Історик та вигадки імперських пропагандистів. Фактор Грушевського

Вересень можна вважати місяцем Михайла Грушевського. 29 вересня 1866 року “батько” української історії народився. Також у вересні побачила світ одна з його найбільш значимих та концептуальних праць. Михайло Сергійович більше знаний як автор багатотомної “Історії України-Руси”.

Не менш цінним є і його текст “Звичайна схема “русскої” історії й справа раціонального укладу історії східного слов’янства”. Це короткий твір, блог, мовою сьогодення. У ньому автор фахово дискутує з міфами російської імперської історії, а також – утверджує право українців на власну історію, окрему державницьку та культурну традицію, що сягає найдавніших часів. Пропонуємо найяскравіші твердження з тексту Михайла Грушевського.

Короткий текст з довгою назвою і глибокими смислами

Цей короткий текст із довгою назвою Михайло Грушевський підготував у вересні 1903 року, у Львові. Головна його ціль – перегляд тенденційної та застарілої “звичайної”, тобто імперської схеми історії. Перш за все, через її відірваність від життя. Також через ігнорування у ній місця і ролі українців в історії. Перша цитата буде саме про це. Історик протиставляє українців та росіян, стверджує давність перших і їх право на власну традицію державного будівництва: “Ми знаємо, що Київська держава, право, культура, були утвором одної народності, українсько-руської, Володимиро-Московська – другої, великоруської”.

На своїм корені

Дослідник не погоджується з основами імперського історіописання. Зокрема, він заперечує перетікання історії від Київської Русі до Московії, не бачить останню спадкоємицею першої: “Київський період перейшов не у володимиро-московський, а в галицько-волинський ХІІІ в., потім литовсько-польський XIV – XVI вв. Володимиро-Московська держава не була ані спадкоємицею Київської, вона виросла на своїм корені”.

 Одвічне “пришивання” чужої історії

Не менше Михайла Грушевського обурювало безпідставне “пришивання” періодів української історії до історії російської. Вибіркові крадіжки окремих подій нашої історії та привласнення їх росіянами, роблять їхню історію штучною та химерною конструкцією, а нашу – фрагментарною і не цілісною. Михайло Сергійович пише: “…історія українсько-руської народності зістається не тільки без початку, а і в виді якихось кавалків…не пов’язаних між собою органічно, розділених прогалинами”. 

Це в ситуації, коли на наших теренах тяглість державницьких та соціокультурних процесів є надзвичайно тривалою, а строкатість процесів надзвичайно багатоманітна.

 Чемпіони з брехні

Більш жалюгідними за політичний курс нинішнього російського президента, є лиш його коментарі на історичну тематику. Чим далі, тим більше переконуєшся, що перед тобою людина, яка взагалі нічого не розуміє в історії. Лиш транслює пропагандиські консерви. Нічого нового. На Росії завжди викривляли історію та переписували її. Далі Грушевський: “Те виїмкове, виключне значіння, яке має історія великоруської держави в сучасній схемі “русскої” історії, має вона, властиво, наслідком підміни поняття історії “русского народа” (в значінні руських, східнослов’янських народностей) поняттям історії великоруського народу”.

Шлях до себе

Перший крок до власної самобутності – це усвідомлення самого факту останнього. Наступний – його осмислення та відстоювання, утвердження. Михайло Грушевський чітко і однозначно виступав проти росіянізації історії східних слов’ян та українців зокрема: “Історії східного слов’янства таки не заступить історія великоруського народу, його державного й культурного життя, і ніякі мотиви не дадуть права зігнорувати історію білоруської і ще менше – українсько-руської народності, або заступити їх повириваними з них і попришиваними до історії великоруського народу клаптиками, як то практикується тепер”. 

Історія “общерусска” – калікувата комбінація

Таким чином, ще понад сто років тому український історик Михайло Грушевський дав гідну та аргументовану відповідь на жалюгідні завивання, які час від часу долинають до нас з “боліт”. Зрезюмувати її можна так: “Історія великоруська з українсько-руським початком, пришитим до неї – се тільки калікувата, неприродна комбінація, а не якась “общерусска” історія”. Зрештою, “общерусскої” історії й не може бути, як нема “общерусскої” народності.

Наслідуючи Михайла Грушевського, повторимо, що “общерусскої” народності немає, а відтак додамо, що Україна є і буде! Ніяка імперська пропаганда чи мракобісся рашистів її не здолають. Для ще більшої певності й утвердження в цій думці, варто заглядати інколи до текстів видатного українського історика Михайла Сергійовича Грушевського.

Євген ГУЛЮК

Використані джерела:

1. Грушевський М. Звичайна схема “русскої” історії й справа раціонального укладу історії сзідного слов’янства // Український історичний журнал, вересень-жовтень 2014. – №5. – С. 198 – 209.
2. Терещук Г. Михайло Грушевський. 155-ліття від дня народження видатної постаті ХХ століття // Радіо Свобода, 2021 [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://www.radiosvoboda.org/a/hrushevskyy-istoriya-represiyi/31482609.html