Жінки, які несуть надію: інтервʼю зі співзасновницею волонтерської спільноти «Ватра» Анастасією Рокитною

Війна, безумовно, докорінно змінила нашу реальність, і, щоб жити й творити далі, повинні були змінюватися і ми самі. Сьогодні, коли Україна змушена відстоювати свою незалежність, щоденно стикаючись із викликами та смертельною небезпекою, неможливо не помітити ту надзвичайну силу духу, яка таїться в кожній українській жінці, та бажання сяяти навіть у найсуворіших обставинах. 

ELLE у партнерстві з ювелірною мережею «Золотий Вік» у межах спецпроєкту «Жінки, які несуть надію» розповідають про жінок, які заслуговують найкращого і варті найдорожчих коштовностей світу. Волонтерки, жінки, які служать у Нацгвардії, громадські діячки — це героїні нашої сучасності, які не лише рятують життя українців, але й відкривають перед нами новий погляд на справжню жіночу силу та красу.

На Анастасії: золота каблучка з кулями, фалангова каблучка з червоного золота з кульками, жорсткий золотий браслет, жорсткий браслет з білого золота з кулями

Про героїню

Повне імʼя: Анастасія Рокитна
Вік: 24 роки
Скільки вже займаєтеся волонтерством: 3 роки
Ваша основна робота (якщо є зараз): журналістика

«Ми вдихаємо кожен день як востаннє. Ризикуємо всім, що маємо, і приймаємо вічність довжиною в день, годину чи секунду. Яка в тому вже різниця», — пише у своєму інстаграмі героїня нашого проєкту Анастасія Рокитна. І це дійсно так, бо під час війни волонтерство стає життєво важливою ланкою підтримки та надії для тих, хто потребує допомоги на окупованих і деокупованих територіях, і тих, хто бореться за наші життя кожного дня, — військових. Історія Анастасії показує нам, як звичайні люди стають волонтерами, знаходячи в собі силу та рішучість допомагати іншим у найстрашніші часи. Вони без сумнівів вирушають на передову, щоб допомогти тим, кому важко. 

Анастасія Рокитна — особлива і сильна дівчина. Вже понад чотири роки вона працює журналісткою, а близько трьох років тому почала активно волонтерити й навіть заснувала волонтерську спільноту під назвою «Ватра». Під час повномасштабної війни Анастасія поєднує свою професійну діяльність з волонтерством, регулярно вирушаючи на окуповані території, щоб допомагати людям і розповідати правду про війну. 

Про волонтерство під час повномасштабної війни, спільноту «Ватра», запити військових, цінності, а також про жіночність, красу, мрії та плани Анастасія Рокитна розповіла Катерині Поповій в інтерв’ю у проєкті ELLE x та ювелірної мережі«Золотий Вік».

На Анастасії: срібна каблучка, кольє якірного плетіння зі срібла, сережки-пусети зі срібла, срібна каблучка без вставки

Волонтерство 

Як ви прийняли рішення стати волонтеркою? І як давно ви займаєтеся волонтерством?

Ще зі шкільних років мене цікавило волонтерство і можливість допомагати людям. В університетські роки я чомусь була впевнена, що зможу створити власну організацію, коли вже матиму ім’я та буду добре заробляти. Але вийшло так, що ми об’єдналися групою людей в університетські роки та створили «Ватру». Потім ці люди відійшли від справ, але їхній вклад у початок цієї історії дуже важливий. Станом на сьогодні «Ватра» існує вже три роки.

Ви — співзасновниця волонтерської спільноти «Ватра». Розкажіть, як вам у голову прийшла ця ідея та які у вас глобальні плани на сьогодні?

Ми з групою небайдужих людей ходили до військового шпиталю з допомогою, а потім вирішили, що нам треба назватись. І у квітні 2020 року вирішили, що ми — «Ватра». В планах у нас продовжувати допомагати військовим і проводити важливі благодійні заходи. Ми робили забіг у пам’ять про військового Олексія Чубашева, фотовиставки на тему війни в різних містах України. Зараз у нас в Києві триває виставка картин «На межі».

Який у вас напрям волонтерської допомоги? У чому полягає ваша місія сьогодні? 

Ми купуємо військовим коптери та автомобілі, допомагаємо медикаментами. А також нагадуємо країні про війну, проводячи благодійні заходи. Ведемо інформаційну діяльність, беручи інтерв’ю у бійців, роблячи фотографії з війни й порушуючи важливі питання в себе на сторінках.

Що вас найбільше вразило за час волонтерства?

Мене вразило, як масштабно наше суспільство може об’єднуватись і з такою ж силою йти одне проти одного. Ми дуже сильна нація — нація, яку важко зламати ворогу, але нація, яка може сама себе зламати. Тому нам треба вчитися чути одне одного і бути чуйними.

Які найчастіші запити від військових сьогодні й чого найбільше потребують на фронті? 

Сьогодні дуже потрібні коптери та авто — це на фронті розхідний матеріал. Військові стабільно «літають» на коптерах, а це дає можливість втрачати техніку, а не людей. Тому дрони мають велике значення. Автомобілі — це логістика армії, вони необхідні, бо це єдиний транспорт, крім бойової техніки, який є на війні. 

Розкажіть про ваш найбільший збір: на що ви збирали і які були результати? 

Наш найбільший збір був на дрони військовим у Бахмут, це був березень-квітень 2023 року. Тоді ми за три дні зібрали мільйон гривень. І збір продовжувався. Ми змогли придбати для військових коптери, які допомагали обороняти Бахмут.

Чи відчуваєте ви втому людей від війни та зменшення допомоги волонтерам? І що з цим суспільству треба робити, як це змінити, на вашу думку?

Відчуваю втому зараз від обох сторін. І від військових, і від тилу. Тільки у перших немає можливості зупинитись, вони не можуть цього зробити. А от другі часом все ж таки підзабувають, і це прикро. Та все ж я бачу, що людям не байдуже. Ті, хто щось робив, вони й продовжують робити. Як правило, байдуже тим, хто й у перші дні не цікавився, чим може допомогти. Ми маємо знайти в собі сили бути більш терплячими одне до одного і чути одне одного. Тоді буде результат.

На Анастасії: сережки-підвіски з червоного золота, жорсткий браслет з червоного золота

Війна

Якими були ваші перші думки та дії вранці 24 лютого?

Я була, на диво, спокійна. Десь під обід прийшло усвідомлення. Я думала, як мені бути. На мене дивились дівчата з організації, як на лідера. Вони чекали мого рішення. І я вирішила залишитись. Чесно, я чомусь була впевнена, що наступного дня мене розстріляють російські солдати. Бо моя позиція завжди була відкритою і проукраїнською. Тому засинала з думкою, що завтра мене чекає смерть. Але вийшло навпаки, чому я дуже і дуже рада. Наша армія — найкраща для мене, там найцінніші люди.

Як змінилася ваша діяльність під час повномасштабної війни? 

У нас розширився штат. Дівчата почали працювати у своїх містах, об’єднуючи людей там — у Тернополі, Житомирі... А я відкрила великий штаб у Києві. Тут було пусто, і ми допомагали всім: від поліції до дітей, які залишились у місті. Ми запустили проєкт «Драйв-допомога», де спочатку близько 20-30 водіїв розвозили по домах ліки літнім та хворим людям, які не могли стояти у довгих чергах до аптеки. Ми розвозили допомогу спочатку по області, куди тільки могли, а потім і по всій Україні. Волонтери «Ватри» їздили в гарячі місця і нічого не боялись. Була одна ціль — довезти допомогу, і ми це робили. Тому ми об’їздили абсолютно всі великі міста (серед них — Чернігів, Буча, Миколаїв, Баштанка, Херсон, Ізюм, Балаклія, Лиман, Куп’янськ та інші), які були близько до фронту і які були звільнені від окупації, а потім ми об’їздили Донеччину і навіть частинку Луганщини. І зараз продовжуємо їздити.

Що вас найбільше вразило під час повномасштабної війни?

Діти на війні. Завжди важко бачити й усвідомлювати, що вони переживали окупацію, що вони бачили, як їхніх рідних брали «на підвал» окупанти. І бачити їхній погляд, пустоту й одночасно страх в очах. Такого хлопчика я бачила на деокупованій Херсонщині. Його звати Ваня. Він боявся навіть заговорити до мене...

На Анастасії: каблучка з червоного золота 

Чи потрапляли ви під обстріл під час завдання на окупованій території? Розкажіть про цей досвід. 

Я потрапляла під обстріл у ролі журналіста. Це був Часів Яр, і російські «Орлани» засікли бійців, з якими я була, і почали по нас працювати артилерією. Обстріл тривав три години. Мені здавалось, що я звідти більше не повернусь. Але повернулась, і добре.

Як часто ви їздите на деокуповані території? І як люди реагують на вашу роботу?

Раніше це було дуже часто. Як територію звільняють, ми одразу туди їдемо. Це був пріоритет — ми їхали одразу. Сьогодні ці міста і села повернулись до життя, і ми їх просто проїжджаємо під час відряджень.

У чому полягатиме головна зміна суспільства після нашої перемоги?

Відповідальність. Я б хотіла, щоб люди далі жили з відповідальністю, якою ціною далась ця перемога, ця свобода.

Мрії та відчуття жіночності 

Як війна змінила ваше відчуття краси та жіночності? 

Стало більше практичності, менше гарного і жіночого одягу. Після відрядження завжди хочеться надіти сукню, нафарбувати губи. Хочеться відчути себе жінкою. Бо в роботі я стараюсь бути зібраною і думати про результат, а не про те, який вигляд маю. На сході чи півдні — мінімальний догляд за собою. Коли в мирному місті — хочеться трохи розслабитись і побути красивою.

Що для вас означають прикраси? Чи змінюють вони ваше відчуття себе?

Прикраси дають можливість стати довершеною. І це не про самозакоханість, це більше про завершене і цілісне сприйняття себе.

Чи часто ви носите прикраси у повсякденному житті? Які частіше за все обираєте?

Дуже рідко, але якщо й ношу, то сережки.

Як ви себе відчуваєте у прикрасах «Золотий Вік»? 

Я відчуваю себе жінкою, яка готова підкорювати світ. Мені хочеться відчувати і сприймати себе такою, якою я є. Бо я стаю довершеною версією себе.

Що не дає вам упасти духом? 

Військові. Я бачу їх, чую і розумію, що, як би важко їм не було, вони продовжують робити свою роботу. Якими б розчарованими вони не були, але продовжують робити роботу. Тому я маю бути гідною їх і також продовжувати рух.

Де ви черпаєте силу для допомоги іншим і як ви відновлюєтеся?

Сила — у команді «Ватра». Бо в нас найкращі волонтери, я ними пишаюсь і захоплююсь. Христя Вояк, Катя Радкевич, Христя Луцик, Аліна Фора, Катя Шевченко, Влада Горева, Даша Шпак, Ангеліна Римська, Ліля Гаптар, Аня Чистова, Альона Плис, Оля Березовська. Це основа нашої команди. І я дуже ціную цих дівчат.

Які цінності ви вважаєте найважливішими у житті?

Сім’я і дружба. Робити так, як відчуваєш.

Що б ви порадили українським жінкам?

Те, що і чоловікам: бути сильними. Зараз важкий час, а буде ще важче. Треба триматись одне за одного, бо тільки так ми переможемо.

Як змінилися ваші пріоритети та бажання після повномасштабного вторгнення РФ?

Ніяк. Я що раніше хотіла жити біля моря, що зараз хочу. Сім’я та дружба продовжують бути в пріоритеті. Як і відчувати сродну працю — бути на своєму місці.

Про що ви мрієте сьогодні?

Хочу в березні поїхати до моря. І я це зроблю.

Що ви хочете сказати сьогодні українцям та світу?

Словами херсонської активістки Каті Гандзюк: «Давайте триматися купи і горнутися одне до одного».

Про ювелірну мережу «Золотий Вік»

Вже 24 роки поспіль мета ювелірної мережі «Золотий Вік» — підкреслити своїми прикрасами природну вроду  та неперевершеність жінок. Українки вражають та надихають своєю красою та внутрішньою силою, які ще більше проявилися  в часи випробувань і війни.

Кожен образ, кожна прикраса від «Золотий Вік» створені для того, щоб доповнити неперевершену жіночність, що відображаються в симбіозі тендітності та сили. Героїні нашого спецпроєкту втілюють сучасний образ сильної та елегантної українки, і ми сподіваємось, що кожна жінка знайде у них натхнення та підтримку. Адже кожна українська жінка — і є найдорожчою коштовністю, в якій велично поєднані сміливість, сила та краса. 

Команда:

Фотограф — Андрій Пилипець
Стиль — Ольга Дмитренко
Асистент стиліста — Євген Ващук
Макіяж і зачіски — Дарʼя Діброва
Продюсування — Felik.agency

На Оксані усі речі — Intertop Fashionshop