веселі пригоди киян у Львові, або благородна брехня єпископа Шептицького

Якщо не знати про Міхала Боїма, Вацлава “Еміра” Жевуського чи Василя Григоровича-Барського, то можна погодитись, що життя у давнину було нудним і нецікавим. Останній у цьому переліку, до прикладу, є киянином, який у XVIII ст. пішки обійшов половину світу. Він був у Римі, Флоренції, Венеції, на Афоні, у Єгипті… куди лише не заносила його доля! До Львова також. Це дуже цікава історія! З нагоди річниці смерті Василя Григоровича-Барського, говоримо детальніше про його мандрівку до Львова.

Латина всьому голова і “брати Барські”

Не встигли вихідці із містечка Бар осісти у Києві, як один з них, Василь, захотів робити наукову кар’єру. Його батько, купець Григорій, на початках був не проти, але все ж одумався і твердив, що наука – джерело гордині. Хлопцю довелося тікати з дому щоб стати студентом Київської академії. До Львова він також вирушив без благословення батька. Проте і причину мав вагому – проблеми з ногою, яку він вже не сподівався вилікувати. Григорович-Барський почув, що до Львова йде його друг і вирішив приєднатися – щоб лікувати ногу й поглибити знання. 

Син київського купця Григорія та його друг Юстин Ленницький зустрілися з префектом закладу Товариства Ісуса у Львові і вразили його знанням латини. Без жодних сумнівів їх зарахували на навчання як братів Юстина та Василя Барських, що походять з Поділля. Більше тижня тривало їхнє навчання, а хлопці вже ловили на собі косі погляди: “чи то за характером письма, чи за чиєюсь обмовою, чи то за нашою польською вимовою учні, і не лише вони, почали розуміти, що ми не з польських походимо земель”. Львів з “чудовими церквами” і “освіченими людьми” їх не прийняв.

Бабця і листи з Києва

Читаючи наступні епізоди з мандрівок Василя Григоровича-Барського, виникає запитання чи завжди автор писав тверезим. Тим більше, що в описі подій в Угорщині він так і каже: заснув від втоми і вина, а перехожий забрав капелюх, залишивши натомість свій старий. Проте, зараз все ж про Львів. Тут все було на тверезу голову. Хоч оповідь неймовірна. Отож, хтось запідозрив, що брати Барські – не ті за кого себе видають. Відтак з’явилися якісь листи руською мовою – ніби від батьків з Києва. Ті скаржились на нестерпність розлуки з дітьми і просили їх повернутися додому. 

Листи, немов випадково, принесла до колегіуму якась бабця. При цьому, запитала кому їх варто передати. На них були імена братів Барських. Уже незабаром листи опинилися у префекта. Той викликав хлопців, а на дверях колегіуму з’явилося повідомлення про виключення їх з закладу. Григорович-Барський не мав сумніву, що ця історія – спланований проти них підступ. Хлопці не знали, що робити. Тому пішли до “руського єпископа” Атанасія Шептицького, на той час унійного єпископа Львова.

Зробити брехню правдою може лише брехня?

Єпископу Шептицькому хлопці сподобалися і він вирішив допомогти їм. Оскільки мав гарні відносини з католиками, особливо єзуїтами (може і навчався у них), надія була. Відтак він послав до єзуїтів свою людину і розпорядився сказати, що хлопці – з його єпархії. Наче він знає їх особисто, вони не з Києва, а лише їздили туди у справах. Тепер повернулися додому і вступили на навчання до єзуїтів. Після слів єпископа, хлопців поновили на навчанні. Це було прецедентом в історії єзуїтської академії.

Невідомо чи унійний єпископ Атанасій Шептицький читав мандрівний щоденник Григоровича-Барського. Окремі пасажі його зацікавили б точно. Наприклад, твердження про те, що на унію місцевих вірних навернули силоміць, але вони потай лишаються православними. Як би там не було, але завдяки благородній брехні єпископа Шептицького правда, точніше корисливо-благородна брехня “братів Барських” взяла гору і вони мусили далі ходити до єзуїтської колегії та зазнавати “шкоди єретичних звичаїв”.  

Жовква, Крехів і львівські євреї

“Брати Барські”, тобто Юстин і Василь, почули, що один овдовілий львівський священик збирається на прощу до Рима. Вони вирішили приєднатися. У такий спосіб щоденник Василя Григоровича-Барського наповнився унікальним свідченнями про його перебування в Буді, Відні, Римі, Флоренції, Венеції, на Афоні, у Єгипті і Сирії. Подивились товариші і Львівщину: були у Жовкві, Крехові, Самборі і Старому Самборі, відвідували монастирі, поклонялися мощам святих, спілкувалися з ченцями.

Підготовка до римської мандрівки складалась з декількох етапів. Один з таких – підбір відповідного одягу. Це чорна прочанська одіж з полотна чи сукна. Зшита суцільно, з вузькими рукавами. Її одягають поверх звичайного одягу, а на неї – хрест на грудях. Ремінний пояс, посудина для води і мішечок з необхідними речами на плечах. Сандалі на ногах та чорний капелюх з широкими полами на голові, висока палиця.  

Дуже цікавою згадкою про Львів є інформація про єврейську спільноту на тогочасному польсько-угорському кордоні. Там євреї дали подорожнім багато їжі та грошей в дорогу. Все тому, що Василь Григорович-Барський і компанія показали їм документ від львівського кагалу. У тому було вказано, що мандрівники прислужились львівським євреяєм і тепер всі євреї на їхньому шляху повинні бути щедрими та привітними щодо цих подорожніх. 

Євген ГУЛЮК

Використані джерела:

1. Григорович-Барський В. Мандри по святих місцях Сходу з 1723 по 1747. – Київ: Основи, 2000. – С. 5 – 33.
2. Гулюк Є. “Безвіз” без віз. Світ очима львівського школяра XVIII століття: Відень, Венеція, Флоренція… // Фотографії старого Львова, 2018 [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://photo-lviv.in.ua/bezviz-bez-viz-svit-ochyma-lvivskoho-shkolyara-xviii-stolittya-viden-venetsiya-florentsiya/
3. Шевелєва М. Василь Григорович-Барський – український Одіссей XVIII століття // Український інтерес, 2023 [Електронний ресурс]. Режим доступу: Одна з замальовок Василя Григоровича-Барського. Фото з https://uain.press/