“Не треба перетворювати вулиці на кладовище”. Як у Миргороді опиралися перейменуванню вулиці на честь воїна

За перейменування їй довелося боротися два місяця, виступати на слуханнях і засіданнях, стримувати емоції і відповідати на аргументи опонентів. Дружина загиблого не відвідувала засідання і дискусії, бо було важко витримати негатив і спротив місцевих депутатів.

Врешті перейменували чотири вулиці – іменем Анатолія Карбана та ще трьох загиблих його побратимів – Олександра Федорченка та Віталія Шевченка в Миргороді, Олега Бабенка – у приміському селі Кибинці.

На громадських слуханнях звучали аргументи місцевих жителів і депутатів про те, що “не на часі”, що “немає грошей на таблички” і навіть “не треба перетворювати вулиці на кладовище”.

“Мене вражав рівень цинізму і маніпуляцій людей на цих обговореннях, – ділиться враженнями донька Анатолія Карбана. – Одна депутатка сказала, що не знає мого батька, тож навіщо називати вулицю на його честь. Вочевидь, вона думала, що мене не буде на цих обговореннях. А після моєї промови опустила очі і визнала, що знає, хто такий Анатолій Карбан”.

Іноді люди вважають, що радянські назви краще змінювати на нейтральні, “фруктові”: Абрикосова, Липова. Після декомунізації в Україні з’явилося чимало саме таких вулиць на місці радянських назв.

– Але це неправильно, ‒ впевнена Аліна. - Імена загиблих героїв допомагають нам зберегти історичну пам’ять, нагадують про ціну, яку вони заплатили за нашу свободу”.

Врешті на честь її батька перейменували вулицю Миргородських дивізій. Ця вулиця веде до села, де він народився, та розташована неподалік від його дому. Вона була названа на честь двох дивізій радянської армії, які звільняли Миргород від німецької окупації під час Другої світової війни.

24 депутати, які виступали проти перейменування вулиці на честь Анатолія Карбана у Миргороді, або не прийшли на засідання, або вийшли із зали під час голосування. Але 32 голоси за перейменування все ж вдалося зібрати.

“Сьогодні тато став вулицею, – написала Аліна на своїй Фейсбук-сторінці після того, як рішення було прийнято. – Мої діти ніколи не побачать дідуся, який так мріяв грати з ними в футбол. Але в них буде пам’ять про нього у місті, яке він любив і яке захищав”.

Проти перейменування вулиці іменем Віталія Шевченка на слуханнях виступала жінка, яка сказала, що в Миргороді вже є вулиця Тараса Шевченка і через перейменування “швидка” не знатиме, куди їхати. Перейменування вулиці в Кибинцях – на честь загиблого бійця Олега Бабенка – місцеві жителі підтримали одностайно.

Вчитель, депутат, бойовий медик

Анатолій Карбан служив бойовим медиком стрілецької роти Миргородського батальйону 116-ої окремої бригади Сил ТрО ЗСУ. А в цивільному житті був вчителем історії, депутатом районної ради (спочатку від “Нашої України”, потім від “Блоку Петра Порошенка” та “Європейської солідарності”) та активною людиною в Миргородській громаді.

В 2014 році після Революції гідності його обрали головою Миргородської райради. Він розгорнув при райраді волонтерський штаб і зібрав мільйон гривень на потреби бійців. Він їздив на Схід та займався забезпеченням бригад місцевих та їхніх побратимів.

Згодом став директором школи, викладав історію, проводив вишколи юнаків, організовував поховання місцевих військових, загиблих на фронті, наполягав на створенні у місті ТРО. Поїхав у військову частину у перший день повномасштабного вторгнення, взявши давно зібраний наплічник.

Строкову службу ще за часів СРСР він проходив у танкових військах, тож хотів стати танкістом, але його відправили в піхоту – бойовим медиком. Воював спочатку на Полтавщині, потім на Сумщині, Харківщині, Запоріжжі та на Луганщині.

Анатолій Карбан загинув через кілька днів після передислокації в район Авдіївки, від мінометного обстрілу під час виконання бойового завдання біля села Тоненьке.

“Робіть це для майбутнього”

Бажання родини назвати вулицю на його честь підтримали у районному товаристві «Миргородський полк українського козацтва» та надіслали відповідного листа до міськради.

Також Карбани зініціювали збір підписів серед жителів вулиці, які підтримували перейменування. Паралельно противники почали збирати підписи за те, щоб залишити попередню назву.

В результаті вдалося зібрати 1300 підписів “за” перейменування, а 400 ‒ “проти”.

Усім, хто також хоче ініціювати перейменування вулиць на честь загиблих героїв, Аліна радить запастись терпінням, бути готовим до словесних нападів, образливих висловлювань щодо загиблих воїнів та їхніх родин.

“Тримайте в пам’яті думку, що це все ви робите не для себе і навіть не для героя, ви робите для майбутнього і для памʼяті, з вірою, що стирати будь-яку спільну з Росією топоніміку важливо також і для того, щоб агресор сюди не повертався" – каже вона.

Процедура перейменування: від ініціативи до рішення

Що і в якій послідовності потрібно робити, щоб назвати вулицю іменем загиблого героя? Аліна, що раніше працювала в Інституті національної пам’яті, поділилася таким алгоритмом:

1. Родина загиблого або активісти ініціюють перейменування. Якщо це активісти, то потрібно обовʼязково уточнити у родини, чи дають згоду на перейменування.
2. Далі необхідно обрати вулицю. Варто обирати ті, що підлягають декомунізації, деколонізації або ж носять “вєлікоотєчєствєнний” наратив. Вибір вулиці – ключовий момент, оскільки перейменування повинно позитивно впливати на локальний символізм та національну памʼять.
3. Далі ідею має підтримати громадськість ‒ вони можуть надіслати лист до міської влади.
4. Експерти мають обґрунтувати доцільність перейменування. Аліна Карбан зверталась до Українського інституту національної памʼяті та його полтавської філії.
5. Публічне обговорення триває два місяці, за цей час можна зібрати голоси у підтримку ініціативи.
6. Згодом міська рада проводить громадське слухання за участі депутатів, прихильників та противників перейменування.
7. Міська рада виносить рішення на голосування.