Арсенал культури

Ми побачили реванш малоросійства в інтелектуальному просторі, виразні прояви стокгольмського синдрому щодо певних історичних питань, свою культурну ізоляцію. Для шукачів прихистку відкрились кордони в лютому 2022 року, але не для української культури, над якою висить дамоклів меч всевидячого кремлівського ока. Наша держава ніколи не вкладала грошей у популяризацію української культури й, схоже, при цій владі знову не буде. Як і сто років тому лише окремі національно-свідомі українські підприємці рятують наш спадок і дбають про розвиток культури як можуть, і допомагають їм поодинокі громадські активісти. Рік у рік, не зважаючи на докори, місцева влада ухиляється, перешкоджає, вимагає відкатів і дозволяє руйнувати все, що завгодно від русел річок до зелених насаджень, і, звісно ж, пам’яток старовини. Ганебне мовчання УГКЦ про вандалізм щодо давніх храмів вже неабияк попсувало їй імідж в очах освічених вірних з художнім смаком. Про сільський туризм можна забути – поєднувати автентику із цивілізацією у нас не вміли й не прагнуть навчитися.

Все це дуже сумно, до розпачу сумно, коли думаєш про змарновані 30 років української державності. Та ось 1 жовтня сталася дуже символічна подія. В місті Добромиль відкрився науково-просвітницький центр. І не аби де, а у відновленому міському арсеналі кінця XVI ст,  унікальній споруді, єдиній в Україні, яка збереглася донині. Як поводилася досі з тією будівлею міська адміністрація і всі добромиляни – це ще той треш. Там зберігали в пивниці картоплю й буряки, в самому приміщенні різний мотлох, не розуміючи, яким скарбом володіють. Добромильські міщани навіть не знали, що то за руїна стовбичить між костелом і школою-інтернатом. Якось взимку провалився дах на будівлі й спритні ділки вже потирали руки, ласо позираючи на шмат землі в самому центрі міста. Є у нас така гнила, корумпована, і абсолютно бездіяльна совкова організація, яка називається Товариство охорони пам’яток історії та культури. Це з їхньої "легкої" руки нищать історичну частину Львова та інших міст. На їхньому сумлінні й міський арсенал Добромиля -  все, що залишилось від Низького замку. Бракувало акурат кількох місяців, щоб арсенал розібрали, цеглу продали та на тому місці побудували черговий генделик чи готель. Порятунок несподівано прийшов від уродженця Добромиля, бізнесмена, науковця і полковника Андрія Пушака, який припинив руйнацію, накрив арсенал дахом, а далі надбудував терасу з галереєю, як було колись. Власним коштом. Ще два роки тому, перед війною в Арсеналі почали проходити  виставки, презентації книг, а 1 жовтня  цього року відкрилась тераса з галереєю довкола, де пройшли відразу три презентації книг. Невдовзі запрацює бібліотека і тут можуть проводитися наукові конференції, семінари, культурно-просвітницькі заходи для дітей. Майже всі історичні споруди Добромиля в жалюгідному стані, не кажу вже про Високий замок Гербуртів у селі Тарнава, куди з’їжджаються туристи з усієї України. Там же й риють чорні копачі, навіть не ховаючись. В Україні повністю знищена археологія як наука. Держава не виділяє жодних коштів, і якщо десь ведуться розкопки, то на грантові гроші чи копійки з місцевих бюджетів. А кому цікава крім українців історія України? Відбити в нас будь-яке бажання знати власну історію – цим займаються у нас міністерства освіти й культури. У цьому полягає їхня "місія" - виростити істот, які не ставлять незручних питань і яким достатньо примітивних розваг. А так звана інтелектуальна і творча еліта хай уже буде малим числом, але тільки цілком приручена, контрольована і денаціоналізована. Отаке майбутнє нам готують. Якщо не чинити спротиву, то ми через 10 років опинимось в банановій республіці чи тоталітарній державі. Не знаю, що гірше.

Отже, треба робити ставку на села, невеликі міста, куди не сягають грандіозні плани саботажників та ворогів. Провінція вже не раз рятувала українську культуру від поглинання імперіями, і зараз їй дуже скрутно. Скасовано уроки краєзнавства, уроки історії України зведено до критичного мінімуму. І тут в пригоді стає міський арсенал Добромиля, який складається з трьох рівнів – підземелля служить зараз укриттям, основна будівля призначена для музею і виставок, а тераса служитиме місцем для культурних заходів і бібліотекою, де будуть і дитячі книги. Бо саме на дітей вся надія. Їх ще можна виховати патріотами своєї держави.

Власне, арсенал у XXI столітті знову виконуватиме своє призначення – тут зберігатиметься найдосконаліша зброя усіх часів – мечі духовні. Патрону Добромиля Яну Щасному Гербурту (1567- 1616) це сподобалось би. Він був одним з найосвіченіших людей свого часу і патріотом рідного краю, завдяки чому цей край процвітав, хоч сам староста мостиський і вишенський зубожів і врешті передчасно пішов з життя у великому смутку, бо всюди наштовхувався на ворожість центральної влади й саботаж місцевої шляхти. 

Спеціально для Еспресо.

Про авторку: Галина Пагутяк, письменниця, лауреатка Національної премії імені Тараса Шевченка.

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.