Коловорот життя листопадової людини, або єзуїт і Спа. Як львівський вірменин навчав поляків та українців читати

Григорій Пірамович (1735 – 1801) народився у листопаді. Григорій Пірамович помер у листопаді. Ці події розділяло сім десятиліть, сто кілометрів, десятки написаних цим діячем праць, сотні виголошених ним промов, незліченна кількість його вдячних учнів. Григорій Пірамович все життя носив на собі одну шкіру – він був вчителем і наставником.

На перший погляд, щось більш нудне та одноманітне, рутинне та нестерпно-невдячне, важко уявити. Проте детальне знайомство з біографією цього львівського вірменина, який став єзуїтом, змусить багатьох змінити свою думку. Він багато мандрував, відпочивав на популярному курорті, був на інтронізації папи і уславився як видатний реформатор.

Син львівського патриція

Григорій Пірамовіч найстарший син Анни Никорович та Якуба Пірамовича. Його батько був громадянином Львова й секретарем короля Речі Посполитої Августа ІІІ Сильного. Представники вірменського роду Пірамовичів перебралися до Львова з Кам’янця. Тут осіли, досягли високого рівня фінансової забезпеченості й регулярно входили до ради старійшин вірменської громади. Усі були католиками вірменського обряду. Якуб Пірамович та Анна Никорович разом народили одинадцять дітей. П’ятеро з них стали на шлях релігійного служіння і вступили до чернечих орденів: троє стали єзуїтами, один приєднався до домініканців, а їхня сестра – вступила до вірменських бенедиктинок.

Щодо Григорія Пірамовича, то його життя із дев’яти років було пов’язане з львівськими єзуїтами. Саме у цьому віці він почав навчатися у місцевому колегіумі. Хлопець відзначався неабиякими здібностями і подавав великі надії, набував знайомств й контактів, які неодноразово прислужилися йому в майбутньому. У Львові він пройшов повний курс єзуїтської освіти, закінчив курс філософії, новіціат відбув у Кракові, а в 1763 році став членом Товариства Ісуса.

Показати Потоцьким Францію і побачити інтронізацію папи

У червні 1769 року в Римі відбувалась інтронізація папи Климента XIV. Це надзвичайно цікава фігура. Релігійний діяч, який довго симпатизував єзуїтам, а врешті, задля прихильності до нього династії Бурбонів, кардинально змінив свою думку. У 1773 році цей понтифік опублікував буллу “Dominus ac Redemptor”, якою розпустив Товариство Ісуса. Повертаючись до інтронізації цього папи, герой нашого тексту, львівський єзуїт Григорій Пірамович, був присутній на урочистостях, пов’язаних з цією подією. Нас сьогодні це може дуже здивувати, але географія діяльності єзуїта-викладача в давнину звично охоплювати досить просторі терени. Саме так було з Григорієм Пірамовічем.

По-перше, ще будучи тісно пов’язаним своєю діяльністю з Товариством Ісуса, він, відповідно до стандарту їхньої освітньої системи, викладав у колегіумах декількох міст. На початках у Житомирі, тоді в Луцьку, Кременці, Ярославі, врешті у Львові. По-друге, в біографії Пірамовіча є декілька тривалих поїздок теренами Західної Європи. Одна з таких перетинається з історією родини Потоцьких. Пірамовіч тісно спілкувався з львівським каштеляном Юзефом Потоцьким та його дружиною Пелагією. Відтак він став опікуном та наставником їхніх синів. Супроводжував їх під час поїздки тогочасними французькими та італійськими містами. Зокрема, у Римі вони навчалися у місцевому колегіумі єзуїтів, а Пірамович викладав там моральне богослов’я – у Папському Григоріанському університеті. Тоді ж він побував на інтронізації папи Климента.

Дещо згодом Григорій Пірамович супроводжував і Адама Жевуського під час його міжнародної поїздки. Це було в 1772 році. Пірамович на той момент був професором філософії у Львівській єзуїтській академії та проповідником у місцевому катедральному храмі, а Жевуський – канцлером та каноніком Львівської латинської катедри. Відтак разом вирушили у поїздку. Цього разу левову частку часу вони провели у курортних місцевостях. Зокрема, побували і в бельгійському Спа, яке славиться своїми мінеральними водами і є знаним бальнеологічним курортом.

Як навчитися вчитися?

На початку 1770-х років світ Григорія Пірамовича сколихнув землетрус надзвичайної потужності. У 1772 році відбувся перший поділ Речі Посполитої, а наступного року папа розпустив Товариство Ісуса. Дві потужні інституції, політична та релігійна, через які визначав себе і для яких працював Пірамовіч, в один момент перетворювалися на вчорашній день. З іншого боку, катаклізм – це також не обов’язково армагеддон. Відтак у 1773 році Пірамовіч приєднався до Комісії національної освіти (Komisja Edukacji Narodowej)  і продовжив робити те, що вміє найкраще – навчати і навчати навчатися.

Пірамовіч був автором навчальної програми для реформованої школи, курував процес створення підручників нової школи, перевіряв і писав підручники, оглядав школи. Задля перейняття досвіду, продовжував відвідувати терени сучасних Швейцарії, Німеччини, Франції і ін. – цього разу задля детальнішого ознайомлення з їхніми освітніми системами. Таким чином, його можна вважати причетним до творення першого світського міністерства освіти у Речі Посполитій. Паралельно з цією діяльністю, він не переставав писати. Писав багато і різних праць. Тематика також широка і найрізноманітніша: обов’язки вчителя, лірика, хвалебні оди, епістолярні праці тощо.

Впродовж тривалого часу, неодноразово змінюючи місце свого розташування, у Львові функціонувала школа імені Г. Пірамовича. Були моменти, коли в ній набирали і класи з українською мовою навчання.

Євген ГУЛЮК

Використані джерела:

1. Котлобулатова І. Школа ім. Маркіяна Шашкевича // Центр міської історії [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://uma.lvivcenter.org/uk/photos/2981
2. Aleksandrowska E. Piramowicz Grzegosz Wincenty (1735 – 1801) // Polski Słownik Biograficzny. – Wrocław – Warszawa – Krakόw – Gdańsk – Łόdź: Zakład Ossolińskich, 1981. – T. XXVI. – S. 529 – 536.
3. Wasyl F. Grzegorz Piramowicz (1735 – 1801) // Instytut Piramowicza, 2019 [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://instytutpiramowicza.pl/grzegorz-piramowicz-1735-1801/