Не проста історія іконостасу церкви Стрітення Господнього у селі Черепин

Дерев’яна церква Стрітення Господнього в с. Черепин неподалік Львова є пам’яткою архітектури національного значення (охоронний № 487). З досліджень Володимира Вуйцика, Василя Слободяна, Василя Лаби відомо, що збережена донині церква постала на місці попередньої  у 1757-1758 роках.

У середині 1990-х її вище опасання зашили бляхою, що прискорило псування деревини, проте, на щастя, впродовж 2007-2008 років було здійснено фахову реставрацію споруди, дахи вкрито ґонтом, як це було первісно, поновлено шалювання стін. Низку дрібніших реставраційних робіт фахівці виконали у 2019-2020 роках. Високий п’ятиярусний іконостас – сучасний церкві, тобто походить з другої половини XVIII ст. Він зазнав поновлювального перемалювання і покриття плівковою позолотою у 1990-х роках, що спотворило його автентичний вигляд. Зважаючи на бажання місцевої громади реставрувати іконостас та виконуючи вимоги українського законодавства, цього року колектив науковців і реставраторів зі Львова за фінансової підтримки Українського культурного фонду здійснив передреставраційні дослідження іконостаса. В процесі роботи виявилось багато цікавого, наведемо тут тези висновків науковців.

Історичні розшуки, проведені Іриною Скочиляс, провідною науковою співробітницею Львівського відділення Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.Грушевського НАН України, дозволили дізнатись більше про попередню сакральну споруду в Черепині, на місці якої стоїть збережена досі церква. Досі першою письмовою згадкою про дерев’яну церкву у с. Черепин вважали Акт візитацій парафій у Львівському деканаті від 3 лютого 1741 р. Цьогоріч віднайдено ранішу згадку про неї, зафіксовану в документі 1701 р. – «Каталозі українських світських священиків Львівської дієцезії, які з церквами, під проводом єпископа Шумлянського, прийшли до Католицької Церкви».[1] Запис: «Pater Laurentius ad ecclesiam Purificationis B.M.V. in pago Czerepin» (Отець Лаврентій при храмі Очищення Пресвятої Діви Марії в селі Черепин) свідчить, що попередниця сучасної церкви також носила ту саму посвяту – Стрітення Господнього. Натомість у реєстрі духовенства, церков і монастирів Львівської єпархії за владицтва Йосифа Шумлянського, в якому зазначали надходження податку (катедратика) упродовж 1680–1686 років, згадки про Черепин немає, отже, церкви ще не було.[2] Очевидно, зведення церкви в Черепині відбулось між 1686 і 1701 роками. Це підтверджують і пам’ятки матеріальної культури, які дійшли до нас. У дзвіниці, яка була побудована в 1754 р. до нашого часу збереглися два дзвони, на яких викарбувано дати 1690 р. та 1692 р., окрім того, серед богослужбових книг у храмі є, зокрема, Євангеліє, яке датується 1690 р. Про іконостас спорудженої у 1757-1758 роках черепинської церкви відомості є у Візитації від 8 січня 1765 року: «Деісус цілий, тепер у роботі, за контрактом у золотих 500. Намісні 4 образи на дерев’яних плитах, усі мальовані».[3]  Оскільки в документах XVIII ст. Деісусом прийнято було називати цілий іконостас, то дату 1765 рік можна прийняти за час створення донині збереженого черепинського іконостаса.

За обмірами архітектора Ігоря Бокала, старшого викладача Інституту архітектури Національного університету «Львівська Політехніка», розміри іконостаса повністю підпорядковуються габаритам церкви, композиції об’ємно-просторового вирішення головної нави та основним горизонтальним членуванням інтер’єру. Ширина іконостаса становить 5,70 м, а висота — 5,10 м, із врахуванням центральної композиції Розп’яття з  пристоячими — 7,10 м. Особливістю конструкції нижнього ярусу є те, що під храмовою іконою та парною їй іконою є виступаючі на 0,50 м цоколі, що утворюють престоли перед бічними іконами намісного ряду. Ці ікони виконані у вигляді вівтарів і, за рахунок відсутності ікон додаткового ряду над ними та завдяки розміщенню на глухих п’єдесталах, підняті вище центральних намісних ікон, під самий верх першого ярусу, до висоти Царських врат. Верхній ярус іконостаса композиційно є пірамідальної форми та вміщує в себе три ряди ікон, сформованих східчасто з наростанням до центральної осі симетрії іконостасу. Таке наростання висоти іконостаса є типовим для дерев’яної архітектури при переході від четверика на восьмерик і розміщенням ікон під вітрилами. Висота іконостаса до верху ікон першого рівня апостолів вкладається до основ трикутних вітрил, третій рівень ікон апостолів співпадає з лінією переходу четверика у восьмерик, рамено Розп’яття по висоті потрапляє на стик восьмерика з  центральною банею. По ширині ікони нижнього ярусу та перший ряд апостолів вписуються в ширину нави. А вертикальна смуга поміж дияконськими вратами, що включає в себе ікони центральної осі симетрії та ікони під третім рядом апостолів, що розміщені обабіч неї, вписуються в ширину однієї з  граней восьмерика. Отже, іконостас повністю підпорядковується архітектурі дерев’яного храму.

Мистецтвознавиця Мар’яна Пелех, доцентка кафедри графічного дизайну та мистецтва книги Української академії друкарства, вказує, що п’ятиярусний іконостас церкви Стрітення Господнього у  Черепині (1765), створений на зламі стильових періодів бароко і рококо, має як архаїчні риси, які існували ще з середини XVII ст., так і новітні впровадження християнської символіки в образно-декоративну структуру. Архітектоніка іконостаса в Черепині подібна до варіанту форми високої передвівтарної перегородки початку XVIII ст., відомої за збереженими зразками в  церкві Св. Онуфрія в м. Буськ, церкві Різдва Богородиці в с. Завадів і церкві Преображення Господнього у с. Смолин (обидві – у Яворівському р-ні).

На відміну від цих осередків, Черепин перебував у  юрисдикції львівського латинського ордену ченців-домініканців. Їхній патронат над місцевим греко-католицьким храмом позначився не лише на матеріальному стані місцевої парафії, а й вплинув на іконографію окремих сцен іконостасного ансамблю. Цей іконостас став синтезом мистецьких та релігійних впливів християнської традиції Східного та Західного обрядів.

Традиційно центральними намісними іконами є пара: Богородиця з Дитям та Христос Учитель. У Черепині Богородиця з Дитям наслідує зразок давнішої за часом чудотворної ікони «Києвобратська Богородиця» з собору київського Богоявленського монастиря (1696–1704). Дияконські двері мають характерні для XVIII ст. повнофігурні зображення архангелів Михаїла та Гавриїла, одвірки північних дияконських дверей віддані для традиційного зображення ранньохристиянських мучеників  — святих дияконів Лаврентія та Стефана. Проте на одвірках південних дияконських дверей присутні образи засновників Києво-Печерської лаври — святих Антонія та Теодозія Печерських. Переважно зображення київських преподобних траплялося у храмах, що мали монастирське оточення.

За словами Мар’яни Пелех, винятковим є встановлення символічних ікон у додатковому ярусі черепинського іконостаса. Обабіч Царських врат, а не традиційно над ними, зображено сюжети «Тайна вечеря» і «Покладення до гробу». Ікона «Страждальна Богородиця» (Богородиця із сімома мечами») із цього ж ярусу тематично пов’язана із храмовою іконою Стрітення, бо ж, за євангельським переказом, старець Симеон в момент Стрітення прорік Богородиці сім її страждань, що, мов меч, зранять серце. Ярус свят вирізняється не лише східчастим розміщенням ікон, але й незвичним розташуванням по центру вдвічі більшої ікони «Непорочне зачаття Богородиці». Подібної іконографії образ увінчував іконостас, який 1722 року Йов Кондзелевич намалював для церкви Загоровського монастиря на Волині. В пределах іконостаса вміщено рідкісні для давніх українських іконостасів сцени: «Зустріч Марії та Єлизавети», «Яким і Анна – батьки Богородиці».

В ярусі свят відсутня сцена «Різдва Богородиці», натомість є не часто зображувана сцена «Обрізання Христове». Загалом, відбір сюжетів виразно пов’язаний зі звеличенням ролі Богородиці. Встановлений сюжетний репертуар сцен в іконостасі у Черепині відповідає тим новим віянням в Український церкві, які відбулися на початку XVIII ст. Як вказав Ігор Скочиляс, церковні реформи «технічно взорувались на досвід посттридентського латинського християнства, а ментально були закорінені в києво-християнську традицію».^[4] Сюжетно-тематичний репертуар іконостаса в Черепині віддзеркалює зміни у церковному житті, які були затверджені на Замойському соборі 1720 року: відправи щоденних євхаристійних богослужінь біля кількох престолів (бічні намісні ікони в Черепині мають конструкцію бічних вівтарів); офіційне впровадження святкування 9 грудня Непорочного зачаття Богородиці, а в десяту п’ятницю після Пасхи вшанування Страждальної Богородиціта ін. Джерелами для іконографії новоакцентованих свят стали твори графіки і живопису як українського, так і західноєвропейського мистецтва.

Як дослідила Оксана Герій, старша наукова співробітниця Інституту народознавства НАН України, різьблена композиція Царських врат іконостаса церкви Стрітення Господнього в Черепині також поєднує традиційні й новаторські елементи. Як і в багатьох інших українських вратах XVII-XVIII ст. тут присутні філігранно вигнуті пагони виноградної лози, між якими вплетені медальйони із зображенням сцени Благовіщення та чотирьох  євангелістів. Однак тут виткі виноградні лози ростуть не самі по собі, а виходять із євхаристійної чаші (потиря), і не двох потирів (окремо на кожній стулці врат), як у іконостасах монастирів Підгорянського (1716), Краснопущанського (1737), Віцинського (1767), а з одної чаші, розміщеної внизу, по центру. Такої композиції врат збереглось дуже мало. Одні з них належать іконостасу церкви Різдва Богородиці Загоровського монастиря на Волині (1722), що тепер перебуває у Національному музеї у Львові ім. А. Шептицького. А інші – збереглись у церкві Різдва Христового в Добрянах. За манерою різьблення добрянські врата відповідають стилістиці першої третини XVIII ст., тому можна припустити, що вони є частиною відомого колись на всю округу іконостаса церкви Благовіщення Добрянського монастиря (тепер не існує, землі його належать зараз до с. Деревач неподалік Львова)[5].

Верхні, наднамісні яруси з цього добрянського іконостаса, вирізьбленого згідно з писемними джерелами 1720-1721 року жовківським сницарем Гнатом Стобенським, зараз перебувають у церкві Успіння Богородиці с. Вербів на Бережанщині. Опинились вони там в результаті драматичних подій, пов’язаних із пожежею 1899 року в знаменитому Краснопущанському монастирі, які докладно описав Володимир Вуйцик.[6] Вражає подібність композиції наднамісних ярусів іконостаса в Черепині та Вербові, яка виявляється як у загальних членуваннях, східчастому пірамідальному компонуванні, так і в дрібніших орнаментальних деталях. Складається враження, що іконостас Добрянського монастиря послужив зразком для майстра іконостаса у Черепині, чим і пояснюється рідкісний уклад виноградних лоз черепинських Царських врат, дещо архаїчні, як на 1765 рік, способи компонування й оздоблення іконостасних ярусів.

Таким чином, іконостас у невеликій церкві Стрітення Господнього с. Черепин, який наслідує композицію й характер різьбленого декору іконостаса Благовіщенської церкви Добрянського василіянського монастиря, виявився важливою ланкою, яка зв’язує відомі дослідникам факти з релігійного й мистецького життя України у XVIII ст., підтверджує архівні записи про зв’язки українських монастирів, показує, яким чином відбувався вплив монастирського мистецтва на розвиток культури довколишніх земель. Добрянський іконостас зберігся до наших днів фрагментами, розділений між двома, значно пізнішими, нерідними йому храмами (у Вербові та Добрянах). Зате іконостас у Черепині, створений за його зразком, досі перебуває у рідному храмі й з усією переконливістю демонструє високий рівень майстерності його творців. Це ще краще буде видно після повернення іконостасу первісного вигляду, адже, за дослідженнями реставратора Василя Карпіва, під поверхневими забрудненнями, нефаховим перемалюванням та перезолоченням досить добре автентичний шар малярства, тонке сріблення та золочення різьблених елементів, які на окремих пелюстках чи ягідках додатково вкриті червоним чи зеленим лаком.  Дослідження ікон у рентгенівських променях показало, що видимий, вторинний шар малярства переважно повторює обриси форм та лінії нижчого, ймовірно первинного фарбового шару, за винятком дрібних деталей. Тому можна вважати, що, поновлюючи, художник намагався повторити авторську композицію. Тож будемо сподіватись, що в майбутньому іконостас буде фахово відреставрований і захоплюватиме глядачів своєю красою.

Іван МЕЛЬНИК
керівник дослідницького проєкту, старший науковий співробітник Науково-дослідної частини ЛНАМ

[1] Monumenta Ucrainae historica. Vol. 4: 1671–1701. Romae, 1967. P. 294. Див.: Скочиляс Іг. Недатований реєстр духовенства, церков і монастирів Львівської єпархії за владицтва Йосифа Шумлянського. Записки Наукового товариства імені Шевченка. Т. 240. Львів, 2000. С. 534.

[2] НМЛ. Відділ рукописів та стародруків. Ркл-157. Арк. 1–54 зв.

[3] НМЛ. Відділ рукописів та стародруків. Ркл-25. Арк. 36–39 зв.; Скочиляс Іг. Генеральні візитації Київської унійної митрополії XVII–XVIII cт… С. 314; Лаба В. Історія села Черепин. Львів, 1996. С. 10.

[4]Скочиляс Іг. Невідомий опис діянь Замойського собору Унійної Церкви 1720 р.: «Діарій» василіянського

протоархимандрита Антонія (Завадського). Український археографічний щорічник. Вип. 23–24. 2020. С. 342–366.

[5] Слободян В. Добрянський монастир Вознесення Господнього (XVII – початок XX ст.). Дрогобицький краєзнавчий збірник. Вип. 17-18. 2014. С. 154-186.

[6] Вуйцик В. Краснопущанський іконостас Василя Петрановича. Записки НТШ. Т. 236. 1998. С. 408-416