Ми з України: що треба знати про слобожанську француженку Зінаїду Серебрякову

Зінаїда Серебрякова – українська художниця, яку ще називали слобожанською француженкою і про яку ми знаємо не так багато, як хотілося. Незважаючи на важку долю, її творчість це втілення ніжності, легкості, доброти та любові до людей. Про зв'язок мисткині, яка народилася 12 грудня 1884 року, з Харківщиною розповідаємо в нашому матеріалі.

Зінаїда Серебрякова народилася в маєтку Нескучне (поблизу Харкова) в мистецькій родині: батько Євгеній Лансере — відомий скульптор, мати Катерина — художниця. Родовід Зінаїди походить від знаменитої династії скульпторів, архітекторів та художників Бенуа-Лансере. Тож не дивно, що дівчинка обрала для себе творчий шлях з фарб, пензлів і полотен. Певний час вона навчалась в петербузі і навіть потрапила в клас Іллі Ріпина. Але все одно її тягнуло додому, в Нескучне. "До біса мені ваші Чайковські, Григоровичі, Ермітаж, Рембрандти, театри, Нібелунги, вечори, обіди, гості …хочу в Нескучне, в Нескучне", — так згадувала про рідні місця Зінаїда.

9 вересня 1905 року Зінаїда одружилася зі своїм кузеном, інженером Борисом Серебряковим. Під час буремних подій 1917 року Серебрякова з сім'єю жила в родинному маєтку. Чоловік Борис змушений був поїхати у відрядження, а художниця на два роки стала опорою своїм чотирьом дітям і матері. Згодом більшовики зруйнували та розграбували маєток в Нескучному, тому в грудні 1917 Серебрякова з дітьми і матір’ю переїхала до Змієва, а з вересня 1918 до грудня 1920 мешкали у Харкові, де були написані відомі роботи "На терасі в Харкові" (1919), "Хлопчики в матроських тільниках" (1919), "Картковий будиночок" (1919) та інші. Щоб прогодувати рідних, Зінаїда працювала художницею в Археологічному музеї при Харківському університеті. За цей період вона створила серію портретів харків’ян. У 1918 році чоловік був заарештований у москві, потім звільнений, і 22 березня 1919 року помер від висипного тифу в орендованій квартирі, розташованій на вулиці Конторська, 25-А в Харкові.

Зінаїда важко переживає втрату і через скруту змушена податися на заробітки до Парижа. Художниця думала, що скоро повернеться назад до дітей, але натомість провела в еміграції 43 роки. У французькій столиці життя легким теж не було: тоді панував авангард, а класичні роботи Серебрякової купували рідко. Завдяки дядькові їй вдалося забрати двох молодших дітей, які трошки подорослішавши, почали допомагати матері. Сашко робив кінематографічні декорації, а Катя майструвала ляльки. В 1928 і 1932 Зінаїда відвідала Марокко, звідки привезла багато замальовок і ескізів. Ця країна сильно вразила художницю, буянням кольорів і людських рас. Її матір помре від голоду в 1933 році, а старших дітей вона побачить аж через 36 років. У 1947 році художниця отримає французьке громадянство, на Батьківщину вона так і не повернеться.

Щоб зрозуміти наскільки цінні роботи Зінаїди Серебрякової сьогодні, варто звернути увагу на один факт: полотно "Дівчинка, яка спить", було продано у 2015 році на аукціоні Sotheby’s за 5.9 млн доларів США.

Текст: Оксана Багрій