Свої люди. Як “Бандерівський схрон” допомагає військовим позбутись залежностей

Руслан пішов на фронт одразу після Майдану, пройшов Іловайськ, та повернувшись в цивільне життя ‒ розгубився. Війна спричинила сильну травму, опинившись з якою на самоті, Руслан не розумів, що робити. Допоміг йому лише “Бандерівський схрон”.

“Бандерівський схрон” ‒ це особливий реабілітаційний центр для ветеранів. Його з нуля створило подружжя Ігоря Чернецького (якого згадує Руслан) та Наталі Черній, які до того не мали досвіду в реабілітації військових. Вони хотіли допомогти ветеранам, що повертаються з фронту, соціалізуватись, пережити та опрацювати свою психологічну травму, а також позбутися залежностей.

Подружжя детально розповіло, як вони створили Бандерівський Схрон, як їм вдалось підтримувати його на плаву, та як вони допомогти багатьом ветеранам прийняти і опанувати травму війни та позбутися алкогольної та наркозалежності.

Новий рік

В 2014 році Ігор Чернецький, засновник Бандерівського схрону, отримав поранення на Майдані. Після лікування він пересувався на милицях, жив під Києвом разом дружиною, Наталею Черній, та маленькою донькою – на дачі батьків Наталі.

В 2015 році побратими Чернецького з Майдану почали повертатися з війни після поранень. Ігор та Наталя запрошували їх пожити за містом у себе на дачі. Але з однією умовою: не можна вживати алкоголь. Натомість вони придумували інші заняття, щоб провести час з користю.

Для деяких бійців, які після передової почали страждати від залежностей, це виявилось спасінням.

Сергій, близький друг родини, також військовий, підтримав цю ідею та сказав, що хотів би, аби в такому місці була столярна майстерня.

Тож подружжя почало шукати місце, де б можна було прихистити військових, допомогти їм, а також запустити таку майстерню. Нарешті, навесні 2016 року, Ігор і Наталя знайшли хатунедалеко від Івано-Франківська, яку їм запропонував місцевий священик у безкоштовне користування.

Це була стара непридатна для житла хата: без води, електрики і навіть туалету. Та все ж родина вирішила ризикнути. Виплати, отримані за поранення на Майдані, Ігор вирішив вкласти в ремонт цієї хатини. Майбутній проєкт назвали “Бандерівським Схроном”

У цей же період подружжя познайомилось із засновниками “Творчої Криївки”, які проводили творчу реабілітацію військових і намітили собі, що їхній “схрон” матиме подібну концепцію ‒ військові зможуть прибувати в хату на короткі заїзди і займатись там творчістю та фізичною працею, а також їздити на екскурсії регіоном. Також у центр планували запросити масажиста та психолога.

Всю весну, літо й осінь Наталя, Ігор та його побратими з Майдану самостійно облаштовували та ремонтували хату. Гроші від виплати закінчились дуже швидко, було важко знайти людей, які б допомагали з ремонтом безкоштовно, але подружжя поставило собі ціль провести перший заїзд 25 грудня 2016 року.

“Ще 24 грудня у нас тут була толока: кипіла робота, хлопці закріпляли полички, досі немає води і світла, ‒ згадує Наталя переддень заїзду. ‒ Електрику ми підключили аж в ніч на 25-те”.

В першому заїзді брали участь двоє військових, які допомагали будувати “Схрон”, ще один ‒ син знайомого подружжя, також з Майдану. Він також повернувся з війни. Ще декількох хлопців Схрону відрекомендували місцеві ветеранські організації.

“Цей заїзд нам вартував величезних зусиль, хоча врешті хлопці були дуже задоволені, ‒ пишається Наталя. ‒ В мене тоді лишився важливий спогад ‒ Валєра, наш друг, який пройшов Іловайськ, 1 січня сказав, що це був перший Новий рік, який він зустрів без алкоголю”.

Сухий закон

Першим і найважливішим правилом “Схрону” був сухий закон. Ігор розповідає, що він сам був залежним від алкоголю, і знає, що з цією проблемою зіткнулися багато військових. Тож у Схроні родина хотіла створити середовище, яке спонукало людину відмовлятись від вживання речовин, від яких вона залежна.

Але з цим простим правилом виникало багато проблем. Якщо перший заїзд пройшов нормально, то на наступних у деяких ветеранів в центрі через відмову від алкоголю починався делірій (в народі відомий як “біла гарячка”). Тож після цього Ігор почав перевіряти військових перш, ніж вони прибудуть в центр.

“Якщо я міг поїхати і перевірити, в якому стані перебуває військовий, то робив це, або ж ми спілкувались по телефону, ‒ пояснює Ігор. ‒ Якщо я розумів, що людина зараз активно вживає алкоголь чи інші [психотропні] речовини, ми спочатку спрямовували її в Закарпатський центр психічного здоров'я, з яким у нас укладений меморандум про взаємну підтримку”.

Там за декілька днів або тижнів знімали фізичні прояви, спричинені відмовою від алкоголю чи психотропних речовин. Потім людина приїздила у Схрон. Там їй надавали допомогу психологи, інші ветерани, що брали участь в заїзді, та сам Ігор, який постійно підтримував контакт з фахівцями із Закарпатського центру психічного здоров’я.

Одного разу, згадує Наталія, коли вони з чоловіком поїхали з центру на декілька днів, у Схроні знову з’явився алкоголь. Усіх учасників цього заїзду довелось відправити додому.

Також деякі резиденти центру іноді придумували способи вживати алкоголь і в присутності господарів: виходили за територію Схрону в ліс і випивали там, адже вважали, що правило розповсюджується тільки на територію подвір’я.

Після цього усі, хто приїжджали до центру, почали підписувати договір, в якому були зазначені обов’язкові правила перебування у Схроні. Не тільки про сухий закон – резиденти мали з повагою ставитись до персоналу Схрону і волонтерів та дотримуватись розпорядку дня.

Ось формула відмови від залежності, яку вивели в “Бандерівському схроні”:

1. Зняти у спеціалізованому закладі фізичні прояви відмови від психотропних речовин.
2. Почати роботу з травмофокусованим психологом, який допоможе розібратися з тим, що лежить в основі залежності.
3. Замінити вживання психотропних речовин фізичною та творчою працею. “Щоб всіляке дурне в голову не лізло”, - як пояснює Ігор.
4. Помістити людину в оточення, яке розуміє і приймає твою травму, не засуджує тебе за залежність.

Ігор розповів, що досі підтримує зв’язок з багатьма резидентами Бандерівського схрону. Більшість з них утримуються від вживання алкоголю та психотропних речовин навіть через багато років після “випуску” зі Схрону. “Звичайно, що люди зриваються, це нормально, ‒ пояснює Ігор. ‒ Але ті, з ким я спілкуюсь, розповідали мені, що на наступний день після “зриву” поверталися до норми..

На самоті

Через декілька місяців після відкриття Схрону Наталя та Ігор почали досліджувати цю тему, щоб дізнатись, як покращити центр реабілітації. Вони зрозуміли, що створили щось схоже на “Дім ветерана” ‒ в США та Великобританії такі заклади допомагають прихистити військових, що залишились без житла, та допомагають їм соціалізуватись.

“Мене здивувало, що такі будинки здебільшого фінансує громада або якісь благодійні фонди, ‒ розповідає Наталя. ‒ Держава також залучається, вони оплачують, наприклад, перебування певного ветерана в цьому закладі”.

Орієнтуючись на модель будинку ветерана, Наталя й Ігор вирішити проводити довші заїзди: від декількох тижнів до декількох місяців.

Однак створити свій дім ветерана заважало декілька проблем. Центру бракувало фінансування, тож подружжя створило громадську організацію і почало шукати варіанти отримати грант, а також придумували, як можна заробляти за допомогою Схрону.
Протягом перших кількох місяців “Схрон” отримував фінансування від донатів, місцеві приносили в дім ветерана продукти, деякі компанії давали матеріали на будівництво, а в 2017-му отримав фінансування з бюджету Івано-Франківської області.

Іншою величезною проблемою виявилось те, що в центрі не було регулярного персоналу. На кожен заїзд Наталя та Ігор мали шукати нових працівників.

“Психологи з Києва називали якісь страшні на той момент суми за свої послуги, ‒ згадує Наталя. ‒ Були люди, які спочатку погоджувались приїхати, а потім в останній момент відмовлялись. Одного разу ми погодили, що людина приїде до нас працювати кухарем, але в перший день заїду вона повідомила, що не зможе”.

Бували заїзди, коли Ігор та Наталя працювали самі. Ігор возив ветеранів на екскурсії в Івано-Франківській області (найбільше хлопцям подобався Музей Бандери), а Наталя ‒ прибирала, готувала їжу та організовувала майстер-класи.

У 2018 році “Схрону” вдалось домовитись про більш-менш регулярну співпрацю з масажистом з Івано-Франківська, а також з психологинею. Згодом її замінив ветеран, який пройшов навчання із психологічної допомоги, а його через півроку замінила інша психологиня. Через брак коштів домовитись про постійну співпрацю з психологом не вдавалось.

Ігор наголошує, що важливо, аби в таких центрах працювали саме травмофокусовані психологи, яких в Україні, на його думку, не вистачає. Лише вони можуть допомогти ветеранам, що повернулися з передової, побороти свою травму.

Яма

Наталя ‒ художниця, тож вона проводила заняття арт-терапії самостійно. Вона пробувала викладати хлопцям живопис, але він їм не “заходив”. Але от майстер-класи з декоративно-ужиткового мистецтва, навпаки, викликали дуже жвавий інтерес у резидентів. Найбільше хлопцям подобалось малювати писанки, адже під час їх створення людина до останнього не знає, що в неї вийде. Ця інтрига дуже захоплювала.

Але найбільш ефективними виявилися фізична праця та побутові справи.

Військовослужбовець Руслан Косенко, який одразу після Майдану поїхав воювати на Схід, потрапив у Бандерівський схрон у 2019 році і пробув там майже рік. Саме тоді у домі ветерана почалось нове будівництво, тож Руслан до нього долучився.

Руслан каже, що багато військових після бойових дій відчувають себе безпомічними, як діти. “Іноді немає бажання вийти з дому в магазин і приготувати собі щось, та й взагалі зробити хоча б щось ‒ ти застрягаєш”.

Він згадує, що перед "Схроном" почувався дуже кепсько ‒ в його шлюбі почались проблеми, тож він не міг жити з дружиною. А піти деінде теж не мав можливості, адже Руслан ‒ сирота.

Завдяки "Схрону" йому вдалось виповзти з цієї “ями”. Говорить, що перебування у колі ветеранів, які розуміли його проблеми, надзвичайно допомогли йому. Він усвідомив одну річ: травма пережитого на війні не визначає його.

прийміть свою травму, прийміть те, що це ‒ частина вас

“Травма дає можливість почати життя з чистого листа, ‒ вважає Руслан. Ти можеш почати писати історію свого життя сам ‒ не так, як хочуть батьки, чи соціум, а як хочеш ти. Після того, як я прийняв свою травму, почав вчити англійську, грати в шахи, займатись спортом ‒ навіть брав участь у Битві Нескорених.

Ось моя порада іншим ветеранам ‒ прийміть свою травму, прийміть те, що це ‒ частина вас. Прийміть те, що вона з вами на все життя, це ‒ невиліковно. Але з цим можна працювати, тільки не треба шукати вирішення проблеми в алкоголі чи наркотиках, вони не допоможуть”.

Кава і ялинкові прикраси

Вирішення проблеми з фінансуванням прийшло доволі несподівано. На початку 2017 року один з військових, який залишався в центрі, вклав отримані за поранення на війні гроші у два побутових апарати з обсмажки кави.

Тоді “Бандерівський схрон” почав продавати каву власної обсмажки, але цих коштів було недостатньо для підтримання функціонування центру.

У 2019 році “Бандерівський Схрон” отримав перший великий грант, на який вдалось забезпечити постійну роботу деякого персоналу. Наталя говорить, що величезним полегшенням було нарешті не думати тричі на день про те, що приготувати.

Руслан, згаданий на початку цієї статті, що мріяв про столярну майстерню, у 2016-му році пішов навчатися у коледж, у 2019-му ‒ почав працювати у Лісовому господарстві поряд зі Схроном, тож нарешті він зміг доєднатись до команди центру. Того ж року він долучився до будівництва, яке знову почалося у “Схроні”.

Згодом вони купили найдешевший верстак в Епіцентрі, кілька пилочок і випалювач. “Схрон” почав створювати ялинкові прикраси, фігурки і підсвічники. Кожен міг займатись тим, що йому припадало до душі, в комфортному темпі.

У зимовий сезон 2019-го Наталя сфотографувала створені у майстерні ялинкові прикраси і виставила їх на продаж у Фейсбук. За декілька годин їх усі розкупили.

Згодом з продажів дерев’яних виробів Схрон зміг оплачувати найдорожчий щомісячний рахунок за комунальні послуги ‒ електрику. Для військових у центрі це стало додатковою мотивацією працювати в майстерні, адже так вони допомагали центру вижити.

На жаль, через повномасштабне вторгнення центр тимчасово закрився ‒ більшість персоналу та резиденти повернулись на війну.

Але “Бандерівський схрон” досі продає каву і мріє відновити свою роботу як дім ветерана. Зараз Наталя та Ігор продовжують жити у цьому будинку і час від часу приймають ветеранів, які вже раніше були на заїздах у “Бандерівському Схроні”.

Цей матеріал створено Texty.org.ua за підтримки ІСАР Єднання у межах проєкту «Ініціатива секторальної підтримки громадянського суспільства», що реалізується ІСАР Єднання у консорціумі з Українським незалежним центром політичних досліджень (УНЦПД) та Центром демократії та верховенства права (ЦЕДЕМ) завдяки щирій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку. Зміст статті не обов’язково відображає погляди ІСАР Єднання, погляди Агентства США з міжнародного розвитку або Уряду США.