Арка Шептицького, або відновлення історичної справедливості

Цього року у Ґорґанах сталась важлива подія (щоправда без оркестру і квітів) – у ботанічному заказнику “Яйківський” відновлено арку митрополита А. Шептицького.

Головним ініціатором цього відновлення був Василь Фіцак – керівник Чорногірського пошуково-рятувального поста на горі Піп-Іван, голова громадської організації «Карпатські стежки», фотограф і краєзнавець. Мав він і помічників-волонтерів, мав також сприяння зі сторони лісогосподарів. Тож дозволю собі процитувати його запис у ФБ:
 «Було проведено 3 акції та вдалось завершити всі роботи. Дякую за підтримку Філії «Осмолодське лісове господарство» ДСГП «Ліси України», Мшанському та Менчульському лісництвам за матеріали і доставку, лісничим – Роману Люкляну, Андрію Яцишину, Ігорю Іванишину, працівникам лісництв Сеничу Василю та Федірко Петру. Шана і подяка всім, хто брав участь у роботах і підтримав матеріально, всіх відмічаю. Окремо дякую Олегу Азимуту який брав участь у всіх акціях. Волонтерам Василю Б. і Дімі, які долучились».

Трішки історії

Однією з природних особливостей Ґорґан є сосна кедрова європейська (лат. Pinus cembra), яку ми називаємо «кедр», а поляки «лімба». Цікаво, що справжній кедр (лат. Cedrus) – це зовсім інше дерево, яке росте в Сірії і Лівані, на Кипрі та в Гімалайських і Атлаських горах. Плутанина з назвою виникла, мабуть, під час освоєння Сибіру, коли першопрохідники, вражені могутністю і життєвою силою сосни кедрової сибірської прирівняли її до легендарного біблійного ліванського кедру, з якого було зроблено частину Животворного хреста. А православна церква поширила назву «кедр» серед східних слов’ян (додам, що в Галичині його називали не кедр, а кедрина).

Центральні  Ґорґани є одним з найбагатших у Карпатах місцем зростання сосни кедрової (далі – кедр). На жаль, під кінець XIX ст. популяція кедра у значній мірі була знищена і вже на початку ХХ ст. знайти старі дерева можна було тільки у важкодоступних місцях або у приватних лісах.

У 1920-х роках з’ясувалось, що найбільші в Польщі масиви кедрових лісів збереглись у частині Ґорґан, що ними володіла греко-католицька митрополича консисторія. Державний Комітет Охорони Природи у Львові звертався до Міністерства релігійних віросповідань та публічної освіти з пропозицією забезпечення належної охорони від знищення цих лісів, але пройшов десяток років, поки справа не рушила з місця. У 1931 році у Станіславові відбулась так звана “Анкета у справі Східних Карпатах”. Був це, фактично, з’їзд представників практично всіх державних установ, наукових відділень,  громадських організацій. На цьому з’їзді було зроблено зауваження адміністрації митрополичих маєтків щодо відсутності дій, скерованих на охорону сосни кедрової. Учасники цього форуму запропонували створити резерват для охорони лісів з суттєвою перевагою кедрів.

Висновки «Анкети» потрапили до митрополита Андрея, який часто відпочивав у Підлютому в Ґорґанах і любив тамтешню природу, тож він прихильно віднісся до питання збереження кедру. Проблема заснування резервату стала темою його приватної розмови з доктором Петром Контним, котрий і запропонував охопити охороною вершину гори Яйко Перегінське біля Осмолоди, де можна було зустріти велетенські кедри віком від 100 до 600 років. Після розпоряджень митрополита почались картографічні і планувальні роботи.

12 серпня 1934 року відбулось свято відкриття новоствореного резервату з офіційною назвою “Кедриновий заповідник ім. Митрополита Андрея Шептицького”. Була відслужена урочиста літургія, відбулась посвята заповідника, а для охочих влаштована екскурсія. Під державну охорону заповідник було взято у вересні 1934 року, а у квітні наступного року митрополит Андрей видав формальний акт про створення заповідника і передачу його під опіку НТШ (грамоту митрополита можна прочитати тут).

Для урочистостей відкриття на вході до заповідника було збудовано дуже гарну арку … з кедрового дерева!!! Дехто з ботаніків сприйняв цю ініціативу лісників, як варварство, але решті учасників арка дуже сподобалась.

Усі напрямки цієї діяльності перервав вибух Другої світової війни. Вже з початку 1940 року у Львові і Києві починаються активні дії по відтворенню існуючих при Польщі заповідних об’єктів. У Львові відбувається засідання, на якому лісовод А. П’ясецький, доктор Петро Контни підняли перед Москвою питання про заповідання колишніх польських заповідників. У відповідь 31 січня 1941 г. Совнарком УРСР прийняв постанову “О рубке леса в государственных заповедниках “Черногора” и “Горганы” Станиславской области”, згідно якої в них дозволялось проведення усіх видів рубок.

За німецької окупації деякі заповідники було відновлено, однак створення нових резерватів було призупинено. Деякі ентузіасти цієї справи – як от львівський лісівник і вчений Андрій П’ясецький, котрий виступив проти німецьких лісозаготівель в Розточчі – були розстріляні.

Звичайно після закінчення Другої світової війни, заборони греко-католицької церкви та ліквідації довоєнних заповідників ця арка не могла існувати у первісному стані. Написи з арки зникли, з часом згнили дашки та декоративні елементи. Натомість головна несуча конструкція простояла іще десятки років.

Скільки було вирубано кедрів у повоєнні роки невідомо, але нарешті у 1974 році на схилах гори Яйко Перегінське знову було створено природоохоронний об’єкт – Яйківський ботанічний заказник. При цьому у 1975 р. було відновлено вхідну арку з використанням смерекових і кедрових матеріалів. Нова конструкція простояла до 2018 року, поки не згнили її несучі елементи і вона остаточно припинила існування.

У липні 2023 року під час ремонту туристичного будинку під горою Яйко Перегінське силами волонтерів вдалось звести центральну частину конструкції арки.

11-13 серпня було проведено другий етап акції. Хоча участь у ній взяло всього лиш 4 волонтера, проте їм вдалось зробити більше ніж вони запланували. На своїй сторінці у ФБ Василь Фіцак згадує: «Робота тяжка, все робиться ручним інструментом. Наразі плануємо проведення ще одного заходу і завершення робіт».

Завершальними роботами були монтаж дашків, імпреґнація усієї конструкції та встановлення на ній інформаційних таблиць.

У 2024 році мине 90 років від створення заповідного об’єкту на горі Яйко Перегінське. Тож після відновлення арки зусиллями волонтерів було би дуже добре щоби до цієї річниці влада – від місцевих органів до уряду України – подбала про зміну статусу ботанічного заказника на заповідник і офіційно надала йому ім’я митрополита Андрея Шептицького. І тоді буде відновлено історичну справедливість!

Автор: Zommersteinhof