Продовження православною Почаївською лаврою друкарської справи, започаткованої василіанами

В унійну добу в Почаївському монастирі (1712–1831 рр.) сформовано потужну бібліотеку, яка використовувалась в навчальному процесі василіанської шкіл. Після переходу монастиря в юрисдикцію Православної Церкви, більшість книг цієї книгозбірні були передані в інші інституції. Масштабним був і василіанський книжковий спадок, надрукований у монастирській друкарні. Він  налічував велику кількість друків, що стали надбанням православних насельників. Для покращення свого економічного становища Почаївська лавра продавала василіанські друки до навчальних закладів, що підпорядковувались Унійній Церкві.

1836 р. за сприяння ігумена Кременецького василіанського монастиря Грикевецького, Почаївським монастирем були встановленні ціни на унійні книги, що були надруковані у василіанську добу Успенської обителі та зберігалися в Лаврі. На початку 1837 р. Духовний собор розпочав перемовини з уніатською консисторією про розповсюдження на теренах Перемишлянської єпархії церковних книг, які були надруковані в Почаївській друкарні [1].

В майбутньому продаж почаївських василіанських друків тривав в тих частинах Російської імперії, де функціонувала Унійна Церква. 1855 р. попечитель Варшавського навчального округу звернувся до монастиря з проханням “про доправлення Букваря, Часослова, Псалтиря, необхідних для нагородження учнів Приходських Греко-Унійних училищ в Царстві Польському” [2, арк. 1]. Як свідчать документи монастирського архіву, “Духовному Собору виплачено 96 руб. 35 коп. сріблом за надіслані по 41 екземпляру Букваря, Часослову, Псалтиря для Греко-Унійних Приходських Училищ” [2, арк. 6].

1858 р. унійна Консисторія неодноразово зверталась в Почаївську лавру із запитом про можливу закупівлю книг василіанського друку навчальними закладами Унійної Церкви [3, арк. 1]. Окрім вищеназваних, Успенська обитель продавала й інші книги, надруковані почаївськими василіанами: “Апостол”, “Мінеї”, “Требник”, “Євангеліє”, “Ірмологіон”, “Богогласник”, “Молитвослов” [3, арк. 12].

Львівський купець Михайло Димет проводив активну розпродажу почаївських василіанських друків у своєму місті, попередньо придбавши їх у Почаївській лаврі. 1861 р. був надрукований рекламний «Каталог книг надрукованих в Святій Успенській лаврі Почаївській Чина Святого Василія Великого», який був розрахований «Для використання греко-унійних Церков і Духовенства» [4, арк. 6]. Він містить 50 найменувань друків від 1700 до 1825 років (рис. 1). Усі вони побачили світ у василіанську добу, окрім «Молитовника» датування якого 1700 роком, як належного до почаївських видань є помилковою [4, арк. 1 зв.].

Активне розповсюдження Почаївською лаврою унійної літератури в Царстві Польськім – складовій частині Російської імперії – викликало занепокоєння Синоду.  У другій половині 60-х рр. ХІХ ст. на монастир почав чинитися тиск з Петербурга. Зокрема, архимандрит Почаївської лаври Агафангел отримав лист з “Відомства Православного сповідання канцелярії Св. Синоду”, стосовно унійних друків, що зберігались в обителі, з вимогою “про доправлення цих книг в Господарське Управління при Святійшому Синоді для знищення” [5, арк. 1]. Необхідно зазначити, що 1867 р. в Почаївській лаврі зберігалося 1362 пуди унійних видань, запакованих у 227 тюків. Лише для того, щоб доправити ці книги до Радивилова (звідки був шлях на Петербург), необхідно було 38 возів [6, с. 146].  

З рішенням про транспортування унійних друків до господарського управління Духовний собор не погодився. У відповіді на лист, надісланий з Петербурга, повідомлялося “що Лавра Почаївська, яка служить єдиним наріжним каменем православ’я на західному рубежі Росії, забута всіма, одна з усіх Лавр залишається без усякого від скарбниці окладу – на винагороду” [5, арк. 11]. Наголошувалось, що монастир потребує значних матеріальних засобів на влаштування народної школи, лікарні, на покращення комфорту у готелі та інші потреби обителі. Продаж василіанських книг дав би хоч незначну частину коштів, необхідних для цього, – вказував Духовний собор. Волинський єпископ підтримав представницький орган Почаївської лаври [5, арк. 11; 27–27 зв.].

Доводи Духовного собору переконали Синод, звідки 1 березня 1868 р. був отриманий документ під грифом “секретно” у якому вказувалось, що унійні видання “можуть бути залишені, як і раніше, в Лаврі” [5, арк. 28]. Перемога Успенської обителі в такому делікатному питанні продемонструвала силу духу тогочасних господарів Почаївської гори. Вони зробили можливим подальший поступ монастиря, завдячуючи використанню спадщини своїх попередників. Підсвідомо чернеча братія виступила захисником історичного минулого обителі. Із зміною конфесійної належності православні господарі Почаївської гори не могли від нього дистанціюватись. Дані події лише підтвердили, що підвалини, закладені в попередні епохи монастирського життя, сприяли його подальшому розвитку та зростанню.

Від часу повернення Успенської обителі в юрисдикцію Православної Церкви, на протязі багатьох десятиліть ХІХ ст., у монастирі дозволялась участь в церковних обрядах представників Західної Церкви, які шанували лаврські святині та поклонялись їм. Зокрема, одна з монастирських хронік повідомляє, що 1870 р. “окрім пожертв поточного року, були пожертви при особливих письмових проханнях і на екстрені молитви не тільки від православних, але й від католиків з висловлюванням різних благоговійних вірі почуттів до Божої Матері, своїми Чудами в Чудотворній Почаївській іконі та цільбоносній Стопі Прославленій і до св. Мощей Преподобного Йова, що нетлінно почивають. Таких листів налічується за цей рік більше 80-ти” [7, арк. 56].

У той же час, враховуючи минуле перебування Волині в складі Речі Посполитої, коли Почаївський монастир підпорядковувався Унійній Церкві, а православна єпархія взагалі не функціонувала, у ІІ половині ХІХ ст. Православна Церква зберігаючи статус-кво, намагалась превентивно протистояти можливому поверненню до ситуації XVIII ст. У зв’язку з цим, 1884 р. розглядалась ідея створення при Почаївській лаврі православного братства. Проєкт уставу цієї організації містив 81 параграф. Він був переданий Волинською духовною Консисторією до Успенської обителі для розгляду [8, арк. 5–16 зв.].

Духовний собор проаналізував даний проєкт та категорично заперечив необхідність його впровадження. У відповіді, адресованій Волинській духовній Консисторії, наголошувалось: “братство абсолютно незаконно бажало б втручатися в справи Духовного Собору та самої Лаври, рекомендуючи якихось особливих представників (і, ймовірно, навіть світських осіб), котрі могли б входити до складу Духовного Собору для завідування братніми справами… Духовний Собор Лаври в цьому своєму складі є Державною установою, заснованою Імператорською Владою” [9, арк. 17 зв.]. Члени Духовного собору вважали, що при виконанні братського уставу “Лавра безумовно може постраждати від планованого втручання братства в усі статті прибутків і без того виснажених в даний час” [8, арк. 18]. Тому Духовний собор Почаївської лаври запропонував Консисторії створити дане братство (на правах загальноволинського) в губернському місті Житомир [8, арк. 18 зв.].

Члени Духовного собору, у листі направленому до Волинської духовної Консисторії, наголошували, що важливим аргументом неприпустимості діяльності православного братства в Почаївській лаврі буде те, що воно призведе до дистанціювання уніатів Галичини від Успенської обителі. Тому їх потрібно було заспокоїти, бо вони “внаслідок пліток про братство все більше та більше соромляться відвідувати, як це робилось ними в попередні роки, Почаївську Лавру” [8, арк. 18 зв.–19]. Це, вважали представники монастирського дорадчого органу, направлено супроти Православної Церкви. Вони були переконанні, що створення при Лаврі братства буде вигідне католикам, “які почнуть завдавати шкоди, як справі православ’я, так й інтересам Лаври та її значенню в очах уніатів” [8, арк. 19 зв.].

В результаті обговорення проєкту уставу “Волинське Єпархіальне Почаєво-Богородичне Братство” було засноване “в ознаменування урочистостей, що відбулися 13 жовтня 1883 р., з приводу… п’ятдесятиріччя зведення Почаївського монастиря на ступінь Лаври” [9, с. 97]. Як і пропонував Духовний собор, Братство організовувалось, як загальноволинське, під керівництвом волинського архиєпископа. Згідно із затвердженим 16 січня 1885 року (за № 363) статутом Братства, воно повинно було сприяти видавництву “книг духовно-морального змісту та розповсюдженню їх серед народу, а також такого ж змісту брошур та листків, які будуть роздаватись по можливості безоплатно” [9, с. 97]. Благодійні цілі Братства поряд з іншим, досягалися “наданням усілякої допомоги іноземним богомольцям, які приходять на поклоніння Лаврської Святині, а також прийняттям та утриманням в Лаврській школі та інших навчальних закладах дітей Галичан, які будуть просити про це Раду Братства” [9, с. 98]. Таким чином завдання Братства мали духовно-просвітницьке, благодійне та національно-релігійне спрямування і стосувались не лише Почаївського, але й усіх волинських монастирів в однаковій мірі. Його діяльність спрямовувалась і на представників не лише іншої держави, але й конфесії задля приєднання останніх до православ’я.

Після того, як почаївська обитель отримала статусу Лаври, їй, окрім планованих передруків, дозволено друкувати значно більше церковних видань. Духовний собор та члени Консисторії наказали: “У Друкарні Почаївської Лаври на перший раз дозволити друкування одних церковних книг, які стосуються Богослужіння, як то: Псалтиря, Часослова, Загальної Мінеї, Служебника, Требника, Апостола, і Тріоді пісної і цвітної … прийняти до друку всі ці книги згідно зі зразками, що друкуються в Московській Синодальній Друкарні… Якщо ж буде потрібно приступити до надрукування інших богослужбових книг окрім вище зазначених то просити на це кожен раз дозволу Святійшого Синоду” [10, арк. 10–10 зв.].

Обладнання, на якому друкували свої перші доробки ченці в православній Почаївській обителі, вичерпало власний ресурс користування. Монастирська друкарня, передана василіанами православним, потребувала значного покращення її матеріальної бази. Чотири верстати були старі, літери мало придатні до використання, вони знаходились у недоглянутому стані. У своєму дослідженні митрополит Іларіон зауважує: “Ані словолитні, ані переплетні при друкарні вже не було – друкарня занепала” [11, с. 321]. На її скрутний стан вказують і документи монастирського архіву, які, водночас, вказують, що залишені від василіан “друкарські верстати та інші прилади, за винятком деяких повністю стерті, можуть ще бути використанні без значних на лагодження їх витрат” [10, арк. 2].

У зв’язку з цим проходила модернізація друкарського устаткування, що залишили василіани. У цій роботі брав участь острозький шрифт-писар Лейзор Моргулець. Як свідчить рапорт лаврського типографа Василія Міхневича від 3 квітня 1834 р., вилитий острожанином схоластичний шрифт “виявився досить акуратним і в усьому схожий на Петербурзький найкращий новітній шрифт” [12, арк. 13]. Почаївській обителі “Указом Синоду від 27 січня 1839 р., за № 244 наказано по закінченні кожного року надавати в Синод відомості про надруковані в друкарні Почаївської Лаври книги і зображення святих разом з їх примірниками” [13, арк. 4].

З 1831 по 1846 р. в монастирі надруковано 35000 книг (7 назв), більшість з яких (15000 примірників) – “Букварі російські”. Це були видання “… збут яких, головним чином, надавав Лаврі допомогу для підтримки її існування” [14, с. 10]. Надалі кількість надрукованих книг зменшувалась. 1845 р. в обителі було надруковано лише молитовник “Збірник або зібрання деяких молінь на всякий день потрібних” та декілька зображень святих [13, арк. 5]. 1846 р. друкарня зупинила свою роботу. Усі її шрифти були вивезені до Житомира. Це було пов’язано з побоюванням лаврського керівництва щодо можливого виступу поляків за відновлення власної державності.

Друкарня поновила свою роботу за священноархимандритства архиєпископа Арсенія Москвіна (1848–1860 рр.). Є відомості, що це сталось  1854 р. [14, с. 10]. За час його архирейства, вона “отримала нові вдосконаленні верстати, відлила 300 пудів літер, придбала кращі палітурні пристосування” [15, с. 112]. Тут друкувались “Тріоді”, навчальні “Псалтирі”, акафістники та інші богослужбові книги. 1858 р. лаврським друкарем (“дозорцем”) стає ієромонах Амфілохій. 1859 р. надрукований “Опис Почаївської Успенської Лаври” під керівництвом священноархимандрита Арсенія [14, с. 10–11]. Книга перевидавалася пізніше (1865, 1892, 1903 рр.) та кожний раз доповнювалася.

1867 р. в Почаївській друкарні розпочато регулярний випуск часопису “Волинські Єпархіальні Відомості”. Укладена умова між редакцією журналу та монастирською друкарнею передбачала “друкування зазначених відомостей, слов’янським шрифтом, надалі до придбання типографією цивільних шрифтів … Кожен № Єпархіальних відомостей буде друкуватися в числі 1400 примірників” [16, арк. 2]. У подальшому журнал виходив у двох частинах (офіційна та неофіційна). З метою релігійно-морального “повчання” простого люду 1887 р. в Лаврі починає друкуватися щотижневий журнал “Почаївський Листок” [15, с. 125].

Почаївські видання у той час були зорієнтовані на читачів Волинської губернії. 1868 р. у “Волинських Єпархіальних Відомостях” розміщене оголошення для церковних єпархій Волині про книги, надруковані в поточному році, матеріали, з яких вони виготовлені, вартість та місце їх  придбання. В каталозі книг друкарні Почаївської лаври за 1870 р. значиться 47 богослужбових, 4 церковно-історичних, 9 образів на “блясі та папері”. В час архиєпископа Агафангела Соловьйова (1866–1876 рр.) придбані дві нові машини-швидкодруки з циліндричним фарбувальним апаратом. 1872 р. друкарня розпочала використовувати техніку для створення фотографій [14, с. 11].Утвердившись на книговидавничому ринку Волині, Почаївська лавра почала освоювати інші території. 1890 р. помічник типографа та завідувач лаврською книжковою лавкою були відрядженні в москву “для ознайомлення з веденням друкарської справи та операцій з продажу книг в Московській Синодальній Друкарні” [17, с. 261]. Налагодженні зв’язки сприяли тому, що на початку 90-х рр. ХХ ст. Почаївська лавра закріпилась на ринку книготоргової продукції російської держави. Найбільшим попитом користувався “Буквар слов’янський”. 1899 р. ця книга була надрукована в кількості 99 600 примірників [18, арк. 4]. На початку 1892 р. типограф монастирської друкарні Михаїл Палєвич звертався до Духовного собору з проханням надрукувати ще 100 000 примірників цього видання. Відповідно дорадчий орган Лаври повідомляв єпископу Волинському та Житомирському Модесту, що “Буквар” потребують великими партіями, переважно московські книготорговці [18, арк. 4 зв.]. У 1894–1897 рр. пройшло масштабне переобладнання друкарні, її активна робота була розгорнута на початку ХХ ст. [11, с. 323]. Проте досягнути мистецьких вершин своїх попередників, які працювали в обителі в XVIII ст., тогочасним православним почаївським друкарям не вдалось.

Зміна насельників, що відбулось в монастирі у 1831 р. не могла відразу змінити середовище у якому проходило чернече життя. Почаївська лавра ще довгий час залишалась святинею для православних, уніатів та католиків, які мешкали в Галичині, що в той час перебувала в складі Австрійської – пізніше Австро-Угорської держави. З одного боку почаївська братія намагалась віддалитися від свого василіанського минулого, а з іншого – робила усе можливе, щоб інославний контингент був присутній у монастирському просторі, наповнюючи його своєю участю в житті обтелі. Лавра не хотіла втрачати представників Західної Церкви, які складали значну частину прочан. Це засвідчила й справа організації православного братства. Таким чином, у діяльності Почаївського монастиря другої половини ХІХ ст. його православні насельники питання зростання обителі, ставили вище вузькоконфесійних інтересів.

Важливим чинником, що сприяв розвою Лаври, були монастирські кроки, спрямовані на активізацію роботи друкарні, модернізації обладнання. Їх наслідком стало завоювання обителлю нових ринків збуту книжкової продукції, далеко за межами Волині. Домігшись можливості реалізовувати василіанську літературу, православна братія Почаївського монастиря, неусвідомлено визнала правонаступництво та власну причетність до василіанського минулого обителі, духовний зв’язок різних поколінь чернечої братії. Проте на межі ХІХ–ХХ ст. Лавра все більше єдналась з російською державою, що призвело в майбутньому до створення на її території політичного осередку. Саме тоді розпочався потужний випуск не тільки богослужбових, але й видань морально-виховного значення, а також друків, які були спрямованні на зміцнення російського монархізму. Про це розповідь однієї з наступних подач.

Олександр БУЛИГА

1. Державний архів Тернопільської області (ДАТО). Ф. 258. Оп. 3. Спр. 77. 9 арк. Листування лаври з уніатською консисторією про розповсюдження церковних книг в Перемишлянській єпархії з додатком списку книг, які надруковані в Почаївській друкарні. 31 січня 1837 р.–16 лютого 1837 р.
2. ДАТО. Ф. 258. Оп. 1. Спр. 1975. 12 арк. Справа про відсилання у Варшавський губернський округ з лаврської друкарні книг, Часословів, Псалтирів і букварів для греко-католицьких парафіяльних училищ. 21 лютого 1855 р.–11 червня 1855 р.
3. ДАТО. Ф. 258. Оп. 1. Спр. 2157. 28 арк. Справа про відправку церковних книг в Холмську консисторію. 5 січня 1858 р.–14 січня 1859 р.
4. ЦДІАЛ (Центральний державний історичний архів у Львові). Ф. 201. Оп. 4. Спр. 2006. 2 арк. Каталог літургійних книг надрукованих у Почаївській Лаврі в 1700–1825 рр.
5. ДАТО. Ф. 258. Оп. 2. Спр. 966. 62 арк. Документи про знищення церковної літератури, що зберігалась в Лаврі. 31 січня 1867 р.–16 лютого 1871 р.
6. Лось В.Е. Уніатська Церква на Правобережній Україні наприкінці XVIII – першій половині ХІХ ст.: організаційна структура та культурно-релігійний аспект. Відп. ред. Л.А. Дубровіна. Київ, 2013. 300 с.
7. ДАТО. Ф. 258. Оп. 3. Спр. 8. 96 арк. Книга опису подій та визначних місць Почаївської Успенської лаври. Т. 2-й, останній. 1847–1874 рр.
8. ДАТО. Ф. 258. Оп. 2. Спр.1208. 24 арк. Справа про заснування при Лаврі Почаєво-Успенського братства. 18 травня 1884 р.–18 червня 1885 р.
9. Устав Волынского Епархиального Почаево-Богородичного Братства. ВЕВ. Ч. Н. 1885. № 6. С. 97–102.
10. ДАТО. Ф. 258. Оп. 3. Спр. 44. 28 арк. Справа про синодальний дозвіл на друкування церковних книг в Почаївській друкарні. 29 березня 1833 р.–4 жовтня 1835 р.
11. Іларіон митрополит. Фортеця Православія на Волині Свята Почаївська Лавра. Вінніпеґ, 1961. 398 с.
12. ДАТО. Ф. 258. Оп. 1. Спр. 387. 62 арк. Рапорти Лаврського друкаря про виділення коштів на переливку друкарського шрифту, рішення Духовного Собору з цього питання, кошториси видатків на переливку шрифтів друкарні Лаври, зразки шрифтів Лаврської друкарні. 27 листопада 1833 р.–26 лютого 1835 р.
13. ДАТО. Ф. 258. Оп. 1. Спр. 1274. 7 арк. Рапорт ієромонаха Дорофея, донесення і відомості Духовного Собору про надруковані в лаврській друкарні книги та ікони. 9 січня 1845 р.–14 січня 1846 р.
14. Бочковська В.Г., Хауха Л.В., Адамович В.А. Каталог видань Почаївського та Унівського монастирів XVIII–ХХ ст. з колекції Музею книги і друкарства України. Київ: Видавничий дім “Києво-Могилянська академія”, 2008. 360 с.
15. Объятия Отча…Очерки по истории Почаевской Лавры / [авт. тексту священник Владимир Зеленский].: Свято-Успенская Почаевская Лавра, 2000. 192 с.
16. ДАТО. Ф. 258. Оп. 1. Спр. 2748. 14 арк. Рапорт друкаря ієромонаха Єроніма про укладений договір на віддрукування щотижневих відомостей, припис і рішення Духовного Собору і листування з Волинською редакцією. 25 вересня 1867 р.–28 травня 1868 р.
17. Хойнацкий А. Почаевская Успенская Лавра. Историческое описание. Испр. и доп. Г. Я. Крыжановским. Почаев, 1897. 524 с.
18. ДАТО. Ф. 258. Оп. 1. Спр. 3745. 15 арк. Справа про віддрукування в лаврській друкарні слов’янського букваря і описання Лаври, а також кишенькового молитовника і життя преподобного Іова. 23 листопада 1891 р.–16 лютого 1893 р.