Жовківський замок, або як будувалось унікальне місто

В кінці ХVІ ст. на західноукраїнських землях, які знаходились під владою Польської Корони, на території поселення Винники постало укріплене місто-резиденція Жовква.

Канцлер, великий гетьман коронний Станіслав Жолкевський 1547-1620) у листі до дружини писав: “Наступають щоразу страхітливіші небезпеки. Це і спонукало мене, насамперед, збудувати свій замок і закласти містечко …”.

Згідно С. Баронча, татарське нашестя 1594 р. врешті-решт і спонукало С. Жолкевського до активних дій : «… для безпеки своїх підданих гетьман постановив певне місце уфортифікувати, щоб всі могли схоронитись у часи тривог. Село Винники найкраще підходило для його задумів. Саме тут Станіслав Жолкевський розпочав будувати над озером оборонний замок…” 22 лютого 1603 р. – на честь перемоги С. Жолкевського над Шведами під Ревелем, польський король Зигмунд ІІІ надав привілей на підтвердження назви міста. Цим же привілеєм Жовкві було надано магдебурзьке право.

Жовква належить до тих ренесансних міст, у яких замок-резиденція і місто мають окремі власні укріплення, гармонічно поєднані в єдиний оборонний комплекс. Жовківський замок – це досить пізня реалізація системи башт і стін з огляду на те, що, починаючи з ХV ст., високі мури, башти та вежі, які були легкою мішенню для артилерії, поступаються місцем приземкуватим і потужним бастіонам, які могли протистояти нападу регулярної, добре озброєної армії. Проте система башт і стін призначалась і була функційно спроможна для захисту від татар та малочисельних козацьких загонів. Татари не мали артилерії, основою їх війська була швидкоманеврова кіннота, яка діяла швидкими наїздами та наскоками. Проти такої тактики ведення бою ефективний захист надавало поєднання високих оборонних стін з баштами. Перед цим комплексом,як правило, йшла заводнена фоса, або була природна перешкода (болото, озеро і т.п.)

Для замку С. Жолкевський вибрав найбільш захищену територію, до якої підхід унеможливлений з південного сходу, південного заходу і північного заходу озером з болотистими берегами. Північно-східну сторону замку, яка не була захищена природними чинниками, захищено новоствореним середмістям, яке має з замком спільний оборонний периметр. На випадок можливої небезпеки з боку середмістя, північно-східна сторона замку укріплена широкою заводненою фосою і валом.

Замок, що виконував функції резиденції і цитаделі, був самодостатньою автономною оборонною системою. Спорудження замку завершено у 1606 р. Автор проекту – імовірно Павло Щасливий. Замок отримав регулярний чотирикутний нарис з чотирма триярусними п’ятикутними баштами на наріжниках і триярусною баштою над в’їзною брамою посередині північно-східного прясла замкових укріплень. За обмірами М. Осінського (станом на 1930-і р.р.) габаритні розміри замку по наріжниках башт – прибл. 112 х 119 м. Оборонні прясла замку творять чотири корпуси, з’єднані з баштами закритими галереями, що примикають до граничних мурів. В галереях влаштовані стрільниці. Південно-західний замковий корпус – репрезентативний, двоярусний; з підвалами. У плануванні цього корпусу використано дворядну систему анфілад. Тут розміщувались апартаменти власника, скарбниця, кабінети та бенкетні зали. На внутрішньому фасаді південно-західного корпусу замку було споруджено двоярусну відкриту галерею з аркадами. У її першому ярусі використано колони тосканського ордеру, у другому – іонічного. Фасади північно-західного та південно-східного корпусів простіші (площинні), з мінімальним використанням декору. За часів С. Жолкевського ці корпуси були одноярусними, у них розміщувались допоміжні служби, гостинні покої та господарські приміщення є згадка про існування підвалів у північно-західному корпусі). У північно-східному корпусі замку в першому ярусі було влаштовано стайні і арсенал, між ними розташовано в’їзну браму. Вона акцентована з боку міста багато декорованим порталом, який з боку подвір’я має вигляд арки, що спирається на колони. У другому ярусі північно-східного корпусу знаходились житлові приміщення і архів. Надбрамна башта завершена трикутним фронтоном з двома рядами стрільниць. З боку міста через фосу було влаштовано міст з призамковою звідною частиною (при потребі стаціонарна частина мосту легко демонтувалась). Замок збудовано з добре випаленої цегли і тесаного каменю. Зовнішні фасадні стіни замку не були потиньковані. Це, а також стрільничні отвори та малі віконця, додавали замку неприступного і суворого вигляду. Внутрішні фасади замку були потиньковані, корпуси мали двозаломні дахи.

У 1606 р. на південний схід від замку було закладено звіринець. Французький мандрівник, відвідавши Жовкву у 1688 р., писав, що величезний замковий звіринець, оточений дерев’яним парканом, простягався далеко за місто. Одну половину звіринцю займав ліс, другу – луки, на яких паслося безліч сарн і оленів.

Бастіонні фортифікації замку були розташовані по контуру мурованих замкових укріплень і складались з двох п’ятикутних бастіонів, влаштованих навпроти західної і південної башт, і двох трикутних бастіонів, влаштованих на стику замкових і міських укріплень. Із замкових бастіонових укріплень у рельєфі прослідковуються тільки залишки трикутного північного бастіону. Залишки інших замкових бастіонів можна ідентифікувати, лише досліджуючи історичні карти Жовкви.

У 1670 році Жовква перейшла у спадок до Яна Собеського, який, обраний польським королем у 1674 році, розпочав роботи по посиленню міських укріплень та перебудові жовківського замку, перетворивши його з неприступної твердині на королівську резиденцію.

За Яна ІІІ Собеського під керівництвом будівничих Петра Бебера та Августина Лоцці у замку здійснено ряд змін та добудов. Наметові дахи башт, які були покриті дахівкою, замінено на банеподібні,покриті позолоченою мідною бляхою. У замку збільшено габарити більшості віконних проємів, для чого встановлено нові білокам’яні різьблені обрамлення. У південно-західному корпусі змінено форму щипців, а над боковими корпусами добудовано по ще одному ярусу. З південного заходу від замку, між наріжниками п’ятикутних бастіонів, закладено регулярний парк, входами в який служили одноповерхові відкриті підсіння, прибудовані до замку.

Парк, замкнутий з трьох сторін високими шпалерами, було закладено на двох терасах. На верхній терасі влаштовано чотири клумби, у кожній з яких викладено квітами герб Собєських “Яніна”. Між ними, по центру, було споруджено мармуровий фонтан восьмигранної форми. Між терасами існувала поперечна алея, яка замикалась двома альтанками. На нижній терасі, відділеній від верхньої кам’яною балюстрадою, було закладено два квіткових партери. Поза парком (по його осі) над ставом, у напрямку до звіринцю, було влаштовано поміст на дерев’яних палях, на якому було споруджено два павільйони лазень з фонтаном між ними.

У 1740 р. Жовква перейшла у власність Михайла Казимира Радзивіла. За його розпорядженням у 1741-1742 р.р. під керівництвом будівничого Антоніо Кастеллі у південно-західному корпусі замку було продовжено з обох сторін двоярусну галерею, перебудовано центральний вхід та влаштовано величні зовнішні сходи з восьмиколонним портиком іонічного ордеру, завершеним багато декорованим фронтоном. Пізніше портик і сходові марші було прикрашено скульптурами литовських і польських коронних гетьманів.

Хоча за М. К. Радзивіла активних робіт при укріпленнях не зафіксовано, Є інформація з 1753 р. про закупку ним у Львові великої кількості артилерії для власних потреб. Ймовірно, львівські гармати були використані для посилення та якісного покращення артилерійського парку Жовкви.

У 1787 р. жовківський замок купив Адам Юзефович. З того часу розпочалась руйнація замку. У замку станом на 1847 р. зафіксовано зміну фронтону над портиком на похилий дах, а дахове покриття з мідної бляхи було замінено на гонт. У 1887 р. власником замку став Артур Глодовський. Спочатку він продав все рухоме майно із замку, пізніше, з метою розпродажу на будівельний матеріал, за його наказом було розібрано замкову каплицю, аркади, головні сходи, портик зі скульптурами і південно-західну наріжну башту (до першого ярусу). На додаток, замок згорів у 1915 р. На жаль, до нашого часу замок не зберіг свого первісного неприступного вигляду через зміни і перебудови, які вносив кожен із власників, так і своєї краси і багатства внаслідок численних грабунків і руйнацій.

Ольга ОКОНЧЕНКО

Джерело: “Галицька брама”, 2003, жовтень-листопад-грудень, № 10-12 (106-108).