«Найстрашніші будинки з привидами зазвичай ті, в яких привид — ти». Читаємо фрагмент нового книжкового трилера «Камінь. Ножиці. Папір»

А ви впевнені, що добре знаєте людину, з якою одружилися? Роман «Камінь. Ножиці. Папір» — моторошний трилер про те, як важливо людям не забувати, ким вони насправді є, а також про те, що кожна таємниця рано чи пізно розкриється. Це захоплива історія пари, яка прожила в шлюбі десять років. Адам Райт — сценарист, який працює над трилерами, а його дружина Амелія працює в притулку для собак.

У подружжя є традиція щороку обмінюватися подарунками, які символізують рік шлюбу, і щороку дружина пише своєму чоловікові сентиментального та чесного листа, який вона ніколи не дозволяє йому прочитати. Однак на десятий рік шлюбу в їхніх стосунках щось змінилося…

Після того як Амелія виграла поїздку в історичну каплицю на Шотландському нагір’ї, вона подумала, що це може відновити їхні стосунки. Проте чи подолають вони це випробування, якщо хтось із них бреше?

Про авторку:

Еліс Фіні — британська письменниця, яка пише у жанрі містики та трилерів. Перш ніж стати авторкою, Фіні протягом п’ятнадцяти років працювала продюсеркою і журналісткою в BBC. Еліс написала чимало бестселерів з мільйонними тиражами New York Times, які були екранізовані та перекладені більш ніж тридцятьма мовами.

Читайте уривок з книги:

Адам

«Книжки можуть бути дзеркалами для своїх власників, але людям не завжди подобається те, що вони бачать. Останні пів року були хорошими, і я відчуваю, що моє життя налагоджується. Робін знову вдома, і переробила майже кожен сантиметр будинку — так ніби Амелії тут ніколи не було.

Я дуже щасливий, що вона повернулася, як і Боб, — думаю, ми насправді ніколи не усвідомлювали, як нам її не вистачало.  Хоч я не бачу зовнішньої краси, та знаю, що моя дружина красива всередині. Ця краса дійсно має значення. Вона ніколи не зробить нічого такого, що змінить ту людину, яку я бачу, коли дивлюся на неї. "Камінь. Ножиці. Папір" нарешті завершений, і навіть те, що в титрах буде вказано "за романом Генрі Вінтера", мене не хвилює.

Мати справи зі складними авторами набагато простіше, коли вони мертві. З’ясувалося, що моя дружина така ж вправна в написанні моторошних трилерів, як був її батько. Може, це й не дивно. Найстрашніші будинки з привидами зазвичай ті, в яких привид — ти. Думаю, в житті кожного настає момент, коли тобі просто потрібно робити те, що подобається. Гонитва за мрією стає ненавмисною, ти мусиш, бо, як відомо, час скінченний. А я ганявся так довго, тож хіба не заслуговую на те, щоб зрештою наздогнати свої мрії? Мені подобається так думати. У мене найкраща робота у світі, але письменництво — тяжкий шлях до легкого життя. Якби я знав, що буду щасливий, займаючись чимось іншим, я точно змінив би роботу.

Незважаючи на все, тепер я сплю краще. Мої кошмари припинилися відтоді, як ми повернулися із Шотландії, ніби я залишив свій біль позаду. Можливо, тому, що нарешті маю якесь відчуття завершеності того, що сталося, коли я був іще хлопчиком. Я все ще щодня думаю про свою матір і те, як вона померла. І хоч кошмари припинилися, провина нікуди не зникла. Це була моя вина, і ніщо цього не змінить. Якби я вигулював свого собаку сам, як мати мене просила, вона ніколи не опинилася б на вулиці того вечора і її ніколи не збила б машина. Але тринадцятирічний я злився, спостерігаючи, як мати укладає волосся, бризкається парфумами, фарбує обличчя і загортає себе у червоне кімоно, наче безкоштовний подарунок. Вона одягала його лише тоді, коли чоловік мав прийти й залишитися в нас на ніч. Вона казала, то були друзі, але стіни нашої квартири були тонкі, як газета, а жоден з моїх друзів не видавав таких звуків, як вони».

Передзамовити книгу можна на сайті видавництва knigolove.ua.