Повторювані цикли Арестовича: від тотальної перемоги до повної зради

Неоцінений кадр

Арестович став ознакою цілого типу діячів, який винесло нагору в останні роки. При чому, мова йде не лише про якісь локальні українські тренди, а про загальносвітові тенденції. Фактично, мова йде про популістів нового типу, які отримали нові можливості завдяки соцмережам та “клікабельному” мисленню все більшої кількості людей.

Арестович вишитий бісером на одному з українських стокових сайтів

Він та нова українська влада були просто приречені знайти одне одного. Офіс президента отримав просто неоціненного кадра, який міг на пустому місці спровокувати скандал, аби відволікти увагу громадськості від якихось інших проблем, смачно розповісти чергову “казку”, або й просто напряму погрожувати якимось критикам, як це було у випадку з журналістом Юрієм Бутусовим. Ну де ще знайдеш такого “майстра на всі руки”?

І що цікаво, у певні моменти він справді міг бути корисним для країни.

Подібно до того як еволюція крім китів та дельфінів створила членистоногих рачків на морському дні, що приносять користь своєю невтомною працею поїдаючи рештки риб, так і Арестович в якийсь момент справді виконав свою функцію.

З початком повномасштабного вторгнення його заспокійливий вкрадливий напівшепіт, що без упину линув з екранів телебачення та соцмереж зберігав психічне здоров’я для тисяч, а й може мільйонів українців. А його вислів про “два - три тижні” перетворився на фірмовий.

Але все хороше закінчується. Арестович тепер прогнозований. Ті ж “два - три тижні” вже звучать як анекдот про експерта-фантазера.

Рейтинг Арестовича почав просідати. Він вже точно був не першим і не другим. Його випередили різноманітні “трудяги” типу того ж “експерта” Жданова, і вдень, і вночі невтомлювалися клепати нові відео зі своїми профанними думками про все на світі.

І офіційно задекларований як радник Офісу президента пустився у всі тяжкі, а скоріше згадав про свою сутність. Рачок повернувся на дно.

Зламати код країни

“На вопросы восстановления исторической памяти, справедливости, борьбы, побед и поражений, становления наций, языка/-ов, закрытия исторических ран, я смотрю, как солдат на вошь”, - напише Арестович ще у 2017 році.

Можна навести багато аргументів чому Арестович дуже цілеспрямовано займався дискредитацією самих основ української держави - культури, мови, національної самосвідомості. Але тут, мабуть, найважливіше те, що його з цими співзвучними із російськими поглядами на українську культуру зробили ледь не офіційним спікером України в 2022 році.

Щоправда з усієї владної когорти є одне виключення - голова РНБО Сергій Данілов, який завжди послідовий у критиці Арестовича.

Здавалось, дискусії навколо мови, національної ідентичності тощо приробнім чином закінчилися консенсусом після початку повномасштабного вторгнення. Стара опозиція в особі того ж Бойка тихенько сиділа у Верховній Раді, якісь локальні суперечки відбувалися лише в соцмережах. Але тут з’явився Арестович, майже офіційне обличчя Офісу, який почав знову методично розкручував цю тему.

У червні 2022 року Арестович назвав українську культуру “маленькою”. "Я, поки я тут щось значу, не дам збудувати з України велику країну з маленькою культурою”, - зазначив Арестович. Тут дуже важливо розуміти, у якому контексті це було сказане. Саме тоді у внутрішньоукраїнському дискурсі багато хто критикував українську владу за надання українського громадянства “хорошому росіянину” Невзорову.

І от фактично відстоюючи це рішення Арестович і випалив оцю всю свою словесну ахінею. Чим викликав величезне обурення українців, і повну “тишу” зі сторони української влади.

Фактично, ним як молотком ОП наносили удари там, де це важко зробити якимось іншими засобами. У середині 2022 року дуже сильним став волонтерський рух. І Арестович тут як тут - звичайно, з хамською критикою.

Де Арестовича просто “вштирило” так це на мовному питанні. Тут він ніколи не стримувався. Захист російськомовного хама таксиста, зневажливе ставлення до принципово україномовних українців у стилі “мовний талібан”, образи на грунті мови секретаря РНБО Сергія Данілова - це лише короткий перелік сказаного і зробленого ним за останніх кілька тижнів.

Якби це парадоксально не звучало, але можна припустити, що якраз саме у цьому питання Арестович, можливо, найбільш щирий.

Якщо вірити Вікіпедії, він народився в сім’ї радянського військового та росіянки у Грузії. Українська мова точно не була для нього рідною. А переїзд в Україну скоріш за все не потягнув за собою її повноцінне вивчення. І навіть його служба в армії не вела автоматично до освоєння ним мовних навичок.

"Я приехал из Германии в Киев двенадцатилетним пацаном, я ходил и не понимал, что такое "прання білизни", - зізнається якось Арестович.

Тобто весь цей час українська у всесвіті Арестовича займала якусь абсолютно непомітну позицію. Навіть його персонажі з фільмів, вони теж були російськомовні. І тут української мови почало ставати дедалі більше. І вона стає все більш обов’язковою для вживання. І певним маркером, що засвідчує громадянську позицію. Цього всесвіт Арестовича точно не міг стерпіти.

А тут ще з’ясувалося, що мовним питанням можна маніпулювати і заробляти на ньому якісь дивіденди.

Пінг-понг мавпи з гранатою

Чого в Арестовича не віднімеш - це те, як він майстерно освоїв один з популістських трюків, а саме - як обертати скандали навколо своєї персони на свою ж користь. Такий собі пінг понг, коли ти б’єш по м’ячику, який потім повертається до тебе у вигляді нових лайків у соцмережах.

Лише у випадку Арестовича мова може йти скоріше про гранату. Бити по найбільш цінному, найбільш сокровенному, аби здійняти максимально велику обурення. Яка не дасть, з однієї сторони, забути про мовця, а з іншої - знайде йому нових потенційних прихильників.

Загалом, здавалося б, вихід з цієї ситуації мав бути надзвичайно простим - просто не звертати на нього уваги. Але він мав статус цілого радника Офісу президента.

І обурені українці доходили до психологічного зриву, пишучи тисячі гнівних постів та коментів, у той час як українська влада не випускала ні пари з вуст. І Арестович, підживлювальний мовчанкою своїх роботодавців, пробиваючи чергове антиукраїнське “дно”. Все більше руйнуючи своїми заявами ті підвалини нової української держави, які почали закладатися після 24 лютого 2022 року.

“Хороший українець” для “хороших росіян”

Арестович перебуваючи радником в ОП мав виконувати ще одну функцію. А саме - опікуватися співпрацею з “хорошими рускіми”. Саме ця примарна ідея - співпраця з деякими представниками російської еліти, нібито опозиційно налаштованими до Путіна, свого часу засіла в головах українських високопосадовців.

Усіляким російським блогерам та “експертам” в Україні було надане “зелене” світло. Це зоряний час Арестовича.

Він став “хорошим українцем” для “хороших росіян”. Для такої місії мав усі задатки - спілкувався на одній з ними мові, зневажав українську культуру, не мав до них жодних претензій. Не людина, а тепла ванна для ліберального російського імперця, що втік від путінського режиму за кордон.

Арестович стає партнером по Ютубу у Марка Фейгіна, не вилізає з ефірів у російської журналістки Юлії Латиніної, завжди бажаний гість у інформаційних ресурсах російського опозиційного олігарха Ходорковського.

Здається, українській владі лишалося лише радіти.

Але забігаючи вперед можна підсумувати, що вся ця ініціатива, зрештою, обернулася проти Зеленського, тай Бог з ним, гірше, що проти України. Саме інформаційні ресурси “хороших росіян” стають тими майданчиками, з яких вже “опозиціонер” Арестович розпочав жорстку критику Зеленського і дискредитацію українського спротиву.

Олексій Арестович та пропагандист Василь Голованов

Так, на Ютуб-каналі Латиніної він зі смаком прогнозує поразку під Авдіївкою, на khodorkovskylive - про необхідність мирних переговорів з Росією.

Єдине, у Марка Фейгіна він вже не став нічого розповідати - його спільний тандем розпався зі скандалом - Арестович звинуватив того, що він “как ведущий - Фейгин ноль, одни и те же вопросы семнадцать месяцев подряд”. Ходили чутки, що вони не поділили монетизацію від Ютубу.

Часова петля

Якщо прослідкувати за висловлюваннями Арестовича впродовж останніх років десяти, може скластися враження, що ми маємо справу з улюбленою знахідною письменників - фантастів - часовою петлею, коли герой повертається і знову проживає один й той самий момент. Таким собі “День бабака”.

2014 рік - початок російської агресії, окупація Криму - Арестович нібито достатньо тверезо коментує перебіг подій, розмірковує про можливу спробу росіян захопити Київ. (Зазначимо, що це була популярна страшилка, яку регулярно озвучували «російські опозиціонери», як то російський політолог Андрій Піонтковський).

Фактично, дуже подібні інтонації до 2022 року. Але проходить трохи більше року, і підводячи підсумки 2015 року він говорить, що Росія переграє Україну - створила війська на території ОРДЛО ефективніші держави ніж Україна, та про Захід, що все більше відвертається і не розуміє тодішніх українських урядовців. Усе ті самі інтонації, які зараз можна чути від нього по відношенню до теперішньої ситуації на фронті та нинішніх урядовців.

Потім настає 2017 рік і Арестович заявляє, що “я много врал вам, начиная с весны 2014 года… Это была чисто пропагандистская работа, вызванная к жизни военной агрессией России против Украины.” Усі ці етапи він знову пройде з уже новим українським політичним істеблішментом у 2019 - 2022 роках.

По факту бачимо, як він говорячи правильні речі втирається в довіру до аудиторії, а потім починає хитро просувати російський порядок денний.

Команда Зеленського могла б врахувати і попередні кульбіти Арестовича і передбачити чим завершиться співпраця. Але слово «думати» не про цю владу.

Вічне питання

Вічне питання - на кого працює Арестович?

До січня 2023 року ніхто цього не приховував він працював на Офіс президента. А от на кого він працював після?

Уже після його відставки з посади радника Офісу президента у медіа та соцмережах продовжувала з’являтися інформація про відвідини Арестовичем тих чи інших країн.

Арестович в Італії. Фото з соцмереж

У лютому у соцмережах з’явилися його фотографії з відвідин Італії, у травні схожу на нього людину зазнімкували на пляжах в Ізраїлі (він сказав, що це не він), у вересні з’явилися кадри з нібито Арестовичем на вулицях Манхеттена.

Сам Арестович пояснив свої часті відвідини закордоння наступним чином: "Я законослухняний громадянин і, зрозуміло, виїхав із країни на законних підставах. Виїжджаю доволі часто, це зазвичай на декілька днів, по справах <...> Частина моєї роботи - контрпропаганда російській пропаганді для європейської та світової аудиторії.”

Але всі ці вояжі за кордон, стійка мовчанка українських державних органів щодо підстав, які дають йому право на виїзд, його власні натяки про “роботу” можуть свідчити про те, що він його скандальна відставка це лише гра на публіку, й він подовжував залишатися в обоймі спікерів ОП.

За зізнанням самого Арестовича він зараз знаходиться за кордоном. Якщо це правда, то вона може пояснити “сміливість” останніх його заяв.

У середині жовтня він почав писати про переслідування себе та своїх співробітників українськими спецслужбами. Що адміністраторам його курсів встановили прослушку, а за ним спостерігають якісь таємничі “автобусики” з тонованими вікнами.

Але тут виникає одне логічне питання - як людину, яку нібито у чомусь запідозрили і за якою встановлено стеження, безперешкодно випустили за кордон?

Тому відкидати повністю, що і зараз Олексій Арестович підпрацьовує на українську владу, не можна.

Так само його заявку на президентство можна розглядати і як і чиїсь плани по створенню технічного кандидата, проросійської політичної сили, або як його власну ініціативу максимально пропіаритись, або й справді спробувати сколотити якусь квазі-політичну силу.

Ми помітили що українські сайти-сміттярки активно цитують Арестовича. Звісно вони це можуть робити для того, аби нагнати відвідуваність, але коли одночасно одна персона зʼявляється на багатьох низькопробних майданчиках, це свідчить про те, що хтось платить.

Арестович не бідний, за оцінкою Форбс, якщо скласти всі джерела доходу (навіть без особистих консультацій), виходить більше 30 тисяч доларів на місяць.

Але малоймовірно, що він вкладає свої гроші у свій політичний проєкт, як правило люди на кшталт Арестовича використовують політичні проєкти, щоб збагатитися тут і зараз.

Фрагмент з семінару Арестовича “Ищите женщину”

Його “прогнози” про поразку під Авдіївкою і заяви про необхідність мирних переговорів - все це дуже подібне на риторику російських пропагандистів. Як і їх постійна теза, що наші західні партнери кинуть Україну і перестануть нам допомагати. У Арестовича це завернуто у трохи тонші матерії, що США не хочуть повного розгрому Росії, бо комусь ще потім треба протистояти Китаю.

Насправді, питання чи працює Арестович на росіян, чи на якихось їхніх явних чи не явних друзів - воно вторинне. За великим рахунком Арестович завжди був - русофілом і популістом.

Набагато більше питань тут до української влади. Яка зробила своїм радником, а по суті представником держави людину, яка може говорити про «задушити жінку» на своєму семінарі і взагалі не має жодних моральних орієнтирів.

Більш того, влада закривала очі і толерувала його відкриті систематичні словесні напади на основні підвали української державності - національну ідентичність, державну мову, засади демократичного суспільства. Але тут теж все просто Зеленський робив те саме до обрання Президентом, тож Арестович для нього «свій» і зрозумілий. Для Зеленського куди природніше зробити Арестовича наближеним радником, ніж створити уряд національної єдності, куди включити державницьку опозицію, як це робив Черчель під час другої світової і зробив зараз премʼєр Ізраїлю Натаньяху після атаки ХАМАСу.

Зрештою, все закінчилося так, як і мало. Словесна маячня Арестовича обернулася проти Зеленського. Він пожинає плоди власної діяльності на інформаційному напрямку. Хоча не треба забувати і про український народ - частина з якого завжди рада віддатися на поталу ілюзій і вірити не виконуванним обіцянкам.