“Пітьма” / Думка

Всі, хто хотів подивитися цей серіал, давно це зробили, розібрали його на атоми та дали стільки відгуків, оцінок та аналітики, що немає жодного сенсу вигадувати щось нове або переказувати старе. Я свідомо роками ігнорував “Пітьму”, попри її популярність. Просто відклав до певного часу, і коли він настав, отримав справжню насолоду. 

Перший сезон “Пітьми” – це настільки якісне з усіх боків видовище, що навіть в наш час, коли серіали все частіше більше схожі на кіно, ніж багато повнометражних фільмів, я був не просто здивований, а скоріше приємно шокований. З одного боку, важко було ігнорувати очевидні відсилання до “Твін Пікс”: невеличке місто, фокусування на світлофорі та лісі, нестабільність електрики в певних сценах, атомна електростанція замість лісопилки, список можна продовжувати. З іншого – у “Пітьми” є своє обличчя і своя історія. Наведені вище приклади – лише данина поваги, не більше. Дуже швидко стає зрозуміло, що у цього серіалу є своє серце, і він живе в його ритмі, який аж ніяк не схожий на ритм сериалу Девіда Лінча та Марка Фроста.

“Пітьма” виправдовує свою назву – це похмурий серіал, який досліджує безліч таких саме похмурих тем, серед яких я б виділив: самотність, можливість вибору та його наслідки, відчуження, визнання та спокута провини, неможливість змінити наслідки своїх вчинків, інцест. Звісно, тем набагато більше, і кожен може скласти свій список найважливіших. Вже не кажу про те, що час та його вплив на людину – хіба не найголовніше тут. 

Я з великою повагою ставлюся до німецької акторської школи. Можливо, вона поступається американській за своєю ефектністю, але в тому, що стосується ефективності, у німців завжди і всюди ніколи не було проблем. У сериалі “Пітьма” зокрема. Окремим бонусом особисто для мене стала поява двох акторів, яких я вже бачив в інших фільмах. Олівера Мазуччі можна побачити у фільмі “Enfant Terrible”, де він блискуче виконав роль Райнера Вернера Фассбіндера. Фелікса Крамера я бачив у не менш вражаючій ролі у фільмі “Вільна країна”. 

Перший сезон починається з “тихої води”, яка набирає сили до кінця першого епізоду і, на мій погляд, задає достатню інтригу для того, щоб продовжити дивитися. Я не серіальний наркоман, але, подивився весь перший сезон за раз – почавши ввечері і закінчивши рано вранці наступного дня. В останніх серіях трошки місцями перегнули палицю, втім це ніяк не відбилося на моєму ставленні до серіалу. Перший сезон – це еталон трилера та фантастики. Якби на ньому все завершили, то це був би неідеальний ідеал.

Але був другий сезон, який, з одного боку, значно заплутав всю історію, підняв ставки і, на жаль, почав демонструвати елементи “Санта-Барбари”. 

А ось вже третій сезон майже повністю скотився в мильну оперу, повтори і самоповтори. Дивну, похмуру, без жодної надії мильну оперу. Тим дивним для мене став той факт, що фінал історії вийшов цілісним та в певному сенсі логічним. 

Це повільний, важкий, часто незрозумілий, жорстокий, трошки безнадійний, сміливий серіал, в якому немає натяку на класичний хепі-енд. Попри свою надприродність, “Пітьма” говорить з нами живою мовою та демонструє реальне життя без ілюзій. Все це підкреслюється гарним сценарієм, надзвичайно атмосферним саундтреком та чесною грою акторів усіх ланок.