Що львівський архієпископ думав про вірмен? Внутрішні і зовнішні суперечки довкола унії львівських вірмен з Римом

У 1630 році львівські вірмени перейшли на унію з Римом. Сьогодні це просто фраза, факт з минулого. Для тогочасних львів’ян, особливо представників вірменської громади, це був цілий світ – з власною позицією, складними процесами, харизматичними діячами, конфліктами і замиренням. Заглянемо за куліси й з’ясуємо окремі нюанси цієї важливої події. 

Як це (не) було

22 вересня 1622 року побачила світ “Реляція…” (звіт) львівського католицького архієпископа Яна-Анджея Прухніцького (1553 – 1633). У ній він спробував дати оцінку ситуації із унією між місцевими вірменами та католицькою церквою. Текст колоритний і деталізований, цікавий багатьма моментами. На жаль, архієпископ захопився і більше вигадував та приписував вірменам “гріхи”, ніж фіксував реальний стан справ. Він працював не так як пастир душ, а як промоутер і піарник католицької церкви, який відстоював думку, що в жоден інший спосіб, крім приєднання до католицизму, вірмени своїх душ не порятують.

Прухніцький був на цьому шляху не один. Вірмени віддавна мали у Львові суперечки з представниками католицької громади за права і привілеї. Були й інші тогочасні мислителі, які висловлювалися щодо приєднання вірмен до католицизму. Врешті, завжди вистачало діячів, які не просто закликали вірменську спільноту до дій, а тиснули на неї. Зокрема, архієпископ Ян Димітр Соліковський, який перейшов на новий григоріанський календар. Відтак насильно закривав русинські та вірменські храми, які такої ініціативи не підтримали. Також видавав документи, де називав вірменів схизматиками і звинувачував їх у торгівлі з Османською імперією, зраді Речі Посполитої.

Обставини та контексти

У першій половині XVII ст. у Львові не було вірменського єпископа. Саме тривала боротьба за єпископський стіл між впливовими родами Торосовичів і Горичка-Голубовичів. Перші були за кандидатуру Миколая Торосовича, другі підтримували Захаріаша Бернатовича. Архієпископ Прухніцький, зрозумівши, що вірменська громада в той час без пастиря, вирішив скористатися ситуацією для просування проекту унії.

Він був не найкращої думки про представників вірменської громади, їхню релігійність. Співставивши їх із місцевими русинами, казав, що вони “не дбають про освіту й у питаннях віри залишаються невігласами”. Ще додавав, що вірмени загалом мало переймаються питаннями віри, схильні до забобонів. Єдиним просвітком надії для них львівський архієпископ вважав декілька католицьких книг, перекладених з латини на польську, які стали для місцевих вірменів та русинів чи не єдиним інструментом розуміння та пояснення своєї віри.

Не маючи ні найменшого бажання розібратися в ситуації, архієпископ Прухніцький вдався до фантазування. Тенденційно та необгрунтовано, він закидав місцевим вірменам, що в них немає єпископів та мислителів – лише декілька неосвічених та недолугих священиків. При цьому, з фактами він не рахувався взагалі. Зокрема, що після переходу львівського вірменського єпископа Миколая Торосовича на унію з Римом у 1630 році, з’явилися критичні й аргументовані заперечення від його опонентів. Наприклад, полемічний твір із назвою “Правдивий і стислий виклад гидкої та смердючої помилки римської церкви”. Попри емоційну назву, автори (Христофор Горичка-Голубович, Яків Голубович, Симеон Миколайович та Захаріаш Каспрович) аргументовано відстоювали антиунійну позицію. Не дарма наклад праці знищили.

Львівська гра престолів/війна світів

У першій половині XVII ст. львівські вірмени мали достойних мислителів, належний рівень організації життя громади, школи з гідними наставниками, навіть книгодрукування. Архієпископ Прухніцький, зі зрозумілих причин, залишався сліпим до цих фактів і підміняв їх вигадками та фантазіями. Цікавою, однак, є ситуація з вірменським єпископом Миколаєм Торосовичем, який проголосив унію львівських вірмен з Римом у 1630 році.

За декілька років до унії він був висвячений на львівського єпископа усупереч бажанню вірменської громади. Ще цікавіше, що католикос Мелкісет, який його висвятив, мав не найкращу репутацію. Його називали слабким, п’яницею та сріблолюбом. Справи католикоса були поганими. Він заліз у борги і втік з Ечміадзину до Константинополя, за його життя новим католикосом обрали Мовсеса ІІІ. У Константинополі Мелкісета теж прийняли не найкраще і він перебрався до Львова, де призначив єпископом Торосовича. Нібито запорукою цього стали отримані Мелкісетом гроші. Проте цих нюансів архієпископ Ян-Анджей Прухніцький не згадує.

Євген ГУЛЮК

Використані джерела: 

1. Гулюк Є. Нащадок Дмитра Дедька, або львівський архієпископ і його маніпуляції з історією свого роду // Фотографії старого Львова, 2023 [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://photo-lviv.in.ua/nashchadok-dmytra-dedka-abo-lvivskyy-arkhiiepyskop-i-yoho-manipuliatsii-z-istoriieiu-svoho-rodu/
2. Осіпян О. “Реляція” львівського католицького архієпископа Яна-Анджея Прухницького (1622 р.) як джерело з історії вірменської громади Львова // Український історичний жернал, 2006. – №2. – С. 190 – 205.
3. Archbishop Miko∤aj Torosowicz // Catholic hierarchy [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.catholic-hierarchy.org/bishop/btorosow.html