Йосиф Сліпий. Під оперативним наглядом «Монаха» у Ватикані

Жест “доброї волі” москви, пов’язаний зі звільненням 60 років тому з табору видатного церковного діяча, глави Української греко-католицької церкви (УГКЦ) Йосифа Сліпого і наданням йому дозволу на виїзд за кордон, як вдалося з’ясувати, мав своє пояснення і продовження.

Розсекречені документи з Галузевого державного архіву Служби зовнішньої розвідки України свідчать про те, що кремль виставляв певні умови і потім намагався пильно стежити за кожним його кроком і вчинком через агентуру органів КГБ.

“Залучити до співпраці по українській лінії і Ватикану”

У 1963 році в церковному житті сталася визначальна подія. Під тиском світової громадськості, а також завдяки клопотанням Папи Римського Івана ХХІІІ та американського президента Джона Кеннеді тодішній очільник СРСР Микита Хрущов погодився на звільнення з табору Йосифа Сліпого – на той час митрополита Галицького та архієпископа Львівського. Це сталося на тлі врегулювання Карибської кризи, яка ледве не призвела до третьої світової війни.

Йосип Сліпий до того моменту загалом відбув 18 років заслання у таборах Сибіру, Мордовії, Комі АРСР, Красноярського краю. Він постійно зазнавав фізичного і психологічного тиску, тривалий час хворів, неодноразово перебував на межі між життям та смертю. Попри це, відкидав постійні пропозиції від радянської влади зректися єдності з єпископом Рима, переходу на православ’я, зокрема обійняти пост митрополита Київського Руської (російської) православної церкви.

Зрештою 12 січня 1963 року Президія Верховної Ради СРСР окремою постановою ухвалила рішення про звільнення митрополита. Надали й дозвіл на виїзд за межі країни. Але то був не акт реабілітації чи помилування. У формулюванні йшлося про “звільнення від подальшого відбуття терміну покарання” за антирадянську діяльність.

Крім цього, радянська сторона наполягала на тому, щоб Йосип Сліпий не розповідав за кордоном у публічному просторі про своє перебування у в’язницях і таборах, не займався політичною діяльністю і щоб Ватикан гарантував, що митрополит не повернеться до Львова і не очолить УГКЦ, ліквідовану кремлем ще у 1946 році за безпосередньої участі сталінських спецслужб. Йому навіть не дали дозвіл на відвідання Львова. Шлях із москви до Рима проклали через Білорусію.

Патріарх, визнаний народом, не визнаний Ватиканом

У інших, засекречених вказівках, було поставлено завдання КГБ стежити за кордоном за життям і діяльністю Йосипа Сліпого, взяти на контроль його листування з родичами, близькими і знайомими, вивчати його контакти, завчасно дізнаватися про плани і наміри. Спочатку це робили через наявну агентуру в церковному середовищі в СРСР, а невдовзі, через нестачу необхідних відомостей, вирішили знайти потрібне джерело інформації безпосередньо у Ватикані.

Така нагода трапилася у 1968 році. Тоді до Львова приїхала група туристів з Італії. У її складі був 48-річний чоловік, син священника із Самбірського району Львівської області. Як з’ясували оперативні працівники Львівського управління КГБ, той ще у 1938 році як громадянин Польщі виїхав до Італії, там закінчив духовну семінарію при Ватикані, прийняв обітницю життя без шлюбу, отримав сан священника греко-католицької церкви та італійське громадянство.

У Львові в нього мешкала сестра. З нею він мав змогу під час приїзду зустрітися і поспілкуватися. А для того, щоб побачитися з іншими родичами, які мешкали недалеко від обласного центру, мав отримати дозвіл у відділі віз і реєстрації.

Коли іноземець прийшов за дозволом, на нього вже чекав працівник КГБ. Той назвався співробітником відділу віз і реєстрації. Був привітним, розпитував про Італію, Ватикан, життя за кордоном, про родичів в Україні. Швидко надав усі необхідні документи. Крім цього, пообіцяв зробити дозвіл на відвідання Києва. Така поїздка невдовзі справді відбулася. Спілкування поступово переросло у дружні контакти. Водночас в управлінні КГБ завели на іноземця справу під назвою “Монах”.

Після чергового приїзду до Львова стосунки з ним перевели на конспіративну основу і невдовзі завербували. При цьому “Монах” відмовився давати підписку і надавати якісь письмові свідчення. Але в КГБ обійшлися і без цього. Всю вербувальну бесіду і згоду на співпрацю записали на диктофон і доповнили світлинами з прихованої фотокамери. Згодом йому про це розповіли, і тоді вже питання стосовно подальшого співробітництва вирішилося остаточно.

Як свідчать розсекречені документи з архівних фондів розвідки, інформація, отримана від “Монаха”, одразу стала предметом особливої зацікавленості в Києві і москві. Там були дуже задоволені його широкими можливостями. З’ясувалося, що він викладає українську мову, літературу і всесвітню історію в Малій українській духовній семінарії.

Крім цього ще й володіє італійською, французькою і німецькою мовами. Відтак за сумісництвом виконує обов’язки керівника бюро обслуговування іноземних туристів при Ватикані. А ще знайомий з багатьма високосановними особами.

“Монах” повідомив відомості про викладачів семінарії, – зазначається в одній із довідок, – назвав випускників 1970 року, які виїхали у різні країни Європи й Америки. Крім цього, він охарактеризував свої зв’язки серед представників вищого духовенства Ватикану, які здійснюють керівництво уніатською греко-католицькою церквою в країнах Європи і Америки. Первинний аналіз отриманої від “Монаха” інформації стосовно конкретних осіб засвідчив, що багато хто з них перебуває на оперативному обліку органів КГБ, а окремі є об’єктами чинних агентурних розробок” (ГДА СЗР України. – Ф. 1. Спр. 13400. – Т. 1. – Арк. 88).

Для КГБ ще важливо було більше дізнатися про політичні погляди агента, його ставлення до українського питання і діяльності емігрантських центрів. Від цього залежало, чи надаватиме він інформацію про активних діячів цих центрів і їхні плани, чи питання України для нього буде “святим і непорушним” через глибоко патріотичні переконання.

Як свідчать документи, на першому етапі “Монах” намагався уникати обговорення політичних питань. При цьому посилався на статут “селезіанців”, згідно з яким служителям церкви заборонено займатися політикою. Але його терпляче “ідеологічно обробляли оперативні працівники й родичі” та спонукали до відвертості і до озвучення своєї позиції.

Зрештою він заявив, що “ідеологія українських націоналістів йому завжди була чужою”, а діяльність повстанців у повоєнні роки на території України він засуджує. А ще він “схвалює політику радянської держави, задоволений становищем своїх родичів у радянському суспільстві і є противником політики імперіалістичних держав”.

На такій позиції, як зазначається в одній із довідок, позначилося те, що “в сім’ї “Монаха” не було і немає переконаних українських націоналістів, його батьки за походженням – підкарпатські русини, ідей українського буржуазного націоналізму не підтримують, що благотворно вплинуло на “Монаха”. Цього було цілком достатньо, щоб сміливо використовувати агента у всіх необхідних для КГБ заходах за кордоном.

Відтак було прийнято рішення у подальшому “залучити його до співпраці по українській лінії і Ватикану”. А коли дізналися, що він особисто знайомий з Йосифом Сліпим, робота з ним набула особливого характеру. З’ясувалося, що батько агента і Йосип Сліпий разом навчалися в духовній академії. Про це кардинал, а такий титул він отримав у 1965 році, часто з теплотою згадував під час зустрічей з “Монахом”. Звідси і приязне ставлення до нього, і спонукання зайнятися науковою роботою та інші поради й рекомендації.

Агентурна справа “Ходячие”. НКВД проти УГКЦ

З урахуванням цього у КГБ від агента вимагали якомога більше інформації саме про Йосипа Сліпого. І такі відомості він регулярно надавав. У одній з довідок зазначається таке:

“Після приїзду з Радянського Союзу Йосифа Сліпого приймали в Італії, США, Австралії, Канаді, ФРН та інших країнах як національного героя, який переніс роки заслання і залишився вірний своїм переконанням як борець за “Самостійну Україну” і українську церкву. На честь Сліпого Ватиканом був організований великий прийом, на якому він був прийнятий особисто Папою Іваном ХХІІІ. Поселяючи Сліпого у спеціально виділеній для нього квартирі, Папа, за словами “Монаха”, у бесіді з Йосифом Сліпим заявив: “Живіть у цій світлій квартирі і відігрівайтесь від сибірських морозів. Ви маєте ще багато зробити для свого народу” (ГДА СЗР України. – Ф. 1. Спр. 13400. – Т. 1. – Арк. 184–185).

Інша довідка доповнює цю інформацію: “Зі слів “Монаха”, кардинал Сліпий після прибуття у Ватикан із Радянського Союзу всю свою діяльність проводить у напрямку згуртування української еміграції на релігійній основі. У своїх проповідях і виступах у пресі закликає вірян (уніатів) до єдності релігійної і національної. Серед українських емігрантів має авторитет. Націоналісти проголосили його національним героєм, який вирвався із таборів КГБ, хоча сам Сліпий уникає розмов про перебування в ув’язненні. У Ватикані Сліпому також надаються великі почесті. На соборі і конгресах Ватикану він має почесне місце поряд із Папою Павлом VI…” (ГДА СЗР України. – Ф. 1. Спр. 13400. – Т. 1. – Арк. 61).

“Перешкоджати кардиналу Сліпому у створенні українського патріархату”

У першій рік перебування на Заході Йосиф Сліпий здійснив мрію свою та Андрея Шептицького, заснувавши Український Католицький Університет у Римі і кілька філій по світу. А ще у своєму першому виступі на ІІ Ватиканському Соборі в жовтні 1963 року він озвучив прагнення греко-католиків отримати статус патріархату.

“Монах” безпосередньо відстежував, як відбувався цей процес, і згодом доповідав про це під час чергової зустрічі зі своїм куратором із КГБ. Зокрема він зазначав, що Йосип Сліпий, попри поважний вік і важкі поневіряння у засланні, які підірвали його здоров’я, з перших днів перебування у Римі проявляв неабияку активність у церковному житті. Агент характеризував його як “розумну і вольову людину, яка має здатність добре орієнтуватися в ситуації, що складається”.

“Прикладом уміння орієнтуватися в обстановці, – йдеться в довідці КГБ, – був такий факт, про який розповів “Монах”. Користуючись приязним ставлення до себе з боку Папи Івана ХХІІІ, Східної Конгрегації і всієї української еміграції, які з моменту приїзду до Риму приймали його як національного героя, що переніс тягар сибірських таборів і не зрадив своїх переконань, кардинал Сліпий спробував використати цю ситуацію для досягнення своєї сокровенної мети – створення українського патріархату. Спочатку, на думку “Монаха”, це йому до певної міри вдалося. Навколо нього був створений ореол слави, переважна більшість української еміграції його підтримувала” (ГДА СЗР України. – Ф. 1. Спр. 13400. – Т. 1. – Арк. 173–174).

Йосип Сліпий наполегливо відстоював ідею надання УГКЦ статусу патріархату. На цьому шляху, як свідчать архівні документи, йому доводилося вести напружені дискусії з окремими українськими єпископами із низки країн Європи й Америки. Отримавши інформацію про це, в КГБ вирішили скористатися нагодою і зіграти на певних протиріччях. Зокрема, мали намір через агентурні можливості за кордоном чинити вплив на церковних діячів. А для цього вимагали від “Монаха” дізнатися про таке:

– хто очолює організаційний комітет зі створення католицького патріархату і входить до його складу, біографічні відомості та характеристики на цих осіб, на які сили лідери уніатської церкви в Ватикані мають намір спертися у здійсненні свого задуму;

– хто з вищих українських служителів культу входить в опозицію до кардинала Йосипа Сліпого у питанні створення патріархату, біографічні відомості та характеристики на них;

– якими мотивами керувалися ці особи при вирішенні цього питання, в чому суть їхніх протиріч із задумами Йосипа Сліпого та його оточення;

– ставлення до задумів Йосипа Сліпого зі створення патріархату закордонної української еміграції і ОУН;

– яким чином у створенні патріархату беруть участі лідери наццентрів ОУН, в яких формах це співробітництво виражається і на якому рівні воно здійснюється.

Як свідчать архівні документи, окремі єпископи не поспішали з підтримкою ідеї створення патріархату “через побоювання втратити свою владу, потрапивши при цьому в повну залежність від “патріарха” Йосифа Сліпого”. Великий спротив був і з боку Ватикану, який ставив умову, що цей статус буде надано УГКЦ лише за кордоном, а не в межах України. Святий престол не хотів розсваритися з москвою. На подібне вже не погоджувався Йосип Сліпий. Він вважав, що церква єдина, так само, як і єдиним має бути патріархат. Тоді Ватикан відмовився. Це була гірка звістка. Але кардинал не опускав рук.

Як зазначається в оперативних матеріалах КГБ, за ініціативою Йосипа Сліпого “був створений “Синод українських єпископів”. До нього увійшли митрополит США Синишин, єпископ Бучко, митрополит Канади Германюк, єпископ Сапеляк (Аргентина)”. На ньому бурхливо обговорювалося і питання створення патріархату. У зв’язку з цим перед “Монахом” ставили завдання з’ясувати, “чим викликаний різкий антирадянський виступ кардинала Сліпого на засіданні “синоду” і порушення ним зобов’язань не займатися політичними питаннями. Яка реакція Папи Павла VI на хід “синоду” і виступ Сліпого” (ГДА СЗР України. – Ф. 1. Спр. 13400. – Т. 1. – Арк. 366).

Ці події відбувалися вже за Папи Павла VI у 1971 році. Про них “Монах” докладно розповів оперативному працівнику КГБ під час чергової зустрічі. На ній повідомив, що особисто він голосував проти створення патріархату. Напевне, так йому радили куратори. Вочевидь, для КГБ було важливіше не допустити створення патріархату, ніж якісь незначні тертя в міжособистісних стосунках агента з Йосипом Сліпим.

“Монах” додав слова, – зазначається у довідці про зустріч з агентом, – які промовив Папа Павло VI стосовно патріархату: “…про створення патріархату нині не може бути й мови, бо історичні умови для його створення ще не склалися і коли складуться – нікому невідомо”. Цим самим, за словами “Монаха”, Папа Павло VI хотів підкреслити, що нині Ватикан проводить політику на зближення з Радянським Союзом, сподіваючись отримати деякі поступки по лінії церкви в Радянській Прибалтиці, а створення патріархату може негативно позначитися на стосунках Ватикану з СРСР по державній лінії, які останнім часом поліпшуються” (ГДА СЗР України. – Ф. 1. Спр. 13400. – Т. 1. – Арк. 176).

В іншій довідці, датованій 1972 роком, агент фігурує вже під новим псевдо – “Вєрний”. У розділі під назвою “Про обстановку у вищих уніатських колах після провалу спроб створити український уніатський католицький патріархат” попередня інформація підтверджується і доповнюється. Зокрема, зазначається таке:

“Як уже повідомляв “Вєрний” раніше, у вищих уніатських колах Риму, країн Західної Європи і американського континенту вважали, що на рішення Папи Павла VI відмовити Сліпому і його прихильникам у створенні українського уніатського католицького патріархату основний вплив мав прийнятий Ватиканом і здійснюваний останнім часом через Східну Конгрегацію курс на зближення з Московською православною патріархією та зміцнення на цій основі позицій римо-католицької церкви (Прибалтійські республіки, Західна Білорусія, Україна), яка збереглася на території СРСР” (ГДА СЗР України. – Ф. 1. Спр. 13400. – Т. 1. – Арк. 357).

“Місце зустрічі – біля фонтану Берніні”

“Монах”-“Вєрний” в КГБ вважався особливо цінним агентом. Йому ретельно відпрацювали способи зв’язку на всі можливі випадки. Про дату і місце зустрічі за кордоном мали повідомляти у листуванні з сестрою. Для цього з нею встановили довірчі стосунки.

Найкращим місцем для зустрічі спершу обрали Швейцарію, куди агент іноді виїздив для відпочинку або лікування. Звідти він мав написати листа сестрі про місце свого перебування і зазначити номер телефону, за яким з ним можна було б зв’язатися. Сестра ж одразу повинна була про це повідомити оперативному працівникові. Невдовзі визначили ще одну третю країну – Відень, біля пам’ятника Марії Терезії.

Для зустрічі в Римі йому мали надіслати листа від імені сестри побутового змісту. У ньому мала бути обов’язково така фраза: “Кузен Віктор виїздить до моря на відпочинок, де перебуватиме з … до …”. Це означало, що оперативний працівник у зазначений період перебуватиме в Римі і очікуватиме у найближчу після зазначеної дати неділю о 12.00 біля фонтану Берніні на площі перед собором Святого Петра. Запасна зустріч – на тому самому місці наступного дня з 18.00 до 18.30.

З агентом також обговорювалися сигнали тривоги. На випадок, якщо після повернення до Риму він буде підданий перевірці з боку спецслужб або закордонних українських емігрантських структур, то мав у листі до сестри поставити знак оклику після звернення до неї. Крім цього, в тексті листа мало бути вжите слово “кузен”. У разі відсутності перевірки – такий знак і це слово не ставити.

Під час кількох відвідувань Львова з ним постійно зустрічалися два співробітника КГБ, які мали приїздити до нього і в Рим. На тих зустрічах йому давали на ознайомлення перелік питань, які він мав з’ясувати і доповісти наступного разу. Серед них такі:

– зібрати відомості про діяльність, завдання, структуру, кількісний склад працівників Східної Конгрегації, Конгрегації невіруючих, Статс-секретаріату (МЗС) Ватикану, характеристики і біографічні відомості на них;

– здобути відомості про напрямки діяльності навчальних закладів Ватикану, зокрема про українські духовні навчальні заклади (структура, кого вони готують, для яких цілей, в які країни направляють випускників тощо);

– “Радіо Ватикану”, кого зі співробітників знає;

– діяльність українського екзархату в Мюнхені;

– канали зв’язку уніатського центру за кордоном і особисто Йосипа Сліпого з уніатами, які мешкають в СРСР, і яким чином це здійснюється;

– характеристики й біографічні відомості на керівників української уніатської церкви, їхні стосунки з Йосипом Сліпим;

– надати повну характеристику на нового ректора “Українського Католицького Університету” Почаєвського;

– з ким із лідерів ОУН підтримує контакти Йосип Сліпий, на якому рівні і яким чином;

–  якими мотивами керується Йосип Сліпий, встановлюючи контакти з державними діячами низки капіталістичних країн, зокрема ФРН та Італії.

Відомості, які надавав агент, свідчать про те, що він непогано орієнтувався у справах Ватикану, в роботі навчальних закладів, особисто знав багатьох діячів церкви, зокрема єпископів і митрополитів УГКЦ зі США, Канади, Великої Британії, Аргентини, ФРН, Югославії, давав їм розлогі характеристики.

“За своїм церковним саном, – зазначається в одній із довідок, – “Монах” стоїть значно нижче зазначених вище авторитетів, але як священник з великим монаським стажем користується повагою. Цьому також сприяє та обставина, що він є сином греко-католицького священника, якого більшість із них знає, і тому він має можливість спілкуватися з ними, коли вони приїздять до Риму” (ГДА СЗР України. – Ф. 1. Спр. 13400. – Т. 1. – Арк. 63).

Але з часом від нього почали вимагати більшого. Особливо після переїзду до Мюнхена, де він став працювати викладачем у центрі перепідготовки українських католицьких священників, який діяв при одному з монастирів. Водночас у КГБ знали, що в Мюнхені мешкало багато відомих діячів українських емігрантських центрів.

Тож агенту почали ставити завдання з проникнення до цих центрів, зокрема до Закордонних частин ОУН. Його наполегливо підштовхували до встановлення контактів з Ярославом Стецьком та іншими українськими діячами, і це, як невдовзі з’ясувалося, стало помилкою в роботі з ним.

“Монах”-“Вєрний” за своїми переконаннями був далекий від ідеології ОУН і загалом українського національно-визвольного руху. Понад те, він у своєму оточенні неодноразово схвально відгукувався про політику СРСР. Це стало приводом для підозрілого ставлення до нього з боку церковного керівництва за місцем нової роботи.

Як він зізнався на черговій зустрічі з оперативним працівником у Відні, “його підозрюють у зв’язках з КГБ і прорадянських настроях, про що з ним мав бесіду на високих тонах єпископ П. Корнеляк”. Усе це його неабияк налякало, і він почав уникати контактів.

Натомість куратори з КГБ ще упродовж певного часу намагалися спонукати агента до вивідування планів керівництва ОУН у Мюнхені, але безрезультатно. На Львівщину після смерті батьків він також уже не приїздив. Крім цього, втратив і колишні тісні стосунки з Йосипом Сліпим, для стеження за яким його свого часу залучили.

Відтак “через втрату розвідувальних можливостей” подальшу роботу з ним припинили. Але не переставали тримати під оперативним контролем самого Йосипа Сліпого. Це робили через інші агентурні можливості аж до останніх днів його життя.

Відтак розсекречені документи є ще одним підтвердженням того, що КГБ, попри “жест доброї волі”, не залишав у спокої Йосипа Сліпого ніколи й намагався всіляко перешкоджати йому та втручатися в справи української церкви в діаспорі. А сам кардинал не зважав на жодні зобов’язання перед кремлівським керівництвом в обмін на своє звільнення, якщо вони й були.

Помер Йосиф Сліпий 7 вересня 1984 року у Римі. Він не дожив лише кілька років до легалізації УГКЦ в Україні. Згідно із заповітом, його тіло перевезли до Львова й поховали у 1992 році в соборі святого Юра.

Олександр СКРИПНИК

Джерело: Історична правда