Мікроскоп моралі: рецензія на «Анатомію падіння» Жюстін Тріє

Французький юридичний трилер, який переміг на Каннському кінофестивалі та збирає нагороди й номінації головних кіноподій року, виходить в український прокат. Це стрічка Жюстін Тріє «Анатомія падіння». У центрі сюжету письменниця Сандра, яку звинувачують у трагічній смерті чоловіка. Режисерці вдалося показати в досить не новій історії і політичне, і гостросоціальне, і майстерне. Як? Розбираємося в нашій рецензії.

Історія й правда не нова, але Жюстін Тріє, третя жінка в історії Каннського кінофестивалю, яка отримала «Золоту пальмову гілку», показує її з оригінальної для жанру точки зору. Згадати тільки найвідоміші юридичні трилери — у всіх них головний герой — це чоловік, зазвичай або адвокат, або прокурор. Режисерка дає голос жертві судової системи — жінці, яку через відсутність свідків визначають єдиною підозрюваною.

Сандра, яку грає найкраща європейська акторка за версією Європейської кіноакадемії Сандра Гюллер — німецька письменниця, авторка бестселерів. Через відсутність у чоловіка — також письменника, але не такого успішного — натхнення, вони разом із сином із вадами зору та собакою-поводирем повертаються у рідне містечко чоловіка у Французьких Альпах. Сандра чужа для соціуму, але відсторонена й від чоловіка, що дає зрозуміти перша ж сцена інтервʼю, яке він зриває, а після — незрозумілим чином випадає з вікна.

За законами жанру далі відбуватиметься суд з напруженими дебатами, внутрішніми процесами та цікавими поворотами подій. Тут фільм точно заслуговує не лише нагороду на «європейському Оскарі», яку він уже отримав, але й номінацію на Премію американської кіноакадемії, яка оголосить претендентів на той самий «Оскар» вже наприкінці грудня. Наскільки фільм добре прописаний, настільки добре він і зіграний. Попри статичні події в залі суду, від яких могло би стати нудно — це навпаки динамічне кіно, яке не відпускає уваги протягом усіх двох годин.

Жінку розбирають під мікроскопом моралі за те, якою вона є, щоб знайти привід для звинувачення. Прокурор копирсається в її художніх книгах, аудіозаписах сварок з телефону покійного чоловіка, а система змушує її розмовляти у французькому суді мовою, якої вона не знає досконало і, хоча вони й у Європейському союзі, не підтримують розмови ні англійською, ні німецькою.

Ще одна лінія, яка тримає в напрузі — це син Сандри — хлопчик, який втратив зір через нещасний випадок. Тріє порушує важливе питання інклюзивності та ставлення до неї — про жалість і можливості, віру у свою дитину чи гіперопіку. Не дивно, що цю тему підтримав і Каннський кінофестиваль, віддавши нагороду за найкращу собачу роль псу Снупу, який зіграв поводиря, друга, і став помічником у розвʼязанні загадки про смерть батька й чоловіка.

Це кіно, яке торкається не тільки політики ЄС, на що режисерку надихнула реальна історія Аманди Нокс — молодої американки, яку засудили за вбивство сусідки по кімнаті в Італії у 2007 році. Воно і про дуже актуальну сьогодні тему успіху та психологічного здоровʼя, яке відходить на другий план, якщо стоїть питання конкуренції та професійного вигорання. Про те, як почути свого партнера(-ку), і чи змінюються наші кохані після років стосунків говорять сцени спогадів, реставрації подій у суді та лінія, яку розвиває син подружжя, який теж присутній на засіданнях, і починає згадувати як себе вів батько незадовго до смерті.

Тріє зробила і те, що відповідає законам жанру — послабила напругу від судової справи романтичною лінією Сандри з її адвокатом. При цьому, тільки кожному окремому глядачу та глядачці приймати рішення про етичність цього рішення героїні. Як і відповідати на головне питання фільму: штовхнула вона свого чоловіка чи ні.