Вибір редакції: українські фільми, які має переглянути кожен

Кожну другу суботу вересня кінематографісти України відзначають своє професійне свято. Однак, перш ніж досягти точки, у якій святкування стало можливим, українське кіно пройшло крізь роки заборон і репресій та змогло не лише вижити, а й зберегти свою багатогранність і самобутність. Унікальні таланти українських митців, їхнє видатне художнє бачення, майстерне використання засобів кіно та глибокі сенси визнавали на найпрестижніших світових преміях. Починаючи від XX століття українські кінострічки входили до переліку 12 найкращих фільмів усіх часів і народів («Земля» Олександра Довженка), Книги рекордів Гіннесса та списку обов’язкових для перегляду студентам, що претендують на вищий ступінь у кінознавстві від Гарвардського університету («Тіні забутих предків» Сергія Параджанова), лонглісту премії «Оскар» («Будинок зі скалок» Сімона Леренґа Вільмонта) тощо. 

Кожен навіть найвимогливіший глядач має свій улюблений український фільм. Тож з нагоди Дня українського кіно діджитал-редакція ELLE.UA підготувала перелік власних фаворитів. 

Катерина Попова
шеф-редакторка сайту ELLE.UA 

Фільм, який має переглянути кожен: «Тіні забутих предків», Сергій Параджанов

Пам’ятаю ще зі шкільних років стрічку Сергія Параджанова «Тіні забутих предків», зняту за однойменною повістю Михайла Коцюбинського, яку ми дивилися з класом на касеті на маленькому телевізорі в учительській аудиторії. Тоді ця драма справила на мене незабутнє враження, тому пізніше я вирішила знову її переглянути. До речі, картина увійшла до Книги рекордів Гіннесса, отримавши 39 міжнародних нагород та 28 призів на кінофестивалях у 21 країні, а Гарвардський університет додав стрічку до списку обов’язкових для перегляду тими студентами, які претендують на найвищий рівень кінознавства. Це дійсно фільм, який має переглянути кожен.

Кадр із к/ф «Тіні забутих предків»

Нещодавній фаворит: «Мої думки тихі», Антоніо Лукіч

Хітову комедію «Мої думки тихі» Антоніо Лукіча з Ірмою Вітовською та Андрієм Лідаговським я дивилася ще два роки тому, але нещодавно знов переглянула і cміливо можу сказати, що це мій нещодавній фаворит. 

Один з головних героїв стрічки — звукорежисер-фрілансер Вадим після низки невдач отримує шанс стати успішним. Але для цього йому потрібно виїхати з «незручної» України до Канади. І все, що потрібно зробити для того, щоб мрія стала реальністю, — це виконати просте завдання: записати голоси закарпатських тварин. Однак все ускладнюється тим, що у подорож Закарпаттям разом із Вадимом вирушає його мати-таксистка — енергійна, наполеглива жінка, яка ніколи не сумує. Цю іронічну, смішну комедію я точно перегляну ще не раз, раджу і вам. 

Обов’язково перегляну: «Люксембург, Люксембург», Антоніо Лукіч

Другий фільм Антоніо Лукіча «Люксембург, Люксембург», головні ролі в якому зіграли Аміл та Раміл Насірови, учасники реп-гурту «Курган і Agregat», — гучна українська прем’єра, яку я, на жаль, пропустила, бо була в цей час тимчасово за кордоном.

«Люксембург, Люксембург» розповідає про двох братів-близнюків із Лубен Полтавської області, які вирушають у Люксембург, аби зустрітися там із батьком, який покинув їх ще у дитинстві. Ця зустріч може стати останньою, адже батько важко хворіє. Як зазначав сам режисер, якщо спочатку жанр фільму більше тяжів до комедії, то пізніше він наблизився до трагедії. До речі, стрічка отримала Спеціальну премію журі на 54-му Міжнародному кінофестивалі в Карлових Варах, нагороду за найкращий ігровий фільм на Міжнародному кінофестивалі у Санта-Моніці, декілька нагород Національної кінопремії України «Золота дзиґа», головний приз Одеського кінофестивалю і не тільки. 

Тож планую якнайшвидше виправити ситуацію і подивитися фільм, який цього літа, здається, обговорювали усі. 

Юлія Николайчук
lifestyle-редакторка сайту ELLE.UA 

Фільм, який має переглянути кожен: «Тіні забутих предків», Сергій Параджанов

Хотілося б бути оригінальною, але не можу теж не відзначити саме цей фільм — шедевр Сергія Параджанова справив на мене магічне враження. Почнемо з того, що все моє життя всі називають мене Юлією Миколайчук, а не Николайчук — за аналогією з прізвищем Івана Миколайчука, виконавця головної ролі. А якщо серйозно, то в цій кінострічці мені близьке все: те, як герої говорять (моя прабабуся Параска хоч жила й не в Карпатах, але недалеко — в селі в Івано-Франківській області, де був схожий говір), як відчувають, як незвично й космічно по-новаторському на той час виглядає картинка на екрані. Звуки (вони справляли на мене справді медитативний ефект), краєвиди, звичаї, емоції, кохання до смерті, саме життя — все тут зійшлося для мене, і якби мені потрібно було обрати лише один фільм не лише серед українських, а й серед світових, який викликає у мене найсильніші емоції, я б обрала саме його.

Кадр із к/ф «Тіні забутих предків»

Нещодавній фаворит: «Люксембург, Люксембург», Антоніо Лукіч

Всі чекали на новий фільм Антоніо Лукіча «Люксембург, Люксембург», і, на мою думку, він вийшов не менш сильним, ніж «Думки мої тихі», та виправдав всі очікування. Кінострічку роблять особливою і виконавці головних ролей, для яких це був акторський дебют, і бачення режисера, якому вдалося зробити так, щоб кожен упізнав на екрані частинку себе чи своїх близьких/рідних/знайомих, і унікальні фішки, яких не зустрінеш в інших фільмах, як-от, наприклад, вже легендарний слобожанський суржик. Це фільм, який змушує і згадувати, і сміятися, і думати про важливе, і відчувати, і плакати. Фільм-терапія, який варто подивитися кожному.

Кадр із к/ф «Люксембург, Люксембург»

Обов’язково перегляну: «Довбуш», Олесь Санін

У своїй рубриці я щомісяця пишу про найгучніші кінопрем`єри, серед яких і українські, тому точно знаю, що українське кіно не виживає, а процвітає та розвивається навіть у цей надзвичайно складний час. Головними новинками серпня стали пригодницько-історична кінострічка «Довбуш» про життя найвідомішого з опришківських ватажків у Карпатах Олекси Довбуша та документальна стрічка лауреата Пулітцерівської премії Мстислава Чернова «20 днів у Маріуполі» про життя міста в облозі. Цього ж місяця ми побачимо, зокрема, фільм «Я, Ніна», натхнений історією боротьби з раком телеведучої Яніни Соколової, та документальну стрічку «Євродонбас», яка розвінчує радянські міфи про регіон. У моїх найближчих планах — «Довбуш».

Олена Бабіцька
beauty-редакторка сайту ELLE.UA

Фільм, який має переглянути кожен: «Поводир», Олесь Санін

Українська історична драма про часи Голодомору та репресії «Поводир» для Олеся Саніна картина дуже особиста, адже режисер був і залишається кобзарем, а якийсь час, як і головний герой його стрічки, служив провідником у сліпого співака. Не дарма він виконав воістину унікальну роботу — відновив ланцюжок трагічних подій 30-х років і зібрав понад сто незрячих мандрівних українських музикантів, яких можна бачити й чути в цьому заворожуючому фільмі, цілком заслужено висунутому на «Оскар».

Кадр із фільму «Поводир»

Нещодавній фаворит: «Захар Беркут», Ахтем Сеітаблаєв

Історичний екшен «Захар Беркут» створений за мотивами знакової повісті Івана Франка. Режисер Ахтем Сеітаблаєв створював цю картину у співпраці з американським колегою Джоном Віно. Робота над фільмом тривала кілька років, у ній брали участь сотні спеціалістів із різних куточків України та світу. Було проведено кілька експедицій у Карпати, до консультацій залучено фахівців з історії та музейних працівників. Знімання проходили в Карпатах, на озері Синевир та під Києвом. Спеціально для «Захара Беркута» було збудовано декорації величезної гірської ущелини, селища Тухля та маєтку Тугара Вовка. У проєкті також взяли участь колеги з Голлівуду. Продюсерами фільму з американського боку виступили Джефф Райс, Юрій Карновський і Раджа Коллінз.

Обов`язково перегляну: «Пульс», Сергій Чеботаренко

Спортивна драма заснована на реальній історії української легкоатлетки Оксани Ботурчук, яка живе в маленькому містечку і має велику мрію — потрапити на Олімпіаду. Її спортивна кар`єра лише розпочинається, але внаслідок жахливої автомобільної аварії дівчина отримує важкі травми та майже втрачає зір. Здається, що тепер Оксана не має шансів не лише на омріяні Олімпійські ігри, а й на нормальне життя. Однак дівчина не збирається здаватися.

Аліса Єрмоленко
редакторка новин сайту ELLE.UA

Фільм, який має переглянути кожен: «Тіні забутих предків», Сергій Параджанов 

Легендарний режисер Сергій Параджанов, легендарний оператор Юрій Іллєнко, легендарний актор Іван Миколайчук і легендарний композитор Мирослав Скорик. «Тіні забутих предків» — обов’язковий і дуже особливий пункт у переліку кожного кіномана, адже це приклад того, як геніальні українські митці творили справжні шедеври світового рівня не «завдяки», а «всупереч» умовам часу. 

Цей фільм має неабияке значення ще й тому, що 4 вересня 1965 року в кінотеатрі «Україна» саме під час прем’єри «Тіней забутих предків» В’ячеслав Чорновіл вигукнув: «Хто проти тиранії — встаньте!»

Нещодавній фаворит: «Памфір», Дмитро Сухолиткий-Собчук

Після відвідання виставки «Памфірова Маланка» я точно не могла оминути цей фільм увагою, а увійшовши до зали кінотеатру, буквально застигла, зачарована динамікою картини. 

«Памфір презентує нам брутальну, нелаковану Україну. Фільм жорстокий і водночас добрий, це справжній "крик повстанців" від Памфіра та його команди», — пише міжнародна преса. 

Обов’язково перегляну: «20 днів у Маріуполі», Мстислав Чернов 

«Цей фільм — памʼятник тисячам людей, які загинули в Маріуполі», — поділився автор фільму Мстислав Чернов. 

«20 днів у Маріуполі» — документальна кінострічка, створена на основі відеоматеріалу, який вдалося вивезти з окупованого росіянами міста під час евакуації. Це точно один із тих фільмів, які має переглянути кожен, аби усвідомлювати весь жах повномасштабної війни й ніколи не забувати про тих, чиї життя вона відібрала. 

Дарія Вознюк
редакторка соціальних мереж ELLE.UA

Фільм, який має переглянути кожен: «Земля блакитна, ніби апельсин», Ірина Цілик

Обрати лише один улюблений фільм для мене питання з розряду «Кого ти любиш більше — маму чи тата?», ну майже неможливо! Тому наполегливо рекомендую фільм, після перегляду якого, мені хотілося кричати: «Це мають побачити всі!» Документальна стрічка «Земля блакитна, ніби апельсин» розповідає про сім’ю з Донбасу, яка живе на території, де вже шостий рік тривають воєнні дії. Ганна сама виховує чотирьох дітей. Недалеко від їхньої домівки постійно лунають постріли, а війна, здається, ось-ось дістанеться й до них. Проте, попри страшні умови, родина не втрачає віри. Всі труднощі вони намагаються долати з посмішкою, а від страху рятуються завдяки своїм головним захопленням — грі на музичних інструментах та зніманням кіно про самих себе.

Прекрасний, дуже зворушливий фільм. А зараз, під час повномасштабної війни, він сприймається настільки близько, наче геть тебе ріже по живому.

Нещодавній фаворит: «Жили собі думки», Володимир Гончаров

Мені зараз, як і багатьом, страшно не вистачає чогось світлого, доброго та по-дитячому наївного, адже реальність нас цим не тішить. І я таке знайшла, тож, ділюся й з вами.

Протягом року Довженко-Центр регулярно відскановує та реставрує раніше недоступні українські версії мультфільмів. Деякі з них уперше представлені українською мовою. Саме так я і натрапила на давно забутий мною мультфільм дитинства «Жили собі думки». 

Це мила й добра історія про маленьке казкове місто, де на великому дереві жили собі думки — Розумна і Дурна, Добра і Зла, Весела і Чудна. Саме через них у місті відбуваються всі гарні, погані та неймовірні події. 

Обов’язково перегляну: «Біілий птах з чорною ознакою», Юрій Іллєнко

Це перший український фільм, де підіймається тема УПА. Попри те що картину Іллєнко зняв ще у 1970 році, «Білий птах з чорною ознакою» і досі серед найзнаковіших — займає 8-му позицію у списку 100 найкращих фільмів в історії українського кіно. А ще його варто переглянути хоча б заради неперевершеної гри молодих Богдана Ступки та Івана Миколайчука.