Видавець бродівських поштівок – жертва “Титаніка”

Серед видових бродівських поштівок, які іноді зустрічаються у колекціях філокартистів або на  веб-сторінках (включно з інтернет-аукціонами), є серія поштівок надрукована на дуже якісному крейдованому світло-жовтому папері у зеленуватих або синьо-голубих тонах. Назви зображених локацій та вихідні данні видавців, набраних оригінальними шрифтами, й адресна сітка – насиченого червоного кольору. Однак не тільки зовнішній вигляд вирізняє ці поштівки, а якість та документальність самих зображень, відсутність будь-якої ретуші й вибір оригінальних сюжетів, які практично не зустрічаються у інших видавців бродівських поштівок.

Видавав ці поштові картки видавець з криптонімом «W. L. Bp» на замовлення бродівського підприємця Владислава Коциана (Włladysław Kocyan). Хронологічно це був, вірогідно, один з перших його контрактів на видання великої серії поштових листівок з видами Бродів.  Аналіз доступного масиву видових поштових карток Галичини та інших земель Австро-Угорщини показує, що  «W. L. Bp» друкував поштівки з міськими сюжетами та краєвидами багатьох міст імперії (у Галичині: Львів, Тернопіль, Станіславів, Золочів, Броди, Снятин, Самбір …; на Буковині – Чернівці; міста й містечка у тодішньому Угорському королівстві). Довгий час ім’я видавця було невідомо колекціонерам та дослідникам філокартії (дельтіології). Існувало єдине припущення  – «Bp» це загальноприйняте скорочення від «Budapest – Будапешт». Івано-франківські колекціонери називають свою серію поштівок  від  «W. L. Bp» – будапештською.

Першим хто розшифрував цей криптонім був варшавський колекціонер та автор фундаментального двадцяти трьох томного видання «Słownik nakładców i wydawców pocztówek na Ziemiach Polskich, oraz poloników» Єжи Моргулець (Jerzy Morgulec) на початку 2000-х рр. Розшифровка Моргулеця – «Weisz Lipót, Budapest». Проте «Словник» Моргулеця давно вже став бібліографічною рідкістю та малодоступним для пересічного любителя поштових карток. Дослідниця міської історії Львова Ірина Котлобулатова у довідковому апараті до видання «Львів на давній поштівці» (2002 р.) також подала цю розшифровку. Відомо, що поштівки  Вейса видавались на протязі 1907 – 1910 рр. Але їх було видано у такій кількості, що на думку І. Котлобулатової іншим видавництвам треба було би 20-30 років. Сама ж постать Леопольда (в угорській традиції Ліпота) Вейса і дотепер остаточно не досліджена.

Щодо бродівської серії поштівок  Вейса, то вона має інвентарний номер 22895. До того ж кожний сюжет отримав ще й буквений суфікс, наприклад, 22895х. На час написання статті відомо 20 різновидів зображень. Серія має наскрізну нумерацію: поки що від 1246 до 1268. Кожне зображення було, зазвичай, видано два рази: один варіант коштом самого видавця (надписи німецькою мовою, другий – коштом Вл. Коциана (надписи польською та німецькою мовами). Переважна більшість зображень видавцем ніколи не перевидавалась. Є припущення, що Л. Вейс сам ще й фотографував. Однак деякі світлини (ймовірно негативи або типографські кліше), все таки, «пішли в люди» і вже пізніше неодноразово використовувались іншими видавцями.

Новий період дослідження «W. L. Bp» настав після виявлення у пресі 1912 року інформації про загибель у морській катастрофі, що сталася в ніч з 14 на 15 квітня 1912 р. під час зіткнення з айсбергом найбільшого судна у світі пароплава «Титанік», єдиного пасажира другого класу лайнера угорського походження містера Леопольда Вейса 37 років (первинно вік передбачали 42 роки). Тіло утопленика, при якому були знайдені золоті монети та банкноти США та Великобританії, було перевезено до Канади й поховано у Монреалі на кладовищі фундації барона де Гірша. На його надгробку написано: «Талановитий і багатообіцяючий скульптор, член торгової ради Бромсгроув, його роботами захоплюються як у Монреалі, так і за кордоном». Подальше дослідження виявило, що у списках «The Bromsgrove Guild of Applied Arts» вустерширського містечка Бромсгроув (Англія) є місце народження Вейса – угорське місто Веспрем (угор. Veszprém), а не Будапешт як передбачалось раніше.

Ця інформація зацікавила угорських дослідників Олівера Рибара (Rybár Olivér) та Золтана Дьоре (Györe Zoltán) з рідного міста Вейса. Було встановлено, що народився Вейс, Ліпот (Лейб) у єврейський родині Веспрема в 1876 р. Невдовзі родина переїжджає до Будапешта, а відтак у Відень, де юнак навчався в Академії образотворчих мистецтв. Додаткову художню освіту Вейс отримав у Парижі та Мюнхені. З часом він залишає рідних у Відні та перебирається до Англії як ювелір і навіть набуває власний магазин. В 1905 р. митець приєднується до Гльдії прикладних мистецтв у Бромсгроуві. Перебуваючи у Бірмінгемі, він знайомиться зі своєю майбутньою дружиною Матильдою Педе (Mathilde Françoise Pëde), з якою він одружився в 1909 р. Разом вони перетинали Атлантику на роковому лайнері в 1912 р. для початку нового життя у Канаді, де Вейс мав роботу та зарекомендував себе талановитим митцем. Але причім тут видавництво поштівок?

І. Котлобулатова вважає, що для остаточної відповіді на це питання бракує декількох документів (ліцензій) про видавничу діяльність Л. Вейса. Ймовірно їх вдасться відшукати у муніципальних архівах Веспрема чи Будапешта. Можна припустити, що під час свого навчання у художніх закладах Європи Леопольд Вейс заробляв фотографією для оплати навчання. Так чи ні, але історики, краєзнавці та дослідники урбаністики ще не раз згадають талановитого та підприємливого угорця за чудову іконографічна колекція поштових карток міст та містечок Австро-Угорщини, які тепер належать різним країнам Європи.

Володимир УЛЬЯНОВ

Джерело: Історична спадщина Бродів

Література:

1. Kotłobułatowa I. Lwów na dawnej pocztówce. – Kraków, 2002. – 491 s.
2. Kotłobułatowa I. Lwowskie pocztówki – ich wydawcy i nakładcy [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://kuriergalicyjski.com/lwowskie-pocztowki-ich-wydawcy-i-nakladcy/ (02.08.2023)
3. Léopold Weisz// Encyclopedia Titanica [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://www.encyclopedia-titanica.org/titanic-victim/leopold-weisz.html (02.08.2023)
4. Rybár, Olivér; Györe, Zoltán: A Titanic veszprémi áldozata – Weisz Lipót // Veszprémi szemle. – 2020/3. – s. 49-68.