Мовознавчі баляндраси в ELLE. Зброя проти кальок з російської

У тому, що містер Дарвін мав рацію, переконуюся дуже часто. Так само часто згадую у відео- та публікаціях іншої технологічної природи про те, що українці з гідною поваги впертістю (чи до слова «повага» все-таки треба додати префікс «не»?) доводять його теорію. Думаю, вже зрозуміло, що я так жартома — про оте кляте мавпування, без якого наші чудові «люде» не можуть (чи не хочуть) обходитися. Ну от просто ніяк. Хтось дуже серйозний і розважливий може мені закинути: «Так ти он цілий філфак закінчив, можеш вумнічати». Але не все так однозначно. По-перше, не кожен, у кого є диплом філолога, грамотний, а по-друге, — на філфаці не дуже нас грамотності й навчали. Просто я захотів бути грамотним. І якби закінчив істфак (на нього я спочатку й збирався, але факт, що багато письменників відучилися саме на філології — а я теж дуже хотів бути «майстром слова», — за два дні до подання документів підштовхнув мене у бік факультету, де багато гарних дівчат), я все одно писав би й говорив правильно та красиво. Бо я в курсі, якою має бути сучасна людина.

Та повернімося до наших мавп. Інтернет дає змогу швидко й у достатній кількості знайти випадки цього не дуже привабливого явища: «На лицьовій стороні є інформація з назвою тоніка, складом, об`ємом та виробником — це немаловажливий для мене фактор»; «Але є один немаловажливий фактор — метод досягнення тих цілей, який проявляться в грі»; «В розрізі аналізу криміногенної обстановки в країні протягом 2017 року необхідно було вивчити й такий немаловажливий фактор, як стан протидії злочинності та рівень розкриття кримінальних правопорушень». Цікаво, що хтось, мабуть, відчуваючи провину, написав окремо (про провину жартую): «Також важливо пам`ятати такий немало важливий фактор як генетика». (Про тавтологію вже й мовчу.) Ці приклади взяті з текстів різних сфер (косметологія, спорт, юриспруденція). Я розумію, що не кожен засинає й прокидається зі словником під подушкою, сподіваючись, що так у голову застрибнуть усі «правильні» слова. Хоча я саме так і роблю. Не вірите? Правильно. У мене під подушкою стилет, кінчик якого покроплено соком кураре (його мені передали індіанці з Амазонки). Щодня прокидаюся і йду цією зброєю знищувати безграмотність. Отут не жартую. Хіба про кураре. Насправді ті, хто публічно пишуть чи говорять, мають дбати про вміння висловити думку так, як це заведено між освічених людей.

Уже пишучи цей матеріал, подумав: «Може, це просто переклад з російської? Механічний». Для експерименту скористався мережевим перекладачем, однак він опинився на висоті: «немаловажный → важливий». Так що вже нікому не відкрутитися: це таки звичайне мавпування. Цікаво, що в самому слові важливий уже закладено компонент «значна кількість». Словник стверджує, що це слово означає «який має велике, особливе значення». Усе, гасімо світло. Але навіщо здійснювати надзусилля над собою й розгортати словника? Простіше ж скалькувати: «немаловажный → немаловажливий».

Ще одна цікавинка в тому, що той-таки тлумачний словник, цитуючи Франка, подає слово «немаловажний» зі значенням «досить важливий, значний». Отака арихметика. Гадаю, всі вже зрозуміли, що в наведених раніше реченнях треба просто… забрати компонент «немало». І все. Я міг би спати спокійно. І стилет загнати до піхов.

Також хотів би ще згадати таке кохане багатьма «тим не менше». Впізнали? Правильно, це ж братсько-сусідське «тем не менее»: «Тим не менше найбільш обговорюваний в Росії серіал деякі представники російської влади вимагають заборонити»; «Тобто це фактично ”паспорт денацифікації“ України зразка XVIII століття, який, тим не менше, містить унікальні для нинішніх науковців історичні відомості». Однак у нашій мові є цілий набір своїх, питомих, некалькованих бездумно мовних засобів: проте; а проте; втім; а втім; однак; а все ж; а все-таки; водночас. Погляньмо на згадуване вже речення у правильному варіанті: «Проте/однак найбільш обговорюваний в Росії серіал деякі представники російської влади вимагають заборонити».

До речі, в інтернеті натрапив на текст, у якому спочатку все йде, як книжка пише (або я), проте/однак/водночас наприкінці автор не витримує цей виснажливий марафон і здається: «Понад 60% українців спілкуються виключно державною мовою, однак залишаються 9% громадян, які використовують тільки російську… Водночас 82% опитаних вважають українську рідною, 16% — російську… Тим не менше, понад 70% з них вважають рідною українську».

Утім, ми не такі. Не здаємося. І вчитимемося далі. Під моїм чудовим керівництвом. Або без нього. Та все одно — тільки вперед. Бо ж ми круті. І завжди переможці. Чи я помиляюся?

Більше тут: