Українці і відсіч Відня, або перший каварник Юрій Кульчицький

В пошуках цікавого недільного кавового допису, часто мені доводиться перегортати сотні, а часом навіть тисячі сторінок книжок та періодики. Ось і цього разу, пошуки цікавинки зайняли багато часу, але воно того вартувало.  Отже, разом з незмінним партнером Торговою Маркою Кава Старого Львова, хочу поділитися своїми знахідками.

Ця розкішна стаття була надрукований в в газеті “Діло” від 2 версня 1933 року. Для збереження атмосферності залишаємо текст без змін і правок.

Українці і відсіч Відня 1683 р.

Фейлетон з «ДІЛА» з дня 2 вересня 1933. Д.р ІВ. НІМЧУК

Кульчицький — перший каварник у Відні. Після втечі турків зпід Відня впала в руки переможців величезна добича, у тім понад триста мішків кави, до того часу у Відні майже незнаної. По кількох днях граф Штаремберг велів попросити до себе Ю. Кульчицького і мав з ним таку приблизно розмову:

– Ви виконали – говорив командант Відня – своє завдання дуже похвально, відважний чоловіче, цілий Відень вам за це вдячний. Скажіть-жеж мені тепер, що маю зробити для вас, аби сплатити вам бодай частину цього довгу за ваше пожертвування та очайдушність?

– Вельмишановний і милостивий пане  – відповів Кульчицький. – Ви випереджуєте обставину, що я хотів дійсно прохати ласки, яка цілій австрійській країні може принести користь. Милостивий і вельмишановний пане, ви мусите безперечно знати про те, що в турецькому таборі знайдено поміж численною і дорогоцінною добичею також більшу спільність мішків, виповнених синьо-зеленими зернятками?

– Чув я дещо про це, але ніхто не міг мені досі пояснити, до якого вжитку можуть вони придатися.

– Я знаю ті зернята. З них робиться напиток, котрий приємно бурить кров, але при цьому не запаморочує змислів. Дайте мені, милостивий пане, тільки кілька мішків тих зернят, і я приготую з них знаменитий напиток, званий кавою, який буде таксамо улюблений серед віденців, як е вже від соток літ серед турків.

Граф Штаремберґ з усмішкою згодився на це прохання нашого земляка і в цей спосіб поклав підвалини до оснування першої віденської каварні, з котрою віденці з ходом часу зжилися незвичайно сильно. Від цього часу кава, досі в середущій Европі майже незнана у щоденному житті з причин її високої ціни і вживана тільки як лікарство, стала улюбленим напитком віденців і звідси розловсюднилася по цілій Европі як „віденська спеціяльність”. Крім цього наділили Ю. Кульчицького громадянством міста Відня, дарували йому більшу суму гроша і камяницю при Гайдгассе ч. 8. (ІІ. міська округа) та дали дозвіл відкрити першу каварню.

Спершу продавав Кульчицький каву по вулицях Відня, носячи зі собою на дошці збанки і горнятка; пізніше винаняв він на ту ціль скромненький льокаль у «Бішофсгофі“, там, де він пізніше помер (сьогодні: Домгассе 6), де брав по крайцару від горнятка.

Одначе швидко перенісся до більшого льокалю на Стефансфрайтгофі «Zur blauen Flasche» ч. 624. (Стефанспляц 8). І з записок очевидців-сучасників, і з рисунків Кульчицького-каварника видно, що він носився у Відні в фантастичному строю. Також у статті Адольфа Шерпа про розвиток віденської каварні (Volkskalender 1920) зазначено, що Кульчицький „обслуговував своїх гостей у фантастично-богатім одязі”. Не диво, що всі тодішні стани Відня були гістьми Кульчицького не так задля кави, до якої довший час ніхто не міг привикнути, як для його заслуг і цікавости до його особи, що тішилася пошаною цілого Відня. Не рідко бували в нього і граф Штаремберг і князь Евген, що й собі пробували того нового напитку. З початку подавав Кульчицький каву на турецький спосіб, себто без цукру, тому віденці не могли спершу з нею освоїтися. Аж як став додавати цукру, настав у нього такий стиск, що й цей льокаль був за тісний, аби .помістити всіх гостей. «Bruderherz» (серденько) називали його віденці, і він так кликав кожного, хто загостив до його каварні. Протягала до каварні гостей також його гарна жінка Марія Уршуля.

Пізніше одержав Кульчицький від посадника Відня місце, на якому збудував великий будинок, що відповідав уже більше вимогам все численніших гостей. Це був деревляний барак з деревлянимн столами й лавками, що лежав у Леопольштадті «Ам унтерен Верд», коло Ясиішого Шляг -, тепер Фердинандового мосту. Отже це був перший постійний дім-каварня, де подавали каву. Каварня та перейшла по смерти Кульчицького на його нащадків, що платили громаді за винайм невеличкий чинш. Дарований громадою Відня дім при Гайдгассе 8. (старе число 285) продав Кульчицький з невідомої причини вже в 1686 році.

В цей спосіб Ю. Кульчицький став дійсно патріархом віденських каварників, піоніром широкого розповсюднення кави, бо в короткий час після оснування його першої каварні намножилося їх без числа і у Відні і по ріжних містах та місточках цілої середущої Европи. Кава стала за кількадесять літ буденним і дешевім напитком широких верств європейського громадянства, спершу заможнішого, а вкінці в нинішніх уже часах є вона звичайним і конечним засобом заспокоєння перших життєвих потреб.

Кульчицький умер у Відні 19 лютого 1692 р. на сухоти, на яку то недугу він досить довго слабував. Жив він мабуть 54 роки. Поховали його на цвинтарі коло катедральної церкви св. Стефана, одначе з його могили, як і з цілого того цвинтаря, нема вже давно і сліду. Бо на старім цвинтарищі стоять нині тільки високі камяниці, шо окружили півколесом цей величний храм.

Про Юрія Кульчицького та його внесок в одну з найулюбленіших світових традицій ми продовжимо розповідати й наступного тижня. Залишайтеся з нами.

Роман МЕТЕЛЬСЬКИЙ

Джерело:

1. Українці і відсіч Відня 1683 р. // Діло. – 1933. – Ч. 229 ( 2 вересня ) – С. 2.