Авіакатастрофи над Львовом двох літаків з Москви, які розбилися з різницею у три місяці

Авіакатастрофи над Львовом двох літаків з Москви, які розбилися (з різницею у три місяці) наприкінці 1959 – на початку 1960 років. Тоді загинуло 72 особи…

На цьому фото – один зі згаданих літаків, який впав 26 лютого 1960 року поблизу залізничного “П’ятого парку” у Білогорщівському лісі з якихось причин не дотягнувши до сусідньої злітної смуги. Тоді загинули 32 особи, які прямували з Москви до Львова…

Але спершу – кілька слів про історію цих катастроф.

Львів’яни старшого віку, мабуть, пам’ятають незвичайний кінотеатр, який був влаштований у великому і гарному літаку АН-10 – білому красені з червоними смужками на рівні ілюмінаторів, який стояв у парку Боднарівка.

Проте, мало хто знає, чому саме цю модель літака так незвично використали. А причиною тому стала ціла верениця жахливих трагедій (дві з них – у Львові) саме з моделлю цього літака, після чого їх зняли з польотів і шукали їм застосування у буденному житті.

Так, 26 листопада 1959 року біля с.Зимна Вода передмісті Львова, розбився, не дотягнувши двох кілометрів до посадкової смуги, новенький АН -10 з бортовим номером «СССР-11167», який прямував з Москви під управлінням командира екіпажу Н.А.Спіренкова. Тоді загинули усі 40 осіб, які були на борту.

І, от, рівно через три місяці – 26 лютого 1960 року, за цілковито аналогічних умов, зазнав катастрофи ще один АН-10А із Москви з бортовим номером «СССР-11180» під управлінням командира екіпажу П.Г.Макарова (див. світлину з цим літаком). Даний літак, так само, з якихось причин, не дотягнув до посадкової смуги і впав поблизу залізничного «П’ятого парку», що на узліссі біля Білогорщі. Тоді загинуло 32 особи.

Як на мене, то у всіх цих історіях з авіакатастрофами АН-10 у Львові, не все так просто. Можливо, це була звичайна випадковість. А, можливо, й ні. Бо, по-перше, йдеться про рубіж 1950-1960-их років, коли ще окремі підрозділи колишньої УПА продовжували існувати, і не лише у горах… По-друге, обидва літаки летіли з Москви і, окрім своїх звичайних завдань, мали на меті задемонструвати винятково високий рівень радянського літакобудування. По-третє: дивує стисла періодичність у падіннях «львівських» АН-10 і співпадіння у датах (26 листопада і 26 лютого). Ні до, ні після, таких співпадінь з авіакатастрофами, тим більше у Львові – столиці Західної України, не спостерігалося.

І, на кінець, останнє: на мій погляд, причину, у тих двох авіакатастрофах кінця 1959 і початку 1960 років, слід шукати серед тих, хто був тоді на борту обидвох тих суден. Тобто, підняти поіменний список усіх пасажирів і вже тоді, з їхніх посад, військових звань та ін., зорієнтуватися хто з них найімовірніше міг потрапити у план ліквідації.

Пригадаймо собі, що саме п’ятдесяті – початок шістдесятих років і були тими роками, коли до міст і містечок «визволеної» Галичини, ринули зі Сходу тисячі різних фахівців, військовослужбовців із сім’ями, колишніх і діючих МГБістів та досвідчені кадри партактиву, для яких вже готували відселені помешкання у фешенебельних районах Львова. Чи є резон у таких припущеннях, може довести лише відновлення слідчих справ за фактами тих двох львівських авіакатастроф…

Микола БАНДРІВСЬКИЙ