сама ж дівчина у своїй офіційній біографії вказувала, що її батько був театральним художником-постановником. Мати ж дівчини, шведка за походженням, була примою-балериною Київського театру опери та балету. Втім, достеменно відомо, що батько Анни помер після повернення з війни, коли їй було 12 років. Для того, щоб мати змогу допомагати матері, дівчинка з ранніх років працювала: влаштувалася до газети «Пролетарська правда» й водночас грала в київському Малому театрі на Хрещатику.

Пізніше вона вступає до Київського державного театрального технікума, під час навчання вперше виходить заміж за естрадного актора Бориса Стена (Бернштейна) й бере його прізвище. Тепер вже Анна Стен продовжує грати в театрі, де одного разу її помічає директор Мистецького театру з Москви. Першим крутим поворотом у кар`єрі акторки стає участь в аматорській постановці «Брати Карамазови» — вона настільки вживається в роль, що «вірю» їй каже сам Станіславський. За сприяння режисера, Анна закінчує Московську кіноакадемію та починає робити свої перші кроки у кіно. Першою її важливою роботою стала головна роль в радянському німому фільмі «Дівчина з коробкою» Бориса Барнета, який вийшов на екрани в 1927 році. Далі була головна роль в соціальній драмі режисера Федора Оцепа «Земля в полоні», яка змінила й особисте життя дівчини. За рік акторка й режисер, роман між якими спалахнув ще під час знімань, одружилися.

Попри перші успіхи акторки у кіно, подружжя оселилося у комунальній квартирі та жило зовсім не так, як кінозірки за кордоном. За однією з легенд, одного разу подруга Анни, акторка Галина Кравченко, яка прийшла до неї в гості й застала її за пранням з усіма його атрибутами, обурилася. «Аня, як ти виглядаєш? Подивися на себе! Ти ж — кінозірка!» — сказала вона. «Але ж я радянська кінозірка!» — відповіла Стен.

Втім, після вдалої ролі в кінострічці Якова Протазанова «Білий орел», яку показали в Німеччині, радянський період в кар`єрі Анни закінчується, поступившись місцем німецькому. Акторка разом із чоловіком перебирається за кордон, проте в той момент ще не знає, що не повернеться назад. Однією з головних причин стала розгромна стаття радянського критика Хрисанфа Херсонського (саме він став прототипом критика Латунського в романі Михайла Булгакова «Майстер і Маргарита»), якому вона довірила свій особистий щоденник перед виїздом до Німеччини. Прочитавши записи акторки, він пише матеріал до журналу «Пролетарський театр», в якому наголошує на «продажності» акторки.

«Вона продає свою любов до кіно. Як, по суті, продала своє радянське громадянство, коли поміняла його на успіх винахідливої "ідейної" куртизанки, котра гримом з яких хочете рум’ян "запалюється" кожного вечора, як вам буде завгодно», — писав критик.

Шлях до повернення в радянське кіно був закритий остаточно, втім кар`єра Анни починає набирати нових обертів у Німеччині. Вже з 1931 року Анна Стен знімається в німецькому кіно, а другий звуковий фільм за її участю «Вбивця Дмитрій Карамазов» в режисурі Федора Оцепа за мотивами твору Достоєвського «Брати Карамазови» справляє неймовірне враження у Європі та Америці. В ньому українка на повну продемонструвала свій драматичний талант, примірявши на себе образ Грушеньки. Побачивши гру Анни, всесвітньо відомий кіномагнат, співвласник кіностудії Metro-Goldwyn-Mayer Семюель Ґолдвін не може оговтатися від захвату і, вирішивши зробити з Анни нову голлівудську зірку рівня Грети Гарбо, в 1932 році запрошує її до США.

Анна, опинившись перед складним вибором, все ж залишає Європу — вже з третім чоловіком, архітектором й кінопродюсером Євгеном Френке — та перебирається до Голлівуду, який зустрів її не стільки обіцяним блиском, скільки викликами. Одним із головних викликів став помітний акцент акторки, яка до переїзду не володіла англійською мовою. Стен активно вивчала мову, проте так і не змогла позбутися акценту і стати «своєю» для американського глядача аж до кінця своєї кар`єри. Інший виклик — бачення Семюеля Ґолдвіна, який мріяв зробити з Анни типову кінодіву 30-х. Не бажаючи приймати нав`язаний кіномагнатом образ, публіка холодно відреагувала на фільм «Нана» за мотивами роману французького письменника Еміля Золя, в промо якого він вклав немалі кошти.

«У мене було таке відчуття, ніби мене заганяють у вже створений готовий образ, тоді як я очікувала простору для творчості. Раніше ж він у мене був», — казала про той період Анна.

Два наступні фільми, спродюсовані Ґолдвіном, — «Ми знов живі» та «Шлюбна ніч» — отримали більш позитивні відгуки кінокритиків, однак, як і перший, не стали прибутковими. Після невдалих спроб кіномагната нав`язати публіці своє американське бачення європейської акторки Стен, яка колись вразила його самого своїм драматизмом та психологізмом, а не стереотипним образом привабливої білявки, Анна отримала прізвисько «Ґолдвінова примха». Сам Ґолдвін врешті-решт полишив свою ідею-фікс та припинив співпрацю зі Стен. В інтерв`ю акторка й надалі схвально відгукувалася про продюсера, зазначаючи, що він чудова людина, проте акцентувала на тому, що працювати вона з ним більше не має бажання. Втім, попри те, що мрія Ґолдвіна зробити з Анни другу Грету Гарбо не вдалася, фільм «Шлюбна ніч», у якому акторка зіграла разом з Гарі Купером, отримала приз за режисуру на Венеційському кінофестивалі й став найбільш знаковим в її кар`єрі.

Після завершення співпраці з Голдвіном Стен дебютує на Бродвеї в п`єсі Бертольда Брехта «Тригрошова опера», бере участь у популярних радіошоу. Втім, попри спроби Анни зробити гучний камбек у велике кіно, її кар`єра поступово починає йти на спад. Останній фільм за участю акторки під назвою «Черниця та сержант» вийшов у 1962 році. Покінчивши з кіно, Анни захоплюється живописом і виставляється в галереях, викладає в акторських студіях та займається благодійництвом.

Анна Стен померла 12 листопада 1993 року в Нью-Йорку. Фатальною помилкою Анни, яка завадила їй на повну реалізувати свій потенціал, кінокритики вважають її переїзд в США та співпрацю з Ґолдвіном — він, на їхню думку, так і не зміг налаштуватися на хвилю акторки та запропонувати їй роль, яка була б варта її драматичного таланту. Втім, сама Стен ні про що не шкодувала. В одному з інтерв’ю, яке зірка дала незадовго до своєї смерті, вона зазначила, що щаслива від того, що зуміла залишитися собою.

У 2010 році в Одесі пройшов перший фестиваль німого кіно та сучасної музики «Німі ночі», один із сетів якого був присвячений Анні Стен. Загалом акторка знялась в понад 30 фільмах і назавжди залишиться в історії як перша голлівудська зірка українського походження, яка хоч і не стала другою Гретою Гарбо, як того хотів її наставник, проте залишилась собою — Анною Стен.