Долаючи перешкоди: 19-річна військовослужбовиця ЗСУ Руся Данілкіна про те, що для неї краса сьогодні, виклики і як навчитися приймати себе такими, якими ми є

«Мене оглушив страшний дзвін у вухах, жахливий запах пороху і живої плоті, велика втрата крові, рахунок ішов на секунди. Я не вірила в це. Три доби нестерпних мук, кожен ранок починався зі сліз, я намагалася не плакати, але знеболювальні препарати та наркотики, які мені кололи, зовсім не допомагали. Мене намагалися підтримувати й підбадьорити батьки та брат. Але мені не хотілося нічого. Я не могла дивитися на себе. Я не хотіла це приймати, я не хотіла жити! Рідні дуже плакали, мені було боляче дивитися на їхні сльози. Тоді я зрозуміла, що потрібно взяти себе в руки та йти далі, хоч би як символічно це не звучало». Цей пост 19-річної військової ЗСУ Русі Данілкіної, яка втратила ногу у повномасштабній війні в Україні, бачило багато українців. У лютому 2023 року дівчина потрапила під обстріл і втратила ногу. Руслана пережила п`ять операцій, перш ніж отримала протез. 

Лімітована колекція No Shame бренду Answear.LAB

У світі, де соціальні стандарти краси часто диктуються суспільством, існує серйозна проблема — шеймінг. Шеймінг, або гостра критика і засудження тілесної форми, кольору шкіри, ваги та інших аспектів зовнішності, проникає в наше повсякденне життя, чинячи негативний вплив на нашу самоповагу і психологічний стан. Проте бодипозитивізм являє собою контррух цієї проблематики. Він закликає нас відкинути стереотипи та ідеали краси, що накладаються на нас суспільством, і приймати своє тіло таким, яким воно є. Ця тенденція прагне до створення середовища, що включає і підтримує, де кожен може почуватися комфортно і впевнено незалежно від своєї зовнішності.

Цю тему порушили у своїй новій кампанії No Shame й Answear.LAB. Наша героїня інтерв`ю, Руся Данілкіна, — людина, яка не лише впоралася з надскладними випробовуваннями, а й стала джерелом натхнення для багатьох. Незламна Руся є живим прикладом того, як можна подолати перепони та навчитися бачити свою унікальність як джерело сили. Це історія про силу духу, про боротьбу зі стереотипами та про важливість любові до себе. Про це і поговорила шеф-редакторка сайту ELLE.UA Катерина Попова з Русею Данілкіною у проєкті Answear.LAB x ELLE — про виклики, складний шлях до сприйняття себе, подолання всіх перешкод і про те, як навчитися приймати себе такими, якими ми є.

БЛІЦ

Я люблю в собі свою стійкість. 

Я пишаюся собою, бо я можу зробити більше, ніж я думаю.

Одна риса, яка дуже допомогла мені стати сильнішою: біль.

Коли мені важко, я завжди собі нагадую перший тиждень після поранення: якщо я впоралася тоді, значить, зараз впораюсь на 100%.

Лімітована колекція No Shame бренду Answear.LAB

Хто така Руся Данілкіна? Як ви можете описати себе сьогодні?

Напевно, впевнена у собі дівчина, яка йде кожного дня у світ з новими думками та планами. Дівчина, яка відтепер знає, ким хоче бути та що хоче принести у нашу країну.

Як це — бути жінкою на фронті?

Важко, як і всім нашим захисникам. Є робота, яку треба виконувати, в тебе немає шансу на помилку, якщо ти там — ти зобов’язаний. Саме на фронті я зрозуміла, що тієї маленької вісімнадцятирічної Руслани більше не існує. Там я зрозуміла, що час дорослішати та приймати серйозні рішення. Я ніколи не відчувала різниці між собою та хлопцями, тому що вже з дитинства була бойовою дівчинкою, яка займалася важким видом спорту.

Стандарти краси змінилися за останні роки, а сьогодні, під час повномасштабної війни, все докорінно змінилося. У чому полягає для вас краса сьогодні?

Я вважаю, що сьогодні не варто дивитися на загальну красу людини. Я зіткнулася з величезною кількістю різних людей з моменту поранення і тому роблю такий висновок. Гарна людина — щира та справжня. Для мене не існує якогось певного стандарту краси у голові. Війна, служба, передова, поранення — це все змінило моє уявлення про якісь стандарти…

Найголовнішою метою бодипозитиву є любов і прийняття своєї зовнішності незалежно від того, який вигляд має людина, в якому вона віці тощо. Як ви вважаєте, чому досі у людей упереджене або негативне ставлення до цієї течії? І чому важливо порушувати це питання в сучасному суспільстві?

Кожна людина повинна любити та сприймати себе. Мій досвід був таким: я не сприймала своє тіло до моменту поранення, я намагалася, але в мене не виходило. Минув час, моє тіло змінилося. Я зрозуміла, що люблю себе такою, яка я є. Люди повинні прийти до тями та хвилюватися лише за себе. 

На які труднощі ви натрапляли, коли з вами сталася страшна трагедія і ви втратили ногу? Як ви з цим впоралися?

У мене не вистачить часу, щоб усе перерахувати. Навіть почистити зуби було неймовірно важко та боляче. Мені допомагала родина та бачення свого майбутнього життя. Звісно, я не уявляла, що дійду до такої точки, але я мріяла про щасливе та насичене життя, а для того, щоб воно в мене було, треба брати себе кожного разу в руки і, попри біль, пробувати жити. 

Чому ви вирішили поділитися своєю історією в соцмережах?

Перші дні я та моя родина були проти того, щоб розповідати людям про мене, але минуло кілька днів, і ми прийшли до рішення: країна повинна знати ціну нашої свободи. 

Як ви справлялися з тим, що вам було важко полюбити та прийняти себе такою, яка ви є зараз? Що вам допомагає так стійко триматися?

У мене не було мети полюбити себе, найголовнішою метою було позбутися фантомних болів. Кожного дня я вставала та дивилася на своє відображення у великому дзеркалі, торкалася своїх ніг і дивилася на своє тіло, мій мозок повинен був зрозуміти, що ніг більше немає, бо він давав імпульси у те місце, якого вже немає, і це було неймовірно боляче. Тому кожного дня я дивилася на себе, і якось усвідомлення, що відтепер я така, само засіло у моїй голові. Від того моменту я сприймаю себе. 

Як, на вашу думку, перестати порівнювати себе з іншими людьми, яких ми бачимо в соціальних мережах і не тільки?

Я не порівнюю себе з кимось, бо у кожної людини свій власний досвід. Я вважаю, що порівняння — це знецінення або себе, або іншої людини. Кожна людина проживає свій біль, своє щастя та своє життя, і воно у всіх різне. Усе, що ми будуємо у власному житті, ми робимо лише для себе та заради себе! Тоді навіщо витрачати свій час для того, щоб думати про чужі життя, поки минає власне?

Які найбільші виклики стоять перед вами сьогодні, на вашу думку?

Я досить часто відвідую події з великою кількістю людей, і, як би я не хотіла не помічати поглядів, в мене все одно не виходить: люди не соромляться витріщатися, іноді ледве не звертають собі шию, як обертаються, тому для мене сьогодні найбільший виклик — відчувати себе комфортно у людному місці.

Які поради ви можете дати тим, хто так само, як і ви, переніс важке поранення, і як прийти до прийняття себе?

Людина, яка знаходиться у важкій ситуації, по-перше, повинна зрозуміти, яким вона бачить своє нове життя. Людина повинна саме прийти до прийняття себе, тут їй ніхто, напевно, не може допомоги. Важливо поставити собі чітку ціль і почати йти до неї.

Яким ви бачите своє майбутнє? 

Я бачу себе у майбутньому щасливою жінкою, яка допомогла та показала людям з інвалідністю, як можна жити. 

Лімітована колекція No Shame доступна лише в інтернет-магазині answear.ua

Команда: 

Фото: Аліна Чопенко
Стиль: Саша Кутовий
Асистент стиліста: Ярина Лобанова
Макіяж: Аня Черкаліна
Зачіски: Данило Мартем’янов