Вчити російську мову в Україні не обов`язково – нею без науки володіють усі

Київський таксист у відповідь на вимогу пасажирів говорити з ними української обізвав їх "больними" і вигнав із машини. Реакція відповідальних осіб була миттєвою і результативною. Мовний омбудсмен Тарас Кремінь заявив, що порушник не уникне покарання. Менеджмент компанії-перевізника порушника покарав: із роботи звільнено, штраф у розмірі 5 100 гривень стягнено.

А тепер риторичне: у якому з українських університетів таксист вивчав російську мову? Відповідь – ні в якому. Але він її знає. Може читати й писати російською вільно, розмовляє нею без акценту. Хоча, як ловить вухо на звинувачувальному відео, його російська має питомо київські відтінки. Ця мова з ним із дитинства. Згаданий вище Тарас Кремінь завважив: третина скарг на порушення мовного закону, отриманих у першій половині 2023 року, припадає на Київ. Навряд порушники вивчили російську в Київському національному університеті ім. Шевченка.

Саме цей навчальний заклад відтепер закриває програми з вивчення російської мови. Під роздачу потрапили також білоруська і фарсі, що особисто для мене стало відкриттям. Досі, на свій сором, поняття не мав про те, що в Україні взагалі десь спеціально вивчають білоруську, яка в самій Білорусі давно й катастрофічно зникає. Нею, за поодинокими винятками, не створюється жодного інтелектуального та медійного продукту. Хоча з білоруською теоретично можна переграти, якщо на програму з її вивчення наступного року набереться потрібна кількість студентів.

Читайте також: Дозволити в Україні видання окремих російських авторів дорівнює розведенню тарганів

Політолог Євген Магда з цього приводу зазначив на своїй сторінці в Facebook: "Впевнений, що ми, прихильники діалогу з білоруським суспільством, маємо пояснити доцільність вивчення білоруської мови в Україні. Якби у "Єдиних новинах" запровадили терміни лукашисти/білоруси, цієї б ситуації могло не бути". Але тема поділу на "рашистів" та "хороших русских" лишилася поза увагою, хоча вона в "Єдиних новинах" уже прижилася і є дратує активну частину суспільства що далі, то помітніше. Як, власне, і російська мова, мова агресора, в українському публічному просторі. Включно з Західними регіонами, де вже понад рок, як осіли внутрішні переселенці зі Сходу та Півдня – природні носії російської. Вони теж не вивчали її в університетах.

На думку ректора КНДУ Володимира Бугрова, російську мову та літературу не слід вивчати й в українських школах. Натомість в університетах таки треба. Але – під наглядом фахівців, ну щось на кшталт інструкторів із техніки безпеки. Та осмислюючи критично.

Хоча й тут певна нестиковочка. Критично осмислити літературу ще можна. Бо цілком реально знайти в питомо російській спадщини прийнятне для цивілізованого світу читання, яке справді критично оцінює російські диктаторські режими, від царського до радянського, і має правдиву гуманістичну складову. Тут "Подорож із Петербурга до Москви" Радіщева, сатиричні твори Салтикова-Щедріна, "Колимські оповідання" Шаламова, "Діти Арбату" Рибакова, "Ночувала золота хмаринка" Приставкіна – перший і чи не єдиний російський роман про депортацію чеченців, один із геноцидних злочинів сталінського режиму. З великою натяжкою, але можна навіть спробувати додати до такого переліку "Хаджі-Мурата" Толстого.

Проте як і чи можливо критично оцінювати російську мову як – за визначенням — систему звукових і графічних знаків, що виникла на певному рівні розвитку людства, розвивається і має соціальне призначення. Хіба що справді наголошувати на соціальному призначенні російської як засобу держави-агресора мітити власну територію впливу. З розумінням того, що не все, публіковане та озвучене російською, обов`язково наповнене антиукраїнським і загалом ворожим змістом. Йдеться про переклади з інших мов. Хоча в якійсь перспективі варто розробити якісь програми, бажано державні, які б дозволяли заміщати російські переклади українськими. Бажано – в тому самому обсязі, адже в європейських країнах це давно можливо.

Читайте також: Щоб українці читали більше, не досить видавати книжки та відкривати книгарні

І з цього місця – про очевидне. Точніше, даруйте за авторський неологізм, вухочутне. Російською мовою на дитячих майданчиках і загалом у публічному просторі вільно спілкуються діти дошкільного віку. В садочках не вивчають мови спеціально. Нехай там навчають азам, тому переважна більшість українських дітей йде в перший клас, уже знаючи абетку й читаючи, дехто – навіть не по складах. Та навіть з активним закриттям російських шкіл, зачищенням шкільних програм від Пушкіна й іншої російської класики, українські діти все одно якщо не вільно спілкуються російською й не читають нею, все одно її розуміють і здатні за нагальної потреби нею спілкуватися.

Бо російська безальтернативно присутня вдома. Вона – мова мультиків, які батьки вмикають дітям не по телевізору, а на YouTube. Мами, татусі й бабусі, своєю чергою, чинять так не з бажання зашкодити і не на знак протесту "бандерівщині". Це – сила звички. Навички, доведені до автоматизму.

Читайте також: Реєстр антиукраїнських книжок не заблокує російську пропаганду

Є нездійснене бажання: аби англійську українці знали так само вільно, як російську – і опановували її в такий самий спосіб. Тобто, не докладаючи зусиль, не вивчаючи спеціально, перебуваючи в відповідному мовному просторі. Навіть народжений у галицькому чи гуцульському селі маленький українець одного разу проти власного бажання в цей простір потрапить. Хоча Польща до нього ближча і польська належить до слов`янських мов, російська все одно дивним чином домінуватиме. Те саме можна сказати й про закарпатців: попри близькість до угорського кордону, угорською вільно оперують здебільшого етнічні угорці. Інші або вчать її спеціально, або частіше – не вчать, знаючи на побутовому рівні низку слів та фраз.

Гаразд, народжені зараз українці не зможуть вільно писати й читати російською. Російськомовних українців, авторів різних текстів, стане за чверть століття менше, якщо вони зовсім не зникнуть. Проте не варто думати, що російська мова як мова спілкування зникне так само.

З огляду на це, я поділяю думку тих, хто вже сьогодні закликає створити Інститут вивчення Росії. Благо, не треба напружуватися й витрачати час на спеціальне вивчення російської мови, аби досліджувати російські наративи, закладені в російський порядок денний заледве не з часів Андрія Боголюбського, який у березні 1169 року спалив Київ та був причетний до масової різанини киян.

Саме вивчення Росії як споконвіку ворожої до нас держави повинно сформулювати контент шкільних та університетських програм. Якщо на основі систематизованих знань про Росію українським дітям почнуть пояснювати шкідливість російського навіть не з першого класу, а з дошкільних установ, і якщо відповідний підхід до вивчення російського запровадити в вишах, російська перетвориться або на просто мову, одну з багатьох на планеті – або в ній відпадатиме така масова потреба, яка існує нині в великій кількості українських родин.

Спеціально для Еспресо.

Про автора: Андрій Кокотюха, письменник, сценарист.

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.