Наступ на Авдіївку. Взяти із наскоку не вийшло, очікуються затяжні бої

З початком наступу на Авдіївку увага медіа і громадськості прикута саме до цієї ділянки, хоча ворог інтенсивно атакує на багатьох ділянках східного фронту.

— Інтенсивність вогню така, що за годину в нас кілька двохсотих і обстріли постійно, — каже один з командирів, якому ми дзвонилися на позицію поблизу Макіївки.

Чому Авдіївка?

Авдіївка — величезний укріпрайон, який розбудовували від 2014 року. З інформації з відкритих джерел (і деяких військових аналітиків) можна зрозуміти, що до повномасштабного вторгнення там було зведено бетонні укріплення, а сам Авдіївський коксохімічний завод за його можливим пристосуванням для оборони можна порівняти з Азовсталю.

Авдіївка розташована відразу біля Донецька — приблизно за 6 км. Тому Росії важливо відсунути фронт від важливого міста.

До того ж російська армія в районі Авдіївки має хорошу логістику, розвинену залізницю й інші дороги, а також у Донецьку серед цивільних можна легко ховати штаби та інші об'єкти.

Зі стратегічної точки зору окупація Авдіївки дала б російській армії змогу спланувати стратегічну наступальну операцію на Покровськ.

В Авдіївці станом на зараз залишається близько 1000 цивільних осіб.

Що планує Росія?

Якщо дивитися на карту, то стає очевидним, що метою російської армії є взяти Авдіївку в оточення. Така тактика безпосередньо випливає з радянських підручників з військової справи, яка заточена на “створення котлів (оточень) військ противника” та їх подальше знищення.

Початковим задумом, найімовірніше, був зустрічний наступ із півночі з Красногорівки через Степове на Бердичі з додатковим забезпечувальним ударом на Керамік, що мав би прикрити наступ від контратак ЗСУ — він дав би змогу перестрибнути через залізничну колію, яка веде на Авдіївку (колію зараз не використовують, але вона є зручним рубежем для оборони). А також “прорив” з південного напрямку з Водяного через Северне й Тоненьке на Орлівку з додатковим наступом полями біля Первомайського, який також мав прикрити наступальні сили від контратак.

Тактика наступу “віялом”, коли основну лінію штурмів прикривають додатковими — типова для російських військ. Іноді вона виконує своє завдання, а іноді, навпаки, призводить до провалу.

Такі “кліщі” росіяни планували підсилити “лобовими” атаками на Авдіївку — для відвернення уваги або розсічення підрозділів та створення тиску на них, щоб Авдіївському гарнізону довелося займати “кругову оборону” або принаймні намагатися “зачепитися” за житлову забудову.

Такий задум росіян ми “прочитали” зі зведень Генерального штабу та відкритих джерел.

Перед усіма цими атаками також було здійснено масштабний обстріл артилерією — такий, що говорити про недостатність снарядів у Росії не доводиться.

Танкові колони

Російські війська наступають на Авдіївку відразу з трьох напрямків з півдня від Водяного на Тоненьке та Северне — через поля, та з Опитного через поля на Северне та Тоненьке і штурмують місто “в лоб” зі сторони Донецька (ресторан “Царская охота). Тобто виконують свій початковий задум.

10–13 жовтня масово пішли танки і броньована техніка. Росія наступала цілими бронетанковими колонами з піхотою на броні, які спершу знищували ще на підході — перед розгортанням піхоти в бойові порядки атаки.

Військовий оглядач та аналітик групи “Інформаційний спротив” Олександр Коваленко каже, що Росія почала нетипово використовувати танки — замість бойових броньованих машин — через відсутність достатньох кількості останніх.

У тактиці сучасного бою саме бойові броньовані машини мають виконувати функцію підтримання піхоти під час безпосередніх штурмів, а танки діють позаду й прикривають — придушують кулеметні гнізда й мінометників. Проте Росія використовує танки в прямих лобових атаках.

Під щільним артилерійським вогнем колони намагалися пройти мінні поля вузькими розмінованими дорогами. Фактично вони повторювали спроби України наступу на півдні в червні. Та ресурси росіян значно більші й вони можуть собі дозволити прокладати дорогу до наших рубежів власними трупами й десятками спалених машин. (У цьому контексті читайте наш переклад статті: "Недолугі росіяни" — це зручно. А якщо сталінська "тактика м’ясорубки" працює?)

І частина таки проривалася під українським щільним артилерійським вогнем і атакувала наші позиції.

Після 13 жовтня в атаках почала переважати піхота, а техніку застосовували тільки в найбільш ключових напрямках. Оскільки армія окупантів спалила свою техніку, заготовлену для штурму.

Очевидно, ЗСУ знали про підготовку наступу й зуміли добре підготуватися. Наші зупинили активний прорив і перетворили його на затяжні та виснажливі бої, коли кожна посадка чи позиція даються окупантам важкою ціною. І зараз оборона Авдіївки ризикує піти за бахмутським сценарієм.

Від 16 до 18 жовтня російська армія перегрупувалася після невдалого тижня затяжних боїв і штурмів.

Малі групи

Після цього штурми знову відновилися, але вже за тактикою малих піхотних груп — це повʼязано і з бажанням зберегти техніку, і з тим, що сіра зона дуже зменшилась, а техніку наші можуть помітити значно раніше, ніж піхоту, що йде в атаку.

У 20-х числах окупанти застосували “нову” (для цього напрямку) тактику — окопували кожен пройдений метр. Таку тактику підтвердив Антон Коцуконь, речник 110 ОМБр імені генерал-хорунжого Марка Безручка в ефірі Радіо свобода 24 жовтня.

Якщо раніше війська йшли в атаку й закріплювалися на захоплених позиціях від 500 м до 1 км, то зараз вони окопуються на кожних 100–200 м просування. Такою була тактика ведення “окопної війни” в Першій світовій. Це значно сповільнює будь-які наступальні дії, але і ускладнює контратаки. Також окупанти намагаються копати тунелі та пересуватися ними, щоб безпечніше наблизитися до позицій СОУ.

Упродовж усіх штурмових дій також тривало й активне бомбардування міста ФАБ-500, переробленими на плануючі (або керовані бомби) — КАБ. Їх споряджено 500 кг вибухівки, й вони здатні знищити будь-яку будівлю або зруйнувати бетонні укріплення.

Станом на зараз росіяни вдосконалили ці бомби й вони можуть влучати у ціль за 70 км від точки пуску. Збивати їх майже неможливо. Єдиний спосіб боротьби — це збивати літаки, які їх запускають, що стане можливим після отримання F-16.

Попри, наважимося сказати, величезні втрати і провал задуму швидкого взяття міста російська армія й далі тисне та йде в атаки і штурує Авдіївку, не залишаючи наміру оточити її.

Яка ситуація станом на зараз?

Упродовж останніх днів Росія почала перекидати під Авдіївку додаткові підрозділи з Луганської області, проте вони не мають повної штатної комплектації технікою, тобто росіяни планують і далі штурмувати переважно піхотою, але в якій кількості а чи будуть це малі піхотні групи, чи великі зʼєднання, прогнозувати зараз важко.

Можна говорити лише про те, що вже зараз окупанти зосередили навколо міста близько 50 тис. солдатів і засуджених із зʼєднань “Шторм-Z”, що знов проводить паралелі між російською тактикою тут, біля Авдіївки та Бахмутом, який також закидали тисячами засуджених, привезених з колоній.

Ми порівняли лінії фронту за період від 10 до 24 жовтня. Щодня відстежувати карту немає жодного сенсу — деякі позиції можуть кілька разів на день переходити з рук у руки або стати сірою зоною. Ми спиралися на загальну динаміку за ці тижні.

На південному фланзі Авдіївки, за даними ресурсу, що регулярно відстежує всі зміни на фронті MilitaryLand.net (які збігаються із даними DeepState, що теж відстежує зміни лінії фронту) та Інституту вивчення війни, російська армія змогла частково просунутись у напрямку Северного та захопити кілька полів і посадок.

Завдяки “лобовим” штурмам росіянам вдалося просунутися на кілька сотень метрів — біля колишньої ресторації “Царская охота”, розташованої у лісі між Авдіївкою та Спартаком. Це незначне просування, але на нього варто звертати увагу з кількох причин: по-перше, цей ліс межує із житловою забудовою у самій Авдіївці, а по-друге, вони змогли перетнути залізничну колію та яр, які слугували природними укріпленнями.

Найдраматичніші бої розгортаються на північному фланзі — біля “Терикону”. “Терикон” — це 230-метровий насип на півночі Авдіївки, який залізницею відділений від заводу Коксохім. Станом на 26 жовтня 2023 року ця висота в сірій зоні, попри те, що ЗСУ залишили її через потужні артилерійські обстріли й атаки дронами (на териконі майже неможливо побудувати міцні укріплення і знайти укриття), а росіяни вночі від 24 на 25 жовтня встановили на ньому свій “прапор”, закріпитись на висоті їм поки що не вдалося.

Російські війська вийшли фронтом близького 1 км до залізниці, яка веде на Авдіївку, та змогли на ній закріпитися — створили плацдарм для подальших атак у сторону Степового.

“Терикон” — стратегічна точка, з якої відкривається огляд усієї Авдіївки й можливість прострілювати місто із важкого піхотного озброєння (міномети, кулемети, гранатомети). Також близькість терикону до фортеці Коксохіму ставить під загрозу утримання останньої.

Хоча масштаби російських здобутків незначні й вартували їм багатьох солдат та техніки, українські воїни також гинуть.

“Повзуче” оточення Авдіївки й можливість росіянам прострілювати шляхи постачання міста ускладнюють і підвезення боєкомплекту, й евакуацію поранених або надходження підкріплення.

Прогнозувати подальший розвиток подій за таких умов важко, по кілька разів на день надходять і трагічні, й обнадійливі новини, проте двотижнева оборона міста вже показала, що Авдіївка так просто не здасться і Росія заплатить велику кров за спробу її окупувати. Також російський наступ засвідчив, що Росія, попри санкції та попередні втрати людей і техніки, й далі може збирати великі сили для війни з Україною.