Ми з України: Марія Башкірцева — полтавська зірка, яку обожнювала Європа

Важко розповісти про людину багатогранну та талановиту, чиє життя, як прояв комети на небосхилі — яскраве і коротке. ЇЇ звати Марія Башкірцева — українка, аристократка, інтелектуалка, авторка знаменитого "Щоденника", який цитують світові політики у своїх промовах та визнана художниця, чиї полотна свого часу придбав Лувр.

Дитинство без обмежень

Марія (або Муся, як звали її рідні) народилася 23 листопада 1858 року в селі Гавронці на Полтавщині, в заможній родині землевласників. ЇЇ батько, Костянтин Башкірцев, був сином генерала (учасника війни 1812 року) і мав титул дійсного статського радника. Мати, Марія Бабаніна, харків’янка, була донькою полковника, бібліофіла й поціновувача мистецтв. Про матір вона писала: "Матуся — це сильний дух, мало освіти, жодного досвіду, жодного такту", а про батька: "Мій батько — людина черства. В молодості його принижував і мучив жахливий генерал — його батько. А щойно ставши вільним і багатим, він кинувся у світ і той його наполовину знищив".

Маленька Муся була оточена безмежною любов’ю рідних, які задовольняли усі її примхи, нічого матеріального їй не бракувало. З дитинства вона виявила надзвичайну обдарованість: мала чудовий голос, грала на роялі й арфі, захоплювалась мистецтвом, брала уроки з математики, фізики, хімії. Обожнювала читати. А ще легко опановувала іноземні мови — володіла англійською, німецькою, французькою, італійською, знала давньогрецьку та латину. Емоційне та інтелектуальне становлення дівчини — це заслуга виключно її самої, результат її природного таланту, допитливості та працездатності.

Все було б добре, але шлюб батьків тріщав по швах. У 1862 році, після численних чвар і публічних скандалів мати й батько розлучилися. В результаті, чотирирічна Мусю й дворічний Павло перебралися в родинний маєток до своєї матері в селі Черняківка поблизу Чутового. Тут Муся провела своє дитинство. Аж до 12 років — тоді, у 1870-му, батьки нарешті дійшли згоди й вирішили "поділитися" дітьми: син залишився з батьком, донька — з матір’ю. І мати з Марією та її рідна сестра Надія з її дочкою Діаною разом відправилися за кордон.

Мандри, навчання, перша закоханість і.....

Спершу був Відень, потім — Женева, Баден-Баден, Ніца, Париж, Лондон, Берлін, Брюссель, Флоренція, Рим, Венеція, Мілан, Мадрид… Осіли ж українки спочатку на французькій Рів’єрі, у Ніцці, а згодом перебралися в Париж.

Марія часу не гаяла — постійно займалася музикою та малюванням. Самостійно склала собі програму навчання і займалася по 9 годин щодня, і так натхненно, що за півроку освоїла трирічний курс гімназії. Тоді ж почала вести і свій знаменитий щоденник. На термальних водах Марія закохалась у статечного герцога Гамільтона, й відтоді одягала на себе усі сімейні коштовності, прагнучи привернути його увагу. Не вийшло. Згодом гувернантка повідомила їй новину: герцог Гамільтон одружується і, на жаль, зовсім не на Марії Башкірцевій. У її житті ще буде багато закоханостей та розбитих сердець, а от щоденник — залишиться з нею назавжди.

Марія — нетипова панянка. Вона читає в оригіналі Платона й Аристотеля, а ще Гомера, Горація, Плутарха, Тібулла, Данте та Шекспіра, грає на арфі, роялі, органі, гітарі, мандоліні, цитрі, чудово співає й мріє стати оперною дівою. Вона навіть мала прослуховування у відомого французького педагога з вокалу, П’єра-Франсуа Вартеля, який захоплено мовив: "Голубонько, у мистецтві співу на вас чекає велике майбутнє".

Та на жаль, не склалося: запалення гортані перетворилося на хронічний ларингіт, назавжди позбавивши дівчину її чарівного голосу. А потім Марія дізналася, що у неї сухоти: бронхи й легені серйозно уражені. Вона почала втрачати слух. Доводилося марнувати час на водах, раз у раз відчуваючи підступний подих смерті. Прийшлося жити швидко, бо хтозна.

Саме час для живопису

В таких важких обставинах, Марія вирішила терміново зайнятись малярством і вступила до приватної Академії живопису Жульєна. Це було єдине місце, куди приймали студіювати живопис панянок. Та навчання проходило без потурань: малювали з 8 ранку до полудня, потім, після годинної перерви, до вечора. За рік, у січні 1879 року, на академічному конкурсі творчих робіт Марія Башкірцева здобула велику золоту медаль, випередивши старшокурсників.

Щоб досягти успіху в тогочасному паризькому митецькому світі, таланту і наполегливої праці було замало. Не можна було недооцінювати й такі складові успіху, як правильні знайомства, становище у світській та мистецькій ієрархії, актуальний вибір сюжету картини, позитивні рецензії авторитетних осіб, протекції.

Дуже швидко Башкірцева зрозуміла, що її шлях до омріяного паризького Салону буде надскладним ще й через те, що вона — жінка. Свій гнів, образу і протест вона виливала через дописи у феміністичній газеті "La Citoyenne" (Громадянка) під псевдонімом Полін Орей. ЇЇ матеріали були гостро критичні й стосувалися передусім мистецької сфери та ролі жінки у ній.

Проте, за два роки молода художниця опанувала семирічний курс навчання в академії. І стала виставлятися в Салоні. Першою титулованою картиною стала "Молода жінка читає" (1880). Полотна Марії виставлялися в Салоні знову і знову, про неї стали писати й за кордоном, нарешті вона отримала таке бажане визнання. Її картини не лише вражають глядачів та отримують схвальні відгуки в пресі, а й добре продаються.

Фінал

Попри величезну кількість уваги, Марія, за великим рахунком, залишалася самотньою. Їй особливо не було з ким спілкуватися на рівних, тому цю потребу вона часом задовольняла через листування із відомим письменником та ловеласом Гі де Мопассаном. Кавалер, що звик до швидких перемог у дам, був приголомшений інтелектом, стилем, а інколи й зухвалістю цієї загадкової леді. Марія ж, так і не знявши маски, різко обірвала спілкування. Згодом, дізнавшись про ранню смерть Башкірцевої, Мопассан розпачливо вигукнув: "Це була єдина Троянда в моєму житті, чий шлях я усипав квітами, якби знав, що він буде такий яскравий і такий короткий!".

За своє коротке і стрімке життя Марія Башкірцева створила понад 150 полотен, 200 малюнків та ескізів і кілька скульптур. Особливо вдавалися їй портрети й жанрові сценки. Їх вона малювала не тільки у Франції, а й в Україні, куди навідувалася двічі – у травні 1881-го та у жовтні 1882-го. За рік по смерті художниці в Парижі відбулася її велика персональна виставка. Деякі її роботи закупили музеї, зокрема Люксембурзький, інші залишилися у Луврі. Більшість робіт художниці було перевезено матір’ю в родовий маєток в Гавронцях, однак у буремному 1917-му половина колекції згоріла під час пожежі, ще половина не пережила бомбардувань Другої світової. Відомо, ще близько 40 картин Марії належать музейним зібранням росії, ще 20 — Франції, 3 — Україні (зокрема у Дніпрі, Харкові та Сумах) і по одній картині є в США, Греції, Алжирі, Чехії, Сербії, Нідерландах.

Але, напевно, найбільше Марія Башкірцева прославилась саме своїм "Щоденником". Вона вела його чи не половину свого короткого життя — 106 грубих рукописних томів загальною кількістю понад тисячу аркушів, який було упорядковано й видано вже після її смерті. Він був унікальним документом епохи, амбітним і відвертим "автопортретом" молодої художниці.