Нащадок Дмитра Дедька, або львівський архієпископ і його маніпуляції з історією свого роду

У домодерну добу походження людини було визначальним фактором і важило надзвичайно багато для її наступної кар’єри та місця в суспільстві. Соціальні ліфти тоді були радше винятком. Натомість, народження у князівській чи шляхетській, як і міській чи селянській, родині визначало все наступне життя і задавало йому головну траєкторію. Саме тому родинними зв’язками та генеалогією свого роду тоді не могли нехтувати. При будь-якій нагоді намагалися дещо “доповнити” й “скорегувати” родинну лінію, зробити її більш давньою, вагомою. Виводити свій родовід від, скажімо, Ісуса не надто випадало (хоча й таких випадків у світовій історії вистачало), але якщо від князів – ніхто особливо не перечив. Нижче про це.

Нормальні девіації давнього міста

Якби в середині 20-х років XVII століття у Львові була газета, її кореспонденти точно писали би про конфлікт, який відбувся між римо-католицьким архієпископом міста Яном Прухніцьким (1553 – 1633) та тогочасною політичною елітою міста. Уся справа в тому, що у 1624 році отець Прухніцький не схвалив продажі бургомістру Львова Мартину Кампіану одного з приміських сіл. Церковному діячу спробували натякнути, що такі питання – не зовсім його компетенція. Щоб було більш зрозуміло, міські райці ще й почали перешкоджати встановленню його контролю над шпиталем Святого Духа. Відтак архієпископ Прухніцький видав декрет про прокляття міської влади.

Коли він оголошував своє рішення, опоненти повелися з ним дуже грубо і нібито навіть застосували фізичну силу. Це ще більше розгнівало архієпископа і він вирішив закрити у Львові всі костели. Щоправда, пізніше зрозумів хибність такої тактики й свої заборони скасував, повернувши місто до нормального функціонування. Для нас сьогодні ця історія показова тим, що у Львові нудно не було ніколи. Хто сумнівається, можна більше поцікавитись персоною отця Яна Анджея Прухніцького.

Славетна Русь і відблиски Юлія Цезаря

У наші дні кожен має телефон та автомобіль. Раніше більше дбали про особисту бібліотеку та сімейний архів. Львівський латинський архієпископ Ян Прухніцький (1553 – 1633) залишив після себе досить багату збірку документів з цінними рукописами та унікальними книгами. Між іншим, він багато працював над дослідженням історії свого роду і добився чималих успіхів в цьому. Якщо не брати до уваги переконання цього архієпископа, що його рід походив від сучасника Юлія Цезаря, римського губернатора Луція Бібуля, нащадки якого переселилися на Підкарпаття, всі інші свідчення Яна Прухніцького можна читати і намагатися сприймати.

Зокрема, це його твердження про те, що Прухніцькі-Порохніцькі походять від “княжого” роду Бибельських. Рід Бибельських, як вважають дослідники, походить від Дмитра Дедька. Тобто це одна з давніх і впливових руських родин на землях Галицького князівства. Останні отримали декілька грамот від представників династії Романовичів на володіння поблизу Львова. Проте, схоже на те, що князями вони не були, хоч в документи пізніше й були зроблені вставки із відповідним їх найменуванням. З іншого боку, сьогодні вчені ставлять під сумнів пов’язаність Прухніцьких із Бибельськими. Водночас, не виключено, що була спадковість між Прухніцькими та Солнячковичами (Слонечковичами). Другі також отримували привілеї ще від князя Лева, які пізніше підтвердили правителі Корони Польської. Таким чином, дослідники вважають боярина Дмитра Дедька пов’язаного і з Бибельськими, і з Слонечковичами. Однак, попри родинну традицію Прухніцьких, вони все ж радше походили від других – не від Бибельських.

Архієпископа Прухніцького можна вважати одним з перших біографів та дослідників роду Бибельських, яких він вважав своїми предками. Він збирав та зберігав документи, пов’язані з цією родиною, інтерпретував окремі пасажі їхньої історії. Зокрема, зазначав, що двісті років тому його предки перейшли на католицизм – будучи до того християнами східного обряду. Вистачало й інших більш, або менш сміливих суджень і припущень. Попри значну кількість помилок та неточностей, навіть відвертих вигадок, його праця користувалась популярністю у свій час. Є підстави вважати, що до висновків архієпископа Прухніцького неодноразово зверталися автори популярних хронік та гербівників Шимон Окольський і Каспер Несецький.    

Євген ГУЛЮК

Використані джерела:

1. Гулюк Є. Сварки та шлюби, або скандальний львівський архієпископ і непересічна представниця роду Острозьких // Фотографії старого Львова, 2023 [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://photo-lviv.in.ua/svarky-ta-shliuby-abo-skandalnyy-lvivskyy-arkhiiepyskop-i-neperesichna-predstavnytsia-rodu-ostrozkykh/
2. Ілько Лемко. Часи, коли закон був понад усе // Zbruč, 2021 [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://zbruc.eu/node/108396
3. Мицько І. Дмитро Дядько: генеалогічний етюд // Zbruč, 2014 [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://zbruc.eu/node/28667
4. Причинки до історії роду Бибельських, зібрані арцибіскупом львівським Яном Прохніцьким // Записки товариства імені Шевченка, 1902. – Т. 48, Кн. 4. – С. 1 – 12.