На Київщині збудували одноповерхове містечко для літніх людей. Як там живеться?

У понад 100 будиночках тут мешкають самотні люди старшого віку, вони мріють про майбутнє та проводять гідну старість. 

Тож як виник це проект?

Маленьке село Колонщина

Село Колонщина розташоване за сорок кілометрів від Києва. Тут, між лісом і полем, розмістилось «Чудо-містечко». Рівненькі котеджі з терасами, лавками, зеленими газономи та квітами. 

Це – хаб для людей похилого віку, що стали вимушеними переселенцями. Проєкт започаткував благодійний фонд «До України з любов’ю», створений в Америці українкою Світланою Міллер у 2022 році. Фінансування надав американський інвестор Делл Лой Хансен.

Про створення містечка розповідає директорка української філії фонду Тетяна Рябоволова та керівниця поселення Олександра Кондрашова.

Проблема: старенькі, які через війну залишились без власного кутка

Проєкт розпочався з візиту представників фонду в «Патріотичне містечко» у Василькові Київської області, яке створили за допомогою польського уряду. «Ми побачили очі людей похилого віку, які живуть там без жодної надії. Багато людей поважного віку залишилось без нічого. У них немає сил та коштів, щоб будувати своє життя знов. Для них втрата житла – це втрата життя», – говорить Тетяна Рябоволова. 

Тому, коли створювали власне місто, акцент робили на піклуванні про людей, які отримали прихисток. Хтось з них ніколи не мав дітей, в когось – вони воюють або загинули, або покинули батьків та поїхали в Росію. Історії різні, але всіх жителів хабу об’єднує те, що вони не мають рідних, які думають про їхній добробут. Тетяна особливо наголошує, що такий хаб – це не пансіонат для літніх людей і не «будинок похилих». Це звичайне містечко, але під опікою міжнародного фонду.

Рішення: котеджне містечко в американському стилі, де літніс людям повернуть шанс на гідну старість

«Чудо-містечко» надає безкоштовне та безстрокове житло. Будинки зведені за каркасно-модульною технологією. Це забезпечує невисоку ціну, гарні показники теплозберігання та дозволяє зберігати мінімальну вологість (16–18 %) дерев’яних комплектуючих, що неможливо забезпечити, якщо споруда зводиться просто неба. Вони невеликі, екологічно чисті, зроблені з української деревини. Американці часто живуть в таких все своє життя. 

У містечку зараз мешкає 68 людей у 48 квартирах, загалом побудовано 107 осель. Наступного тижня мають заселити ще 78 людей. Це лише особи похилого віку з окупованих територій або місць, де тривають бойові дії.

«У нас була мета, щоб продовжити життя цих людей, повернути їм відчуття стабільності та гідності. Ми хочемо, щоб люди знов заземлились, знов отримали відчуття, що можуть робити щось корисне. Ми хочемо створити тут спільноту активних, здорових, радісних, щасливих, патріотичних пенсіонерів», – каже Олександра.

З села до Києва та селища міського типу Макарів можна доїхати на автобусі, який купили, щоб жителі хабу змогли вирішувати свої питання: потрапити в лікарню, на ринок та в інші місця. Комунальні платежі та харчування також сплачує фонд. Проте більшість жителів воліють готувати власноруч, тому харчуються самі. Зазвичай громадську їдальню жителі «Чудо-містечка» використовують для зустрічей та спілкування.

Як створювали містечко?

«Влітку 2022 року діти Світлани Міллер зібрали в школі гроші на модульний будинок для родини з Макарова, що втратила свою оселю під час обстрілів. 27 лютого 2022 року Макарів опинився в окупації, його звільнили за тиждень, однак населений пункт було зруйновано на 40 %. Тоді там не залишилось жодної неушкодженої адміністративної будівлі. Приклад Світлани став важливим початком нового проекту фонду – будівництва домівок тим, хто залишився без даху над головою», – розповідає Олександра.

На одному з благодійних заходів у США Світлана познайомилась із Делл Лой Хенсеном, який за фахом будівельник. Чоловік пообіцяв профінансувати будівництво 20 модульних будинків для постраждалих родин з Макарівської громади. І вже за кілька днів переказав кошти. Крім нього, й інші американські родини також стали надавати допомогу постраждалим сім’ям в Україні. 

«Деякі американці відмовилися від поїздки на відпочинок, від покупки авто, або від оплати навчання собі в коледжі, щоб профінансувати постраждалим від війни людям житло», – розповідає Олександра.

Для висловлення подяки американським спонсорам фонд заснував традицію: коли відбувається поселення в будиночок, вони телефонують відеозв’язком з американською родиною, яка допомогла його звести, і знайомлять з тим, кому це помешкання дісталось.

Завдяки підтримці фонд може зводити близько 55 модульних будинків на місяць. 

При цьому, Чудо-містечко не є модульним поселенням – тут здійснюється капітальне будівництво на 50-70 років експлуатації. Побудувати один будинок, який розраховано на чотири двокімнатних приміщення або вісім студій, зробити ремонт та наповнити його меблями та технікою коштувало приблизно 150 000 доларів. Містечко звели за два з половиною місяці.

Наразі поселення готується до зустрічі другої хвилі переселенців. Відбір жителів проводився за допомогою анкетування. Загалом її заповнили близько 8 000 осіб. Щоб вирішити, кого ж поселяти в будиночки, фонд створив комісію, в складі якої були і українці, і американці. Кожну поселену людину ретельно перевіряли.

Ось тут можна заповнити електронну анкету. 

Тепер у фонді поспішають добудувати клуб, в якому буде бібліотека, стоматологічний кабінет, перукарня, лікар та сцена. Містечко адаптоване для людей з інвалідністю – тут зводять обладнані будинки для людей на кріслі колісному та тих, хто не встає з ліжка. Ще на території є бомбосховище – його звели першим.

«А потім бомба зверху, і у мене навіть і голки не залишилось»

82-річна Галина Петрівна з Бахмуту евакуювалася наприкінці вересня 2022 року, коли на місці її будинку залишилось саме провалля. Ці півтора року повномасштабної війни вона опікувалась їдальнею, де годувала українських військових.

Коли не змогли готувати, а продукти почали закінчуватись, Галина зі знайомими їли консерви з запліснявілим хлібом. Галина Петрівна розповідає, що ще вдома прокидалась щодня о пів на четверту годину ночі і йшла працювати. Бувало, снаряди падали у ста метрах від їдальні. Через постійний звук вибухів жінка майже втратила слух і зараз користується слуховим апаратом. Через нерви зник зір на правому оці. 

«Вони бомблять, а ми працюємо, нам ніколи. Вікон не було вже давно. А потім, поки я була в їдальні, бомба впала зверху на мій дім, і у мене навіть і голки не залишилось».

Спочатку жінка потрапила до модульного містечка в Броварах, однак умови проживання там були складні, вона подала заявку на переселення. В «Чудо-містечко» Галина приїхала 20 жовтня 2023-го. Тепер відпочиває, дивиться телевізор, слухає радіо та читає детективи. 

«Я чекаю, коли відкриється їдальня, буду чистити овочі, фрукти та стежити за обладнанням», – каже Галина Петрівна. 

Зараз Пані Галина піклується про своє подвір’я і про подвір’я двох бабусь-сусідок, які мають інвалідність. З настанням весни планує засадити маленький городик, який передбачено за домом. Хоче після закінчення війни повернутись в Бахмут, подивитись ще раз на рідне місто. 

Кожен будиночок розраховано на дві квартири-студії зі спільним передпокоєм, тому в Галини є сусідка – 62-річна Наталя родом з села Калинівка, що під Бахмутом. Перед початком повномасштабної війни вона працювала асистентом вчителя в школі – допомагала дітям з особливими освітніми потребами. Свій дім жінці довелось покинути у квітні 2022 року. Калинівка досі не окупована, хоча й дуже розбита. В сусідньому селі  – Богданівці точаться тяжкі бої.

«Тут є ліжко і шафа, сучасна техніка – телевізор, холодильник, мікрохвильовка, пральна машинка, бойлер, електричний конвектор. Всі умови», – каже жінка.

Цей матеріал є частиною спецпроєкту про відновлення України. Проєкт реалізовано ГО “Інтерньюз-Україна” за підтримки Посольства США в Україні. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією уряду США.