Фільтруйте недоброчесних блогерів, діпфейки, маніпуляції – користуйтесь інтернетом з розумом

Як відрізнити блогера від журналіста, ЗМІ чи спільноти в соцмережі?

Блогери працюють сьогодні на одному рівні з журналістами, PR-службами, ЗМІ, пропагандистськими телеграм-каналами, ботофермами та іншими джерелами інформації.

Як дізнатись, чи вартий блогер моєї уваги та довіри?

Почніть з вивчення його біографії: де він навчався, з якими особами пов’язаний, які конференції чи профільні заходи відвідував, тощо.

Наприклад, нещодавно було оприлюднено одразу декілька розслідувань про блогера-психотерапевта Спартака Суботу, який має майже півмільйона підписників на Youtube. Він позиціонував себе, як психіатра та психотерапевта, але як виявилося був позбавлений членства в Українській асоціації когнітивно-поведінкової терапії через порушення етичного кодексу. Також блогер заявляв про свою медичну освіту, проте підтвердився лише його диплом бакалавра з психології, який він отримав в педагогічному університеті імені П.Драгоманова.

Треба знати все це про людину, щоб правильно оцінювати її поради, як терапевта, щоб не нашкодити собі та іншим.

Навіщо мені знати, чи пов’язаний блогер з політичною силою?

Досить часто політичні блогери кимось фінансуються і, відповідно, відпрацьовують певний порядок денний, популяризують окремі точки зору, вигідні політичним силам чи мають особисті політичні вподобання.

Тож звертайте увагу на те, кого блогер системно критикує (якщо це одні й ті ж самі персоналії та політичні сили, ймовірно, він працює на певну політичну силу). 

Доволі часто політичні блогери відкрито заявляють про свої вподобання, але це вважається нормою для двопартійних країнах – Демократи чи Республіканці в США, торі чи лейбористи у Великій Британії. Україна до такого ряду країн не належить.

Сама по собі політична приналежність не робить блогера поганим чи хорошим, але треба пам’ятати про цей факт, коли дивитесь чи читаєте контент.

Найкраще бути підписаним на блогерів з різними позиціями та поглядами, щоб порівнювати їхні думки та бачити в стрічці різні позиції. Це дозволить не опинитися під впливом однієї думки, що може бути хибною чи шкідливою.

Дивіться відео:

Під час інтерв’ю герою ставлять одне питання, а він відповідає на інше

Один з видів маніпуляцій, яким користуються політики, коли герой інтерв’ю відповідає на власне питання, замість того, щоб давати відповідь на поставлене журналістом. 

Наприклад журналіст видання «Бабель» в інтерв’ю з Віталієм Кличком запитує, чи той має ідею масштабного проекту в Києві.

У відповіді мер Києва формулює власний порядок денний і відповідає вже в його рамках.

«Усі говорять зараз про ключових архітекторів, відбудову, будівництво, усі говорять про «план Маршалла» для України. Але ніхто не може назвати інституцію, структуру, яка цим займається. Ніхто цього «плану Маршалла» не бачив. Відбудова України — це не просто оновлення будівель, доріг чи інфраструктури. Це важливо. Але ключове питання — яку країну ми будуємо. Відбудова країни — це, насамперед, реформи, завдяки яким Україна стане частиною європейської родини»

Таким чином, політик так і не дає відповідь, чи має він ідею масштабного проекту в Києві і перекладає відповідальність щодо планування на політичних опонентів. 

Ця маніпуляція дає герою можливість зробити вигляд, що він відповів на питання, але при цьому він скоріше просуває власні інтереси, ніж спілкується з журналістом. Це вияв неповаги як до видання, так і до читача.

«Як стверджує анонімне джерело, близьке до Пентагону»

Інший приклад поширеної маніпуляції – посилання на анонімне джерело.

Таке джерело складно перевірити, воно може бути вигаданим, ненадійним. «Анонімне джерело» може означати злив інформації, вигідний певним сторонам чи політичним силам. Журналісти чи блогери очікують, що ви довіряєте їм, а отже повірите і джерелу. Тож вибір, довіряти чи ні, насправді за вами – ставтесь до таких джерел скептично.

У січні 2023 року російська ракета вцілила у житловий будинок у Дніпрі. Олексій Арестовий, посилаючись на знайомого ППОшника, не називаючи його, який йшов в той час по вулиці і почув вибух, зазначив, що ракета потрапила внаслідок роботи сил українських ППО. Цю інформацію одразу підхопила російська пропаганда. Згодом її був змушений спростовувати командувач повітряних сил ЗСУ. В цьому випадку анонімне джерело надало недостовірну інформацію, яка завдала щкоди. 

Дуже поширене анонімне джерело в медіа умовні «британські вчені», які щось з’ясували без назви конкретних досліджень та наукових публікацій, без посилань на дослідницькі центри,без опису наукового методу дослідження та вибірки, з якою працював вчений. 

Ще один кейс, посилатися на анонімні джерела серед посадовців. Американський сайт NBC News випустив матеріал з посиланням на анонімні політичні джерела. Мовляв колишні високопосадовці США ведуть неофіційні переговори з Росії щодо закінчення Російсько-Української війни. В результаті справжнім офіційний особам з Ради національної безпеки США довелося спростовувати цю інформацію.

Емоційні маніпуляції

Інший тип маніпуляції, коли присутньо багато емоцій і мало фактів, на які можна опиратися.

Саме так в 2021 році в інтерв’ю журналісту BBC Стіву Розенбергу відповідав самопроголошений президент Білорусі Олександр Лукашенко. Ви можете переглянути його за посиланням.

Стів Розенберг так розповідав про це інтерв’ю в подкасті: «Лукашенко працював на внутрішню аудиторію, хотів, щоб телеглядачі бачили в моїй особі «справжню особу Заходу» — що я загрожую національній безпеці Білорусі. Це було очікувано. Я просто намагався бути спокійним та реагувати у відповідь. Було відчуття, що він намагався відвернути увагу від того, що відбувається у Білорусі, та створити картину того, що Білорусь оточена ворогами».

Роблять жертву винною, бо вона це «заслужила»

Досить поширений вид маніпуляцій у соцмережах, що виникає кожного разу, коли йде дискусія про винного у вбивстві, зґвалтуванні, насильстві тощо. Частина людей одразу починає шукати, чому жертва «заслужила» те, що з нею сталось – була не так вдягнена, говорила неправильні речі чи неправильним тоном, зробила не той рух тощо.

Маніпуляція тут полягає у факті, що такі люди впевнені, що існує якась космічна справедливість чи доля, яка може слугувати для виправдовування людських нещасть на підставі того, що вони того «заслужили». Це особисті вірування людей, що не можуть бути підтвердженням винуватості жертви, тож до таких тверджень треба ставитись обережно.

Дивіться відео:

Як з’ясувати, що ви читаєте – статтю, рекламу, блог чи новину?

З’ясуйте, який тип контенту ви читаєте. Це новина, стаття чи особиста колонка або блог? Якщо це чиясь суб’єктивна думка, а не редакційний матеріал, він має бути відповідно маркований і знаходитись в окремому розділі. Подивіться, хто автор, чи він взагалі зазначений? Як що так, чи це журналіст з редакції, чи якийсь експерт?

А можливо це взагалі реклама? Чи стаття створена за фінансової підтримки бренду або компанії. Такий матеріал теж має мати зрозумілу помітку у видному місці, аби читач її бачив. Крім самої помітки має бути зазначений і спонсор контенту. А якщо ні, то оцініть текст – чи подає він різні точки зору, чи просуває весь час тільки один погляд? Чи пропонує вам щось купити, за когось проголосувати?

В західних ЗМІ поширеними є позначки «За підтримки спонсора» чи «Зроблено спільно з брендом». Частина ж українських суспільно-політичних ЗМІ використовують не дуже зрозумілі помітки, такі як «новини компанії», «позиція», «думка» і лише дуже допитливий читач в змозі з’ясувати, що це оплачена кимось публікація. Адже роз’яснення позначок надається внизу сайту чи на окремій сторінці, яку ще треба знайти. Тож читачі вводяться в оману і не можуть зрозуміти, перед ними об’єктивна інформація, чиясь суб’єктивна думка чи промоція якоїсь компанії.

Тому з’ясуйте, що саме ви читаєте чи дивитесь і який це тип матеріалу.

Як оцінити, чи можна довіряти джерелу в тексті або відео?

Тепер, читаючи текст чи дивлячись відео, ви бачите, що видання посилається на різні джерела інформації. Як їх оцінити?

Це особливо важливо, коли ви читаєте новини про наукові досягнення або соціологічні опитування. Приклад слабкої деталізації – «група дослідників вважає». Краща деталізація – 20 вчених з певного інституту дослідили таке питання. Ще краще – 30 вчених на чолі з конкретним професором протягом 3 років відслідковували поведінку групи з 5 000 людей.

Тому якщо матеріал є реакцією на подію, що викликала суспільний резонанс, чи на попередні публікації у ЗМІ, з’ясуйте, чи викладені позиції різних сторін конфлікту, наприклад, активістів та забудовників, та чи поміщена ця новина в ширший контекст.
В міських новинах контекст особливо потрібен, коли місцеві депутати чи органи влади звітують про зроблені роботи. 

Залежно від цього варто розуміти, наскільки скептично сприймати інформацію. Якщо професійний журналіст бачив на власні очі і знає як про це розповісти або має відео події, то це одна справа. А якщо подається лише один переказ очевидця без підтверджень, то зовсім інша.

Доволі часто одні медіа посилають на інші надійні медіа з десятилітньою історією, – але навіть ті, буває, помиляються. Тому якщо інформація важлива для вас, постарайтеся самостійно знайти першоджерело і пересвідчитись у його правдивості.

Як визначити телеграм-канали, групи у Вайбері, яким можна довіряти?

Згідно з даними дослідження користувачів інтернету на Заході, яке було опубліковане на сайті Statista, найбільше респонденти довіряють інформації з пошукових систем – 63%, на другому місці – традиційним медіа, 59%. Найменше жителі США та ЄС довіряють соціальним мережам і вважають заангажованими. 

Тим не менше в України є дуже популярними телеграм-канали та групи у вайбері.

Будьте пильними, аналізуйте джерела, через які до вас потрапляє інформація.

Дивіться відео:

Фото, поміщене у неправдивий контекст

Щоб перевірити контекст фотографії на справжність знайдіть першоджерело чи автора знімку, поцікавтеся, коли і де вперше це фото було опубліковане. Для цього необхідно:

1. Завантажити зображення, яке ви хочете перевірити або скопіювати його url адресу (саме конкретного фото, а не всього сайту).
2. Перейдіть до Google Images 
3. Завантажте фото, яке ви попередньо зберегли або вставте посилання на нього
4. Ознайомтеся з результатами, коли і як цей знімок використовувався раніше

Також можна скористатися ресурсом TinEye або схожим на нього. 

1. Завантажте фото, яке вас цікавить
2. Зайдіть на https://tineye.com/ і завантажте фото туди або введіть адресу знімку
3. Виберіть фільтр best match

Скористайтеся додатком Fake Image Detector. Завантажте його на свій пристрій, збережіть зображення, яке вас цікавить та завантажте його у додаток. Так, ви зможете отримати інформацію про дату та час, коли була зроблена світлина, локацію та тип камери, який використовували.

Відредаговане фото

Буває, що фейк зробили, використовуючи відредаговане зображення. У фоторедакторі на кшталт Photoshop можуть прибрати зайві деталі, або навпаки додати нові елементи, людей чи ефекти.

Перевірити, чи було змінене фото можна за допомогою сайту https://fotoforensics.com/.

Завантажте картинку. Після обробки ви побачите два зображення – оригінальне та проаналізоване.

Аналіз рівня помилок спрямований на порівняння оригінального зображення з повторно стиснутою версією. Таким чином, змінені частини сильніше виділятимуться. Наприклад, вони можуть бути яскравішими або темнішими за сусідні частини, яких не торкнулися зміни. 

Є й інші сайти та програми: Amped Authenticate, Photoshop Analyzer, Ghiro Photoshop Analyzer.

Інколи достатньо добре роздивитися фото, щоб помітити, що воно було відредаговане в фотошопі. Якщо головний об’єкт на знімку змінено, фонові об’єкти навряд чи залишаться недоторканими. Прямі кути, краї, плитка, текстура деревини піддаються найбільшому впливу під час усіх видів маніпуляцій Photoshop.

Відредагований скріншот

Відредаговані скріншоти часто використовуються для поширення неправдивих новин та генерації фейків як в медіа, так і месенджерах таких як телеграм. Наприклад, російська пропаганда використала фейковий скріншот типу статті американського видання Politico з заголовком 20,000,000 життів в ім’я свободи. Зокрема на скріні зазначалося, що «Західні журналісти підрахували, скільки українських життів знадобиться для повернення територій – за найскромнішими оцінками, лише 20 мільйонів людей».

Проте такої статті ніколи не було на сайті Politico. До того ж дослідження на цьому сайті маркуються, як  PoliticoPro, а не research.

Якщо ви бачите скріншоти, які стосуються статей в медіа чи постів персоналій у соцмережах, найкращий спосіб їх перевірити – знайти оригінал, тобто джерело, де він був зроблений.

Дивіться відео:

Що таке діпфейк?

Це – штучно створене зображення або відео, яке дозволяє замінити чи дублювати людину, її голос. І звісно такий контент може сприяти поширенню дезінформації, але може приносити й користь.

Для створення діпфейків використовується система алгоритмів яка називається deep learning, глибинне навчання, що й дозволяє створити зображення.

Є декілька способів, як можна отримати діп фейк у форматі відео зі зміною обличчя. Для одного з них знадобиться декілька етапів. Спершу – завантажити для обробки алгоритмом тисячі знімків облич двох людей для аналізу. Саме тому переконливими часто виглядають діпфейки публічних людей, адже у відкритому доступі є багато їхніх фото з різними виразами обличчя, що дозволяє ШІ краще навчитися. 

Тож щоб зробити відео зі зміною обличчя, потрібно виконати кілька кроків. По-перше, ви запускаєте тисячі знімків облич двох людей за допомогою алгоритму ШІ, який називається кодувальником. Він знаходить і вивчає подібності та різницю між обличчями та зводить їх до спільних рис, стискаючи зображення в процесі. 

Потім другий алгоритм штучного інтелекту, який називається декодером, навчається відновлювати обличчя зі стиснутих зображень. Оскільки обличчя різні, ви навчаєте один декодер відновлювати обличчя першої особи, а інший декодер — відновлювати обличчя другої особи. Щоб виконати заміну обличчя, ви просто подаєте закодовані зображення в «неправильний» декодер. Наприклад, стиснене зображення обличчя особи A подається в декодер, навчений на особі B. Потім декодер реконструює обличчя особи B із виразом і орієнтацією обличчя A.

Аудіофейки

Наприклад, Організація Zero malaria Britain використала AI (ШІ) для того, щоб відомий футболіст Девід Бекхем міг дев’ятьма різними мовами розповісти про малярію і привернути увагу до пробем, пов’язаних з цією хворобою.

Проте таке аудіо можна використовувати і в шкідливих цілях, зокрема для шахрайств. Відтак у 2019 році керівник британської філії німецької енергетичної компанії перерахував майже 200 000 фунтів стерлінгів на рахунок в угорському банку після того, як йому зателефонував шахрай, який імітував голос німецького генерального директора. У страховій компанії вважають, що голос був діпфейком.

Відеофейки

Інший кейс – освітній. Музею Сальвадора Далі знадобилося 1 000 годин для машинного навчання, щоб створити їхню діп-фейк версію Сальвадора Далі. За допомогою цього відвідувачі музею можуть дізнаватися більше про мистецтво від самого митця.

Такі відео можуть використовуватися, як розважальний контент. Зокрема зу сферах, пов’язаних з кіноіндустрією. Як на цьому відео з відомого фільму «Сяйво», де замість Джека Ніколсона ми бачимо комедійного актора Джима Керрі.

Фотофейки

Діпфейки можуть бути й статичними зображенням. Відтак в  соцмережі професійних контактів LinkedIn, а також у Твіттері було створено профайл неіснуючого журналіста видання Блумберг Maisy Kinsley. І це був діпфейк.

Цей знімок Дональда Трампа, якого арештовують, також є діпфейком. Він стрімко шипився у соцмережах, хоча його автор одразу зазначив, що це штучне зображення.

Як зрозуміти, що перед вами діпфейк?

Технології удосконалюються і з кожним роков діпфейки стають більш реалістичними. Тож їх щоразу важче визначити. Проте ще у 2018 році американські дослідники виявили, що обличчя на deepfake відео не моргають природньо. Адже на більшості фото, які аналізує алгоритм для створення цього відео, люди з відкритими очима. Проте невдовзі почали створювати діпфейки з миготливими очима.

Виявити неякісні діпфейки набагато легше. На них може бути недосконала синхронізація губ та слів, нерівний чи ненатуральний тон шкіра, або ж мерехтіти фон по краю обличчя. Можуть впадати в око неправильні деталі, наприклад погано намальовані прикраси чи зуби.

За іронією Штучний інтелект може бути і найкращою відповіддю для виявлення діпфейків. ШІ уже допомагає виявляти підроблені відео, але багато систем виявлення мають одну слабкість: вони найкраще працюють для знаменитостей, оскільки можуть тренуватися на годинах вільно доступних відео.

Інша стратегія зосереджена на першоджерелі та ЗМІ. Зокрема наявності водяних знаків на контенті.

Дивіться відео: