Як виглядали надвисокі Львівські ліхтарі заввишки 14м і куди вони зникли

А чи знали Ви, що ліхтарі у Львові колись були як п’ятиповерховий будинок? Так одним стовпом старалися освітити якнайбільшу територію. До сьогодні, у Львові зберігся лише один автентичний ліхтар тої довоєнної епохи. Він, до речі, має брата-близнюка у Відні.

Після війни, совєти суттєво спростили вишукані віденські ліхтарі та заполонили ними вулиці Львова, видаючи за оригінал. Прикро визнавати, але більшість сучасних «відновлених» львівських ліхтарів копіюють саме радянський дизайн. Чому так, читаємо в статті з www.RDZS.org

“Освітлення міста – це не просто питання безпеки та комфорту,
це також питання краси та естетики”
Ле Корбюзье

Львівський електричний ліхтар – це тема, яка прямо переплітається з дослідженнями електрифікації, чавуну та трамваю, незважаючи на це, дослідники описували її бігло, або взагалі ніяк.

Щоб розкрити для вас львівські історичні ліхтарі, як ніколи раніше, я опанував 3Д графіку, парсинг даних, відвідав усі профільні структури і познайомився з віденськими урбаністами.  Але про все по порядку.

Для простоти розуміння, в статті введено власні назви, які є умовними і не претендують на історичну достовірність.

ДУГОВИЙ  ЛІХТАР

Думаю, не секрет, що спорудження Міського театру, прийнято вважати точкою відліку в розвитку електрифікації Львова.

Побудована система електропостачання до театру могла забезпечити електроенергією не лише сам театр, але й найближчі об’єкти поряд. Система складалася з електростанції на Сахарова, магістральної лінії кабелів постійного струму, розподільчого пункту та акумуляторної підстанції в підвальних приміщеннях театру.

За однією з версій це і спонукало встановити перші вуличні електричні ліхтарі на площі перед його головним фасадом уже невдовзі після його офіційного відкриття у 1900 році.

(Достовірно відомо, що в день офіційного відкриття Міського театру, площу довкола освітлювала система виключно газових ліхтарів).

Конструкція ліхтаря: Перший електричний декоративний вуличний ліхтар з дуговими лампами закритого типу, (звідки й така назва), встановлений на чавунній опорі (щоглі). Загальна висота орієнтовно 10 метрів.

Ліхтар, ймовірно, був обладнаний системою лебідок опускання світильників, що наразі неможливо підтвердити. П’єдестал мав технічні дверцята та був декорований картушею з гербом міста.

Візуально, світильники були дуже масивними і працювали на вугільних електродах з конструкцією “лампи закритого типу”, яка була розроблена у 1890-тих роках. Термін служби таких ламп був до 125 годин безперервної роботи.

Ліхтар простояв геть не довго. Через десятиліття він був замінений ще вищим ліхтарем, описаним далі. Вважається втраченим повністю.

Додам, що перші дугові лампи в силу своїх фізичних властивостей та зміни температури внаслідок нагрівання випромінювали світло блакитного відтінку.
Цікаво, але в якійсь мірі, підсвітка сучасного сухого фонтану є випадковим несвідомим нагадуванням про ці два дугові ліхтарі минулого.

НАДВИСОКИЙ ЛІХТАР

Перенесемося в 1909 рік. Львівські міські заклади електричні (МЗЕ), які через рік святкуватимуть свою десяту річницю, вводять в дію нову електровню на вулиці Козельницькій (сучасна ТЕЦ-1). Львівська фірма “Зигмунта Родаковського” спільно з віденською “Siemens&Halske” завершила прокладання нових електромереж вулицями міста.

На кресленні нижче реалізований план підведення лінії змінного струму 500 Вольт до місць розташування ліхтарів на проспекті Свободи та площі Міцкевича запроєктований фірмою “Зигмунта Родаковського”. Згодом, на кожному з цих місць постане ліхтар.

В цій синергії і розпочалася історія найвищих в історії Львова чотирнадцятиметрових сецесійних вуличних ліхтарів з віденським духом!

​​​​​​​​​​​​​​Від початку проспекту Свободи і до площі Соборної за допомогою 80 одиниць надвисоких ліхтарів (або 100 дугових ламп) було сформовано першу в місті променаду, освітлену штучним електричним освітленням. Зазначу, що перехід був повільним і, попри встановлення електричних, ліхтарі інших типів роботи також продовжували працювати в єдиному ансамблі.​​​​​​​

Конструкція ліхтаря: Сецесійний п’єдестал декорований квітом конвалії та картушею з гербом міста (герб, який використовував МЗЕ). Технічні дверцята з можливістю механічного запуску системи лебідок для заміни вугільних ламп, оскільки вони швидко вичерпували свій ресурс, через що потребували частої заміни (орієнтовно кожні три дні).

Тонка чавунна опора (щогла) відцентрового лиття з двома рівнями зварювання, які прикриті декоративними оздобленими накладками. Незважаючи на скромний діаметр, опора додатково використовувалася, як підтримка контактної мережі трамваю.

Ця реконструкція привнесла також переосмислення світильників. Матова скляна колба довжиною близько півтора метра на кілька років стала джерелом освітлення частини проспекту Свободи і площі Міцкевича.

Підтвердженням цьому є останній збережений надвисокий ліхтар відновлений в оригінальному кольоруванні​​​​​​​ у Відні, (батьківщині цієї оздоблювальної варіації). До речі, там ці ліхтарі носять назву “Bischofsstab” або, “Посох Єпископа” і мають дуже схожу з львівськими історію життя.

Надвисокий ліхтар такої оздоблювальної варіації зайняв місце на центральній променаді міста і не встановлювався поза її межами.

Крім того, що цей ліхтар став першим масовим електричним ліхтарем Львова, він став і найвищим за всю історію.

Така висота не була “грою м’язів”, а мала суто практичний сенс. Оскільки в той час електричне освітлення було розкішшю, як і прокладання ліній до самого ліхтаря, “підняття світильника вище” давало можливість досягти максимальної площі освітлення від кожної окремої дугової лампи.

Фактично, наявність історичного ліхтаря такої висоти в місті є лакмусовим папірцем, який показує що місто увійшло в електрифіковану еру на самому початку її зародження.

​​​​​Наступні надвисокі ліхтарі були різних оздоблювальних варіацій та мали п’єдестали від різних виробників. Однак, зберігалася приблизно однакова висота, система лебідок для обслуговування світильника та концепція, яка була закладена першим ліхтарем.

Не дивно, що найменш декоровані ліхтарі встановлювалися в кварталах найдалі від історичного центру.

Такі ліхтарі можна було побачити на проспекті Шевченка, вулицях: Городоцька, Шевченка, Чернівецька, Хмельницького, (вжито сучасні назви).

Біля суспільно значущих об’єктів: вхід до Стрийського парку (колишньої Крайової виставки з вулиці Самчука), церква св. Анни, головний корпус ЛНУ (з двох сторін), Органний зал, трамвайне депо на Сахарова, храм свв. Ольги і Єлизавети (з чотирьох сторін), головний вхід до Личаківського цвинтаря, Синагоги на площі Старий Ринок та інших знакових об’єктів (вжито сучасні назви).

Загалом, до Другої світової війни у Львові сформовано систему освітлення надвисокими ліхтарями з щонайменше 130 одиниць*. Ця цифра підтверджена на основі парсингу даних, завдяки чому сформовано карту з позначенням кожного унікального ліхтаря з документальним фотопідтвердженням.

Окремої уваги потребують ліхтарі ансамблю Головного вокзалу на площі Двірцевій. Це найбільш харизматична варіація надвисокого ліхтаря, яку мені вдалося бачити. Ніде в Європі наразі не вдалося знайти нічого, навіть наближено схожого, що робить його потенційно унікальним львівським ліхтарем.

Конструкція ліхтаря: глибоко декорований сецесійний п’єдестал у формі чотириноги без технічних дверцят, встановлений навколо опори (щогли) відцентрового лиття. Тонка опора (щогла) з великою кількістю декоративних накладок. Завершення з двох виносних дуг для закріплення світильників та чотирьох менших, які формували на верхівці “корону” з загостреним закінченням. Висота ліхтаря орієнтовно 14-15 метрів. Згодом, ліхтарі неодноразово реставрували, для цього доводилося використовувати дерев’яні риштування.

Світильники були закріплені на тросах зовнішнього монтажу, які на рівні п’єдесталу закріплювалися на спеціальних перекладинах. (Система по аналогії з флагштоком).

Ці ліхтарі з’явилися невдовзі після електрифікації вокзалу, пережили його бомбардування під час Другої світової війни, але не пережили радянської влади.

Післявоєнний період

Надвисокий ліхтар, фактично, став одним з небагатьох історичних ліхтарів довоєнного Львова, з якими “загравала” радянська влада довгі роки. З одного боку, завдяки цьому до сьогодні і збереглися фрагменти цих історичних ліхтарів, з іншого, це породило величезну кількість радянських псевдоісторизмів та плюндрування їх оригінального вигляду.

Найяскравішим прикладом цьому є прокладання тролейбусної мережі проспектом Свободи та площею Міцкевича у 1954 році. Тоді з метою підсилення опор, були демонтовані усі ліхтарі та виготовлені нові копії. Єдине, що збереглося – це п’єдестали, перенесені з оригіналів на копії. Копії мали геть інші пропорції опори та дещо нижчу висотність.

Ця реконструкція привнесла також переосмислення світильників. Матова скляна колба довжиною близько півтора метра на кілька років стала джерелом освітлення частини проспекту Свободи і площі Міцкевича.

На жаль, більшої інформації про ці світильники наразі не знайдено.

Довгий період часу в такому вигляді ліхтарі і простояли. Згодом, верхнє завершення було демонтовано та замінено на звичайні модерністичні світильники на виносній дузі. Так на площі Міцкевича вони простояли аж до 2011 року, тоді, як на проспекті Свободи подекуди продовжують стояти і сьогодні.

 I спроба повернення

В 2011 році відбулася перша спроба відновлення оригінального вигляду.
Реставрація відбувалася коштом польських спонсорів. Ліхтарі були виготовлені на замовлення львівською фабрикою, яка виготовила копії всіх елементів, в тому числі п’єдесталу і, ймовірно, декоративної чаші.

Реставрація, на жаль, була необґрунтованою з точки зору історичної достовірності.
Найбільшою проблемою є порушення пропорцій між п’єдесталом, опорою та кількістю світильників. Псевдоісторична картуша з гербом міста, а також, надумані конструкції світильників, підглянуті у Кракова, які не мають жодного відношення до Львова.

Ну, і все ж таки, недотримання оригінального кольорування (ліврея).
Ці чотири ліхтарі навколо пам’ятника є псевдоісторичною видумкою, слабо прив’язаною до автентики.

II спроба повернення

Прокладання/відновлення тролейбусної мережі “перейшло дорогу” цим ліхтарям двічі. Вдруге, в 2014 році, під час продовження тролейбусу №33 (колись №13) до Гнатюка. Тоді було демонтовано майже усі залишки історичних ліхтарів з проспекту Свободи.
Невдовзі, ЛКП “Львівсвітло” спільно з Управлінням охорони історичного середовища та реставраційною фірмою Оберіг-Груп почали реставрацію та повернення цих ліхтарів на проспект.

Реставрація проведена на достатньо високому рівні. Хоча і була завершена лише наполовину, оскільки фінансування зупинилося ще у 2016 році.

Фактично, ту відреставровану частину п’єдесталів повернули на проспект в такому вигляді, якому їх і встановили у 1908 році (окрім оригінального кольорування).

Чому ж тоді ліхтарі не виглядають так, як оригінальні?

Після відновлення п’єдесталів, виникає питання відновлення всього, що вище, а це – опора, завершення та світильники. І тут проблема, оскільки, ні те, ні інше не збереглося до сьогодні. Власне, як й оригінальні креслення.

Тут радянський псевдоісторизм і зіграв погану гру. Як при першій реставрації, так і при другій реставратори відштовхувалися/використали креслення радянської адаптації надвисокого ліхтаря (фото вижче).

Фактично, кожна наступна реставрація намагалася повернути до життя не оригінальний надвисокий ліхтар таким, яким він був до Другої світової війни, а радянське мавпування на оригінальний ліхтар 1954 року.

Це причина, чому пропорційно ліхтарі виглядають так специфічно.

Таке “сучасне мавпування на радянське мавпування з додаванням польських світильників” подарувало нам те, що освітлює проспект Свободи та площу Міцкевича сьогодні.

До сьогодні дивом(!) збереглися 37 п’єдесталів, а саме: 21 на проспекті Свободи, по одному на площі Соборній та Франка, ще один на Промисловій.

12 одиниць на зберіганні реставраційної фірми Оберіг-Груп та один розбитий на базі ЛКП “Львівсвітло”.

І це не все, мені вдалося знайти п’єдестал на території палацу культури “Райдуга”. Усі інші елементи цих ліхтарів безповоротно втрачено.

Стосовно п’єдесталів інших декоративних варіацій – по одному на площі Старий Ринок та вулиці Під Дубом. А також, потенційно, ще один, демонтований у 2011 році з площі Шашкевича (ближче до Органного залу), доля якого невідома.

Стаття покликана привернути увагу до об’єктів вуличного простору, які, подекуди доживають свої останні дні і є одними з мостів між Львовом та містами Європи.

Оригінал статті (Behance)

Дослідження обґрунтовано в першу чергу на основі масиву історичних фотографій, технічної документації ЛКП “Львівсвітло”, ЛКП “Львівелектротранс” і оцифрованих архівів міста Львова та Відня.

Для історичної прив’язки в статті використано фундаментальні напрацювання Андрія Крижанівського, за які автор висловлює свою повагу.

Сподобалася стаття? Тоді підписуйтеся на наш Телеграм канал щоб не пропустити нічого цікавого! Наприклад: Музей Електрифікації Львова.

Автор Дмитро МОЙСЕЄНКО