«Дбати про комфорт і здоров’я наших захисників та захисниць — справа кожного». Ксенія Возніцина про психологічне відновлення військових на семінарі Recover together

Днями у Києві відбувся дводенний семінар «Recover together. Психологічні аспекти реабілітації військових», організований мережею реабілітаційних центрів Recovery. На заході зібралися понад сто учасників з України, США, Німеччини та Ізраїлю, щоб обговорити підходи до психологічного відновлення захисників і захисниць України. Серед них — Ксенія Возніцина, директорка державного закладу «Центр психічного здоров’я та реабілітації ветеранів "Лісова поляна" МОЗ України» та лікарка-неврологиня, яка з 2014 року працює з військовослужбовцями, що постраждали від наслідків вторгнення Росії в Україну. У своєму виступі вона розповіла про «невидимі поранення», які залишає війна, основні кроки у роботі з психотравмою та ізраїльську модель подолання стресу BASICPh. 

Сьогодні ми зібрали для вас найважливіші висловлювання Ксенії Возніциної про психологічне відновлення військових. 

Коли я бачу людей у військовій формі — завжди безмежно дякую їм за службу. Пропоную всім це робити за можливості, коли зустрічаєте людину у формі або знаєте, що ця людина була на фронті. Адже відчуття поваги та вдячності від суспільства — одна зі складових ефективної адаптації після повернення з війни.

За визначенням ВООЗ психічне здоров’я — стан фізичного добробуту людини, за якого вона може виконувати чотири основні функції: справлятися з життєвими стресами, бути корисною суспільству, плідно працювати, реалізовувати власний потенціал. Це не про психіатрію, не про психологію, не про діагнози. Це про нашу базу, основу, що дає змогу жити повноцінно й мати психологічну наснагу, щоб упоратися з викликами, які готує життя.  

Із серпня 2014 року все моє життя, а тепер уже й робота нашої команди пов`язані з психічним здоров’ям людей, які зазнали травматичного впливу війни. Тоді ми почали приймати перших поранених, які не мали жодного фізичного ушкодження, але мали «невидимі поранення». Попри те, що часто розлад має шифр із кластеру «Психіатричні захворювання», лікування й реабілітація у психіатричних стаціонарах не є такими, що сприяють відновленню. Тут потрібен інший набір послуг — комплексний біопсихосоціальний підхід із використанням багатьох додаткових методів, що ми й застосовуємо в «Лісовій поляні». 

Психічна травма — надскладна, багатошарова й глибинна. Це не тільки емоційні порушення, а й розлади в тілі, нейрогуморальні, ендокринні проблеми. І працювати з такою травмою значно складніше, враховуючи виклики, з якими стикаються фахівці. Підступність якраз у її невидимості. Не так легко цю травму розпізнати з першого дня, не так просто її визнати самій людині. І не так просто мати сміливість про це сказати. Доводиться боротися зі стигмою, звертатись активно по психологічну допомогу, а також з основним симптомом посттравматичних розладів — симптомом уникання. Я не втомлююся говорити, що психічне здоров’я ветеранів залежить від кожного з нас. Не стільки від фахівців, і не тільки й не стільки від якості реабілітаційних центрів, амбулаторної допомоги. Вона залежить від кожного, хто зустрічає людей із війни. Від того, як їх зустрічатимуть у кав’ярні, на роботі, у маршрутці, у соціальній службі. Від цього залежатиме те, як людина почуватиметься й чи не розвинуться в неї важкі й хронічні розлади. 

Коли закінчиться війна, масштаби фізичної травми дещо спадуть. Залишаться хронічні випадки, які треба буде підтримувати, але гострих станів буде значно менше. А от прояви «невидимих поранень» будуть зростати.. Вони проявляються й повертаються в тіло людини, коли війна залишається за порогом. І ми це маємо визнати. 

За певними розрахунками, відповідно до даних із різних оборонних департаментів, близько 1,8 мільйона людей у нашому суспільстві становитимуть ті, хто мав досвід участі в бойових діях. Близько 4 мільйонів, навіть до 5, за даними Міністерства у справах ветеранів, буде людей, дотичних до травми. Це перше коло травми, тобто найближчі люди: дружини, чоловіки ветеранів і військових, а також члени родин загиблих, зниклих безвісти, тих, хто перебуває в полоні. 

Коли ми відкривали «Лісову поляну», була ідея зробити ПТСР-центр. Я тоді ще сказала: «Не ПТСРом єдиним, відновлення психічного здоров’я — значно ширше завдання». Як попередні роки війни, так і події повномасштабного вторгнення підтверджують цю тезу: до всіх стрес-асоційованих розладів (депресивні й тривожні стани, посттравматичний стресовий розлад, гострі реакції на стрес, розлади адаптації тощо) додалося те, що на сьогодні є специфікою російсько-української війни. Величезна кількість людей із легкою черепно-мозковою травмою від дії вибуху, так званою «контузією» (струс головного мозку з акустичною травмою або без), неодноразові епізоди формують прояви посткомоційного синдрому. Його наслідки включають психологічні, поведінкові реакції, які можуть проявлятися депресивним станом, суїцидальною поведінкою, залежностями, асоціалізацію тощо. 

На сайті академії НСЗУ на сьогодні розміщено курс, який написали ми з колегами: ведення наслідків легкої черепно-мозкової травми для всіх фахівців. Робили це передусім для сімейної медицини, бо точкою входу для ветеранів буде сімейний лікар, і він має володіти певними знаннями про посткомоційний синдром. Але подальша робота значною мірою залежить від реабілітаційної команди. 

Основні виклики в роботі з психологічною травмою:

1. Невидимість. На вигляд це часто люди без жодного неврологічного чи фізичного дефіциту, красиві, високі, стрункі хлопці й дівчата. Але тут якраз ідеться про невидимі поранення, часто коморбідні, наприклад тривожний розлад і наслідки ЧМТ.

2. Уникання є основним симптомом посттравматичних розладів. Людина уникає звертатися по допомогу й згадувати свій травматичний досвід, не тому, що не хоче, а тому, що не може. Це характерний симптом, іноді тиждень, а буває, що й два з реабілітаційного терміну йде на те, щоби побороти його.  

3. Відсутність довіри й безпеки. Щоб пацієнт міг отримати якісну допомогу, він має завдяки команді відчувати себе в довірливому й безпечному середовищі (це не про відсутність ризику, що хтось нападе, а про орієнтування, про вдячність, гідність тощо). Протягом десяти років багато громадських організацій, соціальних робітників працюють над тим, щоб люди знали, що психологічна допомога є дієвою та потрібною, і нині мої знайомі ветерани часто показують значно кращі результати порівняно із цивільним населенням щодо звернення за такою допомогою, багато хлопців уже кажуть іншим: «От ти сходи, бо вона розуміє, як трохи підправити "кукушку"». 

Основні принципи роботи реабілітаційної команди: 
• Мультидисциплінарність 
• Доказовість
• Людиноорієнтованість   

Але коли ми говоримо про відновлення психічного здоров’я, то кожен із цих пунктів має бути значно ширшим, ніж у фізичній реабілітації, враховуючи виклики психотравми та її вплив на весь організм.

Мене часто питають, навіщо нам зали фізичної реабілітації та фізіотерапевти, якщо працюємо з депресією, а людина не має жодного фізичного дефіциту. І я повторюю: бо важливе тіло, тіло й ще раз тіло. Травма осідає в кожній клітині нашого тіла та викликає соматичні порушення. Мають запрацювати нейропластичність, м’язи й суглоби, і без роботи з фізичним терапевтом це неможливо. І це лиш одна зі складових інтегративного підходу до відновлення психічного здоров’я, який є на сьогодні провідним у міжнародній спільноті. З 2014 року створено окремий відповідний відділ міністерства у справах ветеранів США, який вивчає та імплементує основні засади інтегративного лікування й реабілітації. Це не тільки фізична реабілітація, робота з неврологом, психотерапевтом, психіатром, а ще й безліч додаткових практик, серед них східна медицина (релаксаційні практики, акупунктура, спеціалізована йога для сну, нейрофідбек-терапія, використання VR-технологій, анімалотерапія, ребаунд-терапія, хортикультура, артреабілітація, заходи рекреаційної терапії тощо).  

Заклад, котрий працює за таким методом, має враховувати ще один важливий аспект надання послуг: як людина може сприймати для себе допомогу відповідно до більш активного каналу сприйняття інформації чи послуги. У кожного з нас вони різні. Ми користуємося моделлю допомоги BASICPh — це ізраїльська багатовимірна модель подолання стресу й пошуку внутрішньої стабільності для людини. Ідея полягає в тому, що в людини існує свій потенціал, досвід у подоланні стресової події в шести модальностях:

B — Belief & values: віра, переконання, цінності, філософія життя.
A — Affect: вираження емоцій та почуттів.
S — Socialization: соціальні зв’язки, соціальна підтримка, соціальна приналежність, спілкування.
I — Imagination: уява, мрії, спогади, творчість.
C — Cognition, thought: розум, пізнання, когнітивні стратегії.
Ph — Physical: фізична активність, тілесні ресурси.

Хтось дуже добре сприймає допомогу через когніції, інші — через емоції, а треті — через фізичну активність. Тож лікарі мають чути свого пацієнта й підбирати найкращу практику, яка підходить саме йому, що відповідає сучасному принципу медичної допомоги, так званому evidence informed approach. 

Суспільство має готуватися до зустрічі з ветеранами вже сьогодні: не лише члени їхніх родин і лікарі, а й друзі, сусіди, знайомі, працівники державних органів і сфери обслуговування. Адже дуже важливо, щоб війна справді залишилася для цих людей за порогом, не тільки фізично, а й морально. І це значною мірою залежить від того, як їх прийматимуть і сприйматимуть у повсякденному житті. Дбати про комфорт і здоров’я наших захисників та захисниць — справа кожного.