«Жінки втомилися від того, що їм доводиться ловити недоступних чоловіків. Але жінка сама може бути невловимою». Інтерв'ю з режисеркою Монією Шокрі

Монія Шокрі — режисерка квебекського походження, в карʼєрі якої завжди були фільми про любов. В минулому вона була акторкою театру, після чого зіграла в найкращих фільмах Ксавʼє Долана, таких як «Уявне кохання» або «Лоранс у будь-якому випадку». Сьогодні вона створює своє кіно і «Кохання без заморочок», який вийде в український прокат 16 листопада, — її третій повнометражний фільм.

«Кохання без заморочок» — французькомовна мелодрама, що досліджує стосунки як явлення. Головна героїня фільму Софія вже десять років перебуває в шлюбі. Вона викладає філософію в університеті та закохує своїм гострим гумором та тонким смаком. Втім, доля підготувала для неї небувале раніше кохання. Софія закохується в Сильвена — чоловіка, який ремонтує їй будинок. Шалена пристрасть змушує її переоцінити свої погляди на кохання та стосунки, що завжди є важким випробуванням. Вперше картину показали на цьогорічному Каннському кінофестивалі — в програмі «Особливий погляд», яку вважають другою за важливістю на фестивалі.

Кінокритикиня Соня Вселюбська зустрілась з Монією Шокрі та поговорила з нею про режисерський підхід, поліаморні стосунки та найкращу подругу в ролі головної героїні.

Ви маєте чималий режисерський та акторський досвід у фільмах про кохання. «Кохання без заморочок» — ваш третій повнометражний фільм, в якому ви знов повернулись до цієї теми. Чому?

Коли я почала думати про цю історію, я була у своєму в середньому віці. Я багато думала про те, що таке пара, і відчувала обмеження у цьому понятті. Тому я почала думати про ідею двох людей, які представляють різні соціальні класи. Про те, на що здатна пара разом. Взагалі в канадському кінематографі не так багато історій про кохання. Це той жанр, який ми використовуємо нечасто. Тому мені було цікаво дослідити його.

На початку своєї кар`єри ви працювали в театрі. Особливий стиль вашого кіно можна описати по-різному, але я б все ж таки зауважила його театральність.

Театр — це все ж не зовсім моя тема. Я працювала з Марі Брассар, ми зробили разом дві вистави. Я була у захваті від того, як вона використовувала сцену як матеріал. Втім, більшість часу я нудьгувала в театрах, оскільки не хотіла бачити маленьку репродукцію життя. Та й загалом було складно зосередитися на певних деталях — так, як це можна зробити всередині фільму.

Ви інтенсивно використовуєте зум (наближення/віддалення камери). Чому ви обрали такий візуальний стиль?

Я почала використовувати зум доволі давно. Але «Кохання без заморочок» — це фільм, де я вперше не стримувала себе. Здається, я використовувала його майже в усіх сценах, за винятком тих, що були занадто темними.

Цей прийом кіномови був необхідний з двох причин. По-перше, я уявляла цю історію як документальний фільм про тварин, а мені вони дуже подобаються. Під час роботи над такими фільмами режисери зазвичай знаходяться дуже далеко від своїх «героїв». Тому я хотіла простежити за своїми акторами за допомоги зума, роздивляючись їх зі всіх дистанцій.

Окрім цього, готуючись до знімань, я багато разів переглядала роботи Роберта Альтмана, і його «Maison Saint» завжди рухається. Мені був потрібен дуже тактильний ефект камери. У всіх моїх фільмах є прагнення руху, тому я намагаюся робити якомога менше спроб для однієї сцени, в рамках довгого кадру. Щоб простір створювався не монтажем, а рухомістю камери.

Кадр з фільму «Кохання без заморочок»

Хочеться дізнатися більше про вашу чарівну акторку Маґалі Лепін Блондо. Я прочитала, що ви дружите понад 20 років. Це правда?

Так. Вона моя найкраща подруга. Вона — любов мого життя. Під час знімань нам обом виповнилося сорок років, тому я завжди говорю, що це подарунок з нагоди річниці нашого кохання.

Це доволі відважно — робити такий фільм з найкращою подругою.

Так, на початку мене це трохи лякало, я думала, що це може бути непростим випробуванням для нашої дружби. Але насправді все вийшло зовсім навпаки. Раніше ми просто не знали, що ми можемо цінувати одна одну ще більше. Вона була глибоко залучена у фільм. Вона завжди є завжди однією з перших, хто читає всі мої проєкти, оскільки добре мене знає. У нас однакові погляди на кохання — навіть не тільки на кохання, а на життя загалом.

Маґалі взагалі видатна актриса, дуже відома в нашій країні. Для втілення моєї героїні мені була потрібна людина, яка була б дуже чутливою. У неї є ця романтична зовнішність і чутливе тіло, але вона водночас дуже мудра та освічена, як професорка філософії. І я хотіла зруйнувати цей стереотип — що красива жінка не може бути розумною чи інтелектуальною.

Магалі Лепін Блондо та Монія Шокрі

Як ви працюєте з акторами? Я знаю що Ксав`є Долан, в багатьох фільмах якого ви грали, практикує репетиції до знімань.

Я особисто не так багато репетирувала з Ксав`є. Але він робив дещо інше, що я потім запозичила у нього. Він завжди дає камері свободу. Він не вимикає камеру й постійно продовжує режисувати акторів, наче перебуваючи з ними в межах сцени. Він може, наприклад, просто сидіти під столом і давати актору вказівки просто під час гри сцени.

Іноді я повертаюся до трьох реплік назад, що непогано розкриває актора. Коли ви зупиняєте камеру і даєте вказівку, актор має тенденцію думати. Але коли вони не думають, а отримують цю вказівку під час гри — виходять максимально натуральні сцени. Миттєвий рефлекс працює краще, ніж роздуми про те, як це зіграти. Думаю, це щось, що я взяла від Ксавʼє. Фактично сам фільм — багато в чому про інстинкт.

Тобто, любов — це інстинкт?

Думаю, так.

Протягом фільму ви оголюєте реалії стосунків, й інколи дивитись на це доволі болісно. Я досі не можу визначитись, які емоції переважали у мене під час перегляду.

Це цікаво, що одна половина людей вважає фільм веселим, інша — сумним. У мене є теорія про те, що сприйняття залежить від стадії вашого життя. Ймовірно, він комусь може відчуватися некомфортно, оскільки це романтичний фільм про кохання, але з жіночої перспективи.

Жінок поколіннями виховували з ідеєю, що кохання — це кінець нашого шляху та взагалі мета нашого існування на цій землі. Дійсно, кохання дуже важливе, але підсвідомо я хотіла переосмислити певні речі. В літературі, фільмах та у житті нас виховували так, наче ми повинні бігати за недоступними чоловіками. Найкращий приклад — «Секс і місто», персонаж містера Біга й те, скільки років Керрі витратила на полювання за ним. Але у продовженні серіалу нам говорять, що Біг — нарцис. Ми цього не бачили 20 років тому. А Сильвен, мій персонаж, хоче зобов`язати себе більше, ніж Софія.

Я думаю, це актуальні погляди у феміністичній перспективі. Показати, що чоловік може сильно бажати зобов`язати себе у стосунках. А жінки, своєю чергою, можуть втомлюватись від кохання. Мабуть, жінки вже втомилися від того, що їм доводиться ловити недоступних чоловіків, які їх не поважають. Але жінка сама може бути невловима.

Кадр з фільму «Кохання без заморочок»

Якби Софі спочатку приймала лише поліаморний тип стосунків, як гадаєте, вона була б щасливішою?

Я думаю, що поліаморні стосунки не працюють. Найбільша проблема в коханні — це его. «Скелет» пари полягає в тому, щоб бути для свого партнера чи партнерки усім, чого на сто відсотків не відбувається ніколи. Тому існує зрада, і, можливо, саме тому існують поліаморні стосунки. Звісно, деякі люди можуть вважати, що це працює. Але я не знайома з випадками поліаморних стосунків, які були б рівноправними. Зазвичай є той, хто має декількох коханців, і той, хто просто приймає це.

Взагалі нестабільні стосунки — це в якомусь сенсі про азарт, який, як я думаю, рухає сексуальну енергію Софі.

Так, і саме тут вона, ймовірно, здобуває цю енергію. Проте саме так працює схема в більшості пар, оскільки їм все ще потрібно якось продовжувати рухати свою сексуальну енергію та бажання. І інколи внутрішній, прихований ризик створює ці емоції. Кохання та секс мають багато спільного з хаосом. Щоб бути збудженим, у вас мають бути відсутні правила. А пара має багато правил. Тому вона бігає між цими двома аспектами.

Я замислююсь про те, що фільм все ж таки може надихнути полюбити любов зі всіма її реаліями. Я думаю Софія — персонажка, яка закохана в любов як явлення.

Абсолютно. Вона зачарована ідеєю підліткового кохання. Ідеалізацією кохання з позначкою «назавжди». Цього не відбувається, але вона завжди віритиме, що вона може досягти чистого кохання.

От чому в сценах в університеті вона викладає платонічне кохання?

В цьому випадку воно не тільки платонічне, це ще ідея чистоти почуття. Безумовного кохання. Що також є доволі дивною конструкцією нашого розуму.