Цього дня народилися кінорежисер Олександр Довженко та дисидент Микола Горбаль

Довженко прожив 62 роки. Уславився також як письменник, кінодраматург, художник.

У 1918-1919 роках воював проти більшовиків у лавах Арімї Української Народної Республіки (УНР).

Зняв культову кінотрилогію "Звенигора" (1928), "Арсенал" (1929), "Земля" (1930).

За те що інакше бачив та подавав події Другої світової війни, ніж того вимагала комуністична пропаганда, останні роки вимушено провів у Москві, де й похований на Новодівичовому цвинтарі. Повертатися до України, звідки він виїхав під час евакуації, митцю було заборонено.

Читайте і дивіться також: Клімкін про українську культуру та історію: Світ нами надихається, але ще не до кінця розуміє

10 вересня 1994 року, на день народження Дожвенка, указом президента Леоніда Кучми в системі Міністерства культури України було створено Національний центр Олександра Довженка, "як інституцію, що мала стати національним кіноархівом, зібрати все українське кіно і дослідити його феномен", нагадує офіційний ТГ-канал Довженко-Центру.

Для його співробітників 10 вересня завжди є подвійним святом.

Фото: uk.wikipedia.org

10 вересня 1940 року - в селі Воловець Горлицького повіту на Лемківщині в селянській родині народився Микола Горбаль. Поет, дисидент, член Української Гельсінської групи. Про це розповідає Історичний календар Українського інститут національної пам'яті.

У 1945 родину примусово депортували до УРСР - спочатку на Харківщину, а за два роки Горбалі перебралися на Західну Україну до села Литячі на Тернопільщині. Перші роки після переселення видалися голодними.

"Ми були без куска хліба, навіть не мали де збирати лободу, бо ж по чужих городах не лазитимеш", - згадував пізніше Горбаль.

З дитинства Миколу Горбаля цікавила музика. Його батько був регентом, керував церковним хором, знав ноти, сольфеджіо. У 16 років Микола навчився грати на скрипці. Закінчив Чортківське музично-педагогічне училище за спеціальністю вчитель музики і співів. Працював учителем музики у Борщеві, викладав музику в школі, естетику в Борщівському технікумі механізації, створив молодіжний ансамбль із вчителів, керував дитячим ансамблем пісні і танцю "Сонце" при будинку піонерів. Сам почав писати пісні.

Говорив зі студентами про національне мистецтво. Читав поезії Ліни Костенко, Василя Симоненка, Івана Драча. У 1970 році його попросили провести відкритий урок, після чого заарештували за так звану антирадянську агітацію та пропаганду. Основним пунктом звинувачення стала його поема "Дума", в якій Радянський Союз було зображено тоталітарною державою, а Україну - колонією, та зізнання Горбаля, що слухав західні радіостанції. Вирок - 5 років ув’язнення у таборах суворого режиму і 2 роки заслання до Сибіру. Арешт не дав можливості закінчити інститут (вчився заочно на музпедфакультеті Івано-Франківського інституту).

Читайте також: Українська незалежність: від часів Мазепи та Орлика до спроб Росії її [незалежність] відібрати

Перше покарання відбував у Мордовії, в "політичному" таборі суворого режиму, де познайомився з багатьма бійцями УПА, які його підтримали і надихнули.

У таборі разом із інженером-економістом Зиновієм Антонюком вів підпільну "Хроніку із зони" - на тоненькому цигарковому папері записував вироки, беззаконня тюремників, інтерв’ю з уже відомими у світі в’язнями. Інформацію передавали на волю. Ці повідомлення поширювали самвидавом, звучали на "Радіо Свобода" та "Голос Америки". Брав участь у всіх акціях протесту.

Після звільнення у 1977 році приїхав до Києва, став членом Української Гельсінської групи, допомагав політв’язням та їхнім родинам. У 1979 році його знову засудили на 5 років таборів суворого режиму, звинувативши за сфабрикованою справою у кримінальному злочині - спробі згвалтування. Під час останнього слова на суді відкрито визнав себе членом УГГ.

За день до закінчення терміну був повторно заарештований за антирадянську агітацію та пропаганду і втретє засуджений до 8 років особливо суворого режиму і трьох років заслання. Одним із "доказів провини" стала стаття "Життя в кримінальному таборі", опублікована в Парижі у газеті "Українське слово". Останній термін відбував у сумнозвісному таборі ВС – 389/36-1 в селі Кучино, де загинули Василь Стус, Олекса Тихий, Юрій Литвин та інші політв’язні. Загалом у таборах та на засланні відбув 16 років.

Читайте також: "Путін говорив відверто нацистські речі": американський історик Тімоті Снайдер про ідеологію РФ

Був звільнений одним із останніх у часи Перебудови за особистого сприяння президента Америки Рональда Рейгана.

За Вільної України долучився до розбудови Української республіканської партії. Живе та працює в українській столиці.

Обирався депутатом Київської міської Ради, народним депутатом України.

У 1999 році заснував Благодійний фонд "Галерея Богдана" задля підтримки нетрадиційного мистецтва і допомоги непрофесійним митцям-інвалідам та популяризації їхнього мистецтва.