«Я не хочу залишатись осторонь, коли в Україні твориться нова історія. Я хочу бачити це на власні очі», — Катя Сільченко

Минулого квітня шоурум the COAT у серці Києва відчинив свої двері одним із перших. Для мене ж особисто цей простір став місцем із довоєнного життя, куди я приїхала після місяців переховування від вибухів, а сама Катя Сільченко стала однією з перших, кого вдалось особисто обійняти в ті дні. Її погляд був сповнений болю, проте вона знаходила в собі сили не тільки триматися, але й підтримувати людей навколо. Цю здатність Катя зберігає в собі й сьогодні, а от погляд її змінився — тепер він сповнений спокою та внутрішньої сили.

Пальто та брюки, the COAT

Про здатність бути підтримкою 

Минулої весни до нас у шоурум щодня приходили клієнти, мої знайомі та друзі. Я бачила їхні очі, відчувала весь біль, через який вони проходять. Одного дня наша клієнтка розповіла, що її чоловіка вбили в Бучі. Але за декілька місяців вона прийшла до нас придбати сукню, бо намагалася йти далі та обирати життя. Пам’ятаю, як ми довго плакали, обіймаючи одна одну. У той період я не знала, що буде далі, проте я мала команду й вирішила, що варто продовжувати нашу справу. Сказала всім, що ми працюємо над новими колекціями, тож у нас немає часу читати новини. Якщо буде сирена — ховаємось. Але поки немає тривоги, ми відкладаємо телефони та якомога менше читаємо новини. Ось так, крок за кроком, ми і пройшли всі ці місяці, блекаути та весь цей емоційний крах.

Пальто та брюки, the COAT; підвіс, Tous

Про сьогодення 

Зараз я відчуваю, як в мені пульсує життя. Так, здається, від початку російського вторгнення ми всі подорослішали років на п’ятнадцять, і я час від часу ставлю собі запитання: чому моя душа обрала народитися саме в цій країні, на долю якої постійно випадають тяжкі випробування? Але разом з тим я розумію, що під час такого сильного надлому тут усе ніби перезбирається заново, проявляються стійкість і хоробрість людей. І я хочу жити в цих енергіях, я обираю бути тут і ні на що б це не проміняла. Я не хочу спостерігати осторонь, як в Україні твориться нова історія. Я хочу бачити це на власні очі, дихати цим. Сьогодні вдома я відчуваю життя як ніколи раніше. І воно тут на сто відсотків справжнє.

Кейп та брюки, the COAT; підвіс, Tous

Про емоційні стани 

Коли я читаю дописи та слухаю інтерв’ю, то розумію, що люди пройшли і дотепер проходять через однакові стани. Звісно, вони накривають у різний період: на початку було страшно, потім ми ніби отямились і зібрали себе докупи, потім знову впали в емоційну яму. Проте зараз для мене дуже важливо якнайскоріше виходити з будь-якого важкого утопічного стану. Мені треба відчувати, що я пульсую енергією. Я знаю, що робитиму сьогодні, чим горять мої очі та на чому я зосереджена, аби менше читати новини й намагатися повноцінно проживати кожен день.

Сукня, the COAT

Про відчуття оселі 

Я переїхала до Києва, коли мені було шістнадцять, і з того часу змінила багато орендованих квартир. Постійні переїзди давались нелегко, і в певний момент я почала мріяти про власне житло. Навіть не про квартиру, а про будинок. Про місце, де кожен куточок буде моїм, і всі деталі — від вази до простирадла — будуть такими, як я собі намріяла. І ось нарешті перед війною це сталося: ми з коханим купили будинок за містом.

Піджак, топ та спідниця, the COAT; кеди, Golden Goose

Про будівництво під час війни 

Звісно, на початку війна все поставила на стоп, проте за кілька місяців я повернулась зі Львова до Києва та усвідомила, що я вдома, що маю команду, яка готова працювати. Так поступово ми повернулися до роботи, відновили ремонт у шоурумі. А потім я подумала та запропонувала коханому відновити також облаштування будинку. Нас дуже підтримували наші клієнти, які робили онлайн-замовлення, і я вирішила, що так само здатна підтримати інший бізнес, — зокрема, будівельників або ж дизайнерів меблів. Мені багато хто казав про величезні ризики і щодо будинку, і щодо шоуруму, та я все одно зважилася запустити це колесо. Вірю, що скоро закінчиться війна, а ми якраз завершимо ремонт, переїдемо до нашого будинку мрії та заживемо щасливо.

Сукня, топ та брюки, the COAT

Про рішення залишатися в Україні під час війни 

Я помітила такий факт — люди, які спостерігають за моїм життям, часто кажуть: «Напевно, Катя щось знає, тому вона залишається в Україні, продовжує розвивати свій бізнес та ще й робить ремонт». Жінки неодноразово писали мені про те, що своїм прикладом я надихаю їх повернутися додому. Звісно ж, я нічого не знаю і не володію якоюсь секретною інформацією — я просто так відчуваю і роблю. Але круто, що своїм прикладом можу дати наснагу іншим людям. Мені важливо бути тут, у своїй країні, де я пройшла шлях свого становлення. Так, мені було складно, але моя країна та моє місто дали мені реалізацію. Так, були ці орендовані квартири, я вбивалася і працювала на декількох роботах, але завжди мріяла та йшла до своєї мети. Тож у певний момент мої мрії почали втілюватись саме тут. І тепер, коли моїй країні складно, я не хочу бути десь — я хочу її підтримати. Я ставлюся зараз до України не просто як до землі — я ставлюсь до неї як до жінки, якій дуже важко. І мені здається, поки я тут і роблю все, що можу, вона відчуватиме мою підтримку.

Топ та брюки, the COAT

Про зміни в the COAT

Раніше я завжди казала: the COAT — це про емоцію. Говорила, що покупка речей від бренду — свого роду інвестиція в те, аби бути помітною, яскравою та грайливою. Проте зараз я змінююсь — і бачу, як поступово змінюються колекції відповідно до мого стану. Я стала дуже чутливою, це проявляється на рівні кожної клітини. Мені важливо, як тканина торкається шкіри, наскільки комфортно у примірочній, чи зігріває ноги підлога. Це все про приємні тактильні відчуття і про таке необхідне відчуття комфорту. Від початку війни ми всі пережили сильний стрес і біль: ми боялися, плакали, ховались у бомбосховищах, покидали наші домівки без розуміння, чи повернемось, не знали, де будемо жити та що робити далі... Це все такий сильний дискомфорт, після якого потрібне відновлення. Тому зараз через одяг мені хочеться транслювати комфорт, спокій і затишок. Аби тканина була лагідною до шкіри, аби жінка в речах the COAT відчувала себе м’якою, тонкою та жіночною. Це немовби одяг дбає про вас і захищає вашу тонку жіночу природність. Сьогодні за допомогою одягу мені хочеться дати жінкам відчуття дому, затишку, спокою і самих себе.

Кейп, the COAT; підвіс, Tous

Про експериментальний цех

В якийсь момент нам стало мало місця: під час війни ми розширили команду експериментального цеху: запросили дуже талановитих людей, які втратили роботу. Отже, фізично забракло місця. Я вирішила, що треба розширюватись: ми взяли в оренду приміщення, відремонтували його і поділили на дві частини. Перша — це продакшн, команда людей, які співпрацюють з виробництвами: їх у нас близько тридцяти по всій країні. Друга частина — це the COAT Lab, моє місце творчості, простір, де я створюю ідеї. Проте часто мене там не вистачає через кількість процесів. Тож ми зараз підбираємо в команду класну креативну молодь серед нових імен з Ukrainan Fashion Week або конкурсу «Погляд у майбутнє». Таким чином, я матиму змогу делегувати деякі процеси та даватиму молоді можливість проявляти себе, навіть стати повноцінною частиною нашої команди.

Топ та брюки, the COAT; кеди, Golden Goose

Про відчуття вдячності

Перш за все сьогодні я вдячна нашим захисникам. У спілкуванні з людьми з інших країн я завжди чую захоплення, наскільки наша армія незламна, наскільки наші люди сміливі й нескорені. Навряд чи народ будь-якої із сучасних європейських держав витримав би півтора року такого потужного спротиву. Тому я вдячна за таке круте покоління, що ми маємо сьогодні. А стосовно себе... Я вдячна собі за те, що достойно долаю життєві іспити. Звісно, я теж плакала й боялась, проте завжди знаходжу в собі сили жити від серця і по душі.

Про особисті мрії 

Раніше я б відповіла, що мрію про те, аби the COAT, що вже досяг певного рівня та визнання в Україні, достойно вийшов на міжнародні ринки та зайняв свою нішу. Сказала б, що хочу подорожувати, відкривати нові простори за кордоном, зустрічати світових селебрітіз... Але зараз все геть інакше! Відчуваю курс на заземлення. Хочу бути вдома, мрію добудувати той дім, де я не буду переселенкою чи людиною без відчуття своєї землі. Хочу бути вдома, де є світло, де живе кохання та лунає дитячий сміх.

Сукня, the COAT

Фото: Ганна Гончарова

Стиль: Наталія Осадча

Макіяж: Світлана Римакова

Зачіска: Данило Ружницький