Магія Переберії: як українці святкують Маланку сьогодні

Торік завдяки стрічці Дмитра Сухолиткого-Собчука «Памфір» уся наша країна та світ дізналися про ще одне традиційне зимове святкування українців — Маланку. Упродовж століть її відзначали в кількох селищах та містах здебільшого на заході та в центрі України, щороку майструючи дивовижні костюми та створюючи феєричне видовище. Проте в інших куточках країни про неї заледве чули. І тепер, коли ми почали більше досліджувати звичаї предків та культурний код нашого народу, про Маланку нарешті заговорило якомога більше людей. 

Кадр з фільму «Памфір»

Хоч під час повномасштабного вторгнення це дійство вже не таке масштабне, Маланка й досі залишається головною подією у році для багатьох українців. Тому сьогодні пропонуємо вам детальніше розібратися у традиційному відзначенні цього свята й повністю зануритися в атмосферу українського карнавалу. 

Міф про Маланку

Маланку заведено святкувати у переддень Нового року та Дня святого Василя — 31 грудня за григоріанським календарем або ж 13 січня за юліанським, що до того ж збігається із Днем преподобної Меланії. Саме тому центральними образами свята виступають пара Маланки та Василя, що символізують завершення старого річного кола й початок нового. 

У народі існує також міф про особу дівчини. У ньому Миланія (або, за різними джерелами, Маланка чи Миланка) виступає донькою князя Місяця. Її викрав підступний лютий змій та запроторив молодицю до підземного царства. Визволити дівчину звідти випало на долю богатиря Васильчика, який після свого героїчного вчинку й одружився з нею. За це хлопцеві в жертву принесли місячну тварину — свиню. Ось чому в дні Маланки та Василя заведено готувати страви з м’яса, і споконвіку ці свята завжди йдуть в парі, гармонійно продовжуючи одне одного. 

Щедрий вечір: якими стравами частують у це свято

Початок відзначання Маланки також іменують Щедрим вечором. Господині здавна накривали стіл чималою кількістю страв, щоб покуштувати їх родиною та пригостити ними щедрувальників, посівальників і маланкарів. Вважається, що багатшою та різноманітнішою є гостина, то щедрішим буде весь рік у господарів. 

Оскільки до часу Маланки піст уже закінчується, то й страви з м’яса стають головними окрасами святкового столу. Здебільшого зі свинини готують холодець, ковбаси, роблять начинку для млинців, також подають скибки сала. Тоді ж як рибу, до прикладу, радять навпаки уникати, щоб раптом з оселі не відплило щастя. 

Головним частуванням знову стає запашна щедра кутя, до якої можна додати молоко, вершкове масло, сало чи смалець. І, звісно ж, жодне святкування не обійдеться без вареників. Тут можна сповна поекспериментувати з начинками: картопляною, грибною, м’ясною, з додаванням шкварок або смаженої цибулі, солодкою сирною, вишневою або ж із сухофруктами. 

Заборони святкування в радянські часи

Раніше святкування Маланки було поширене в багатьох куточках України, проте не всюди ця традиція дійшла до сьогодення. А все це, знову ж таки, через утиски з боку радянської влади. 

У ті часи влаштовувати дійство всіляко забороняли, а за непослух проводили допити, змушували писати пояснювальні записки, запроторювали до в’язниці на 15 діб чи взагалі відправляли в заслання. Комуністам надто не подобалося те, що люди не відмовляються від свята, а, навпаки, ще охочіше намагаються зберегти власні звичаї. Справа доходила навіть до того, що спалювали костюми, які маланкарі заздалегідь заготовили. Але й це не могло зупинити людей, які так трепетно ставилися до традицій: на ранок поставали нові вбрання, вулицями знову лунали співи та проходили веселощі. Проте чимало де ці звичаї все ж не змогли пережити втручання комуністів. 

Святкування Маланки сьогодні

У теперішні часи Маланку продовжують відзначати в окремих містах і селах Галичини, Буковини, на Івано-Франківщині, Вінниччині та Одещині, проте особливе дійство відбувається у Красноїльську та Вашківцях, що в Чернівецькій області. Саме туди впродовж багатьох років з’їжджалися туристи з усієї країни та світу, щоб на власні очі побачити магію та дух Переберії, як де-не-де також називають Маланку. 

Протягом усього року місцеві мешканці ретельно готуються до святкування: виготовляють тематичні маски зі страхітливими обличчями та майструють об’ємні костюми для себе та близьких. Дехто навіть замовляє певні деталі образу з інших міст чи країн, щоб унікально вирізнятися. 

Фото: В`ячеслав Ратинський / Ukraїner

Головними особами свята, якими й виряджаються учасники фестивалю, виступають сама Маланка (якою, до речі, повинен одягнутися саме хлопець) і її наречений Василь, Баба та Дід, Коза та Ведмідь. Окрім них, щороку знаходяться й більш вигадливі й іронічні вбрання. Наприклад, у 2021 році маланкарі розігрували актуальну на той час сценку з боротьбою із пандемією. Учасники дійства обрали яскраво-оранжеві комбінезони санітарних працівників та респіратори, а за транспорт їм послугувала жовта автівка із написом «Не корона». А втім, більшість костюмів збереглися навіть через століття. 

«Котре найкраща й найчесніша дівчина перебиралася за Маланку. Один парубок за Василя (Чильчика), другий за короля (Місяця), а третій за Діда-Змия з білов та довгов бородов. Маланка мала зірку (звізду) на чолі, була прибрана у самі цвіти й мала з собов три подружечки з рожевими деревцями, котрі подібно, як она сама, були прибрані. Василь (Чильчик) був перебраний за ратая (оратаря), с чепигами або з серпом у руках; а Король з новим місяцем на чолі, а яко мисливець з сагайдаком і луком. Решта ледінів була то за плугатарів, то за мисливців перебрана; плугатарі водили з собов вола або барана, мисливці оленя або сокола, а Змий-дід нарешті, убраний у буйволову шкіру й оперезаний гадюками, водив з собов тура або цапа, мав велику косу у руці та три гробарі з рускалями за поплічників», — описував образи учасників Маланки Юрій Федькович. 

Традиційно маланкарі виходять на вулиці після заходу сонця, оскільки, за повір’ями, саме тоді панує нечиста сила. Маланка різниться не лише в окремих містах і селах, а й у кутах (частинах села). У кожному — різні костюми, особливо вбрання Ведмедя: якісь нагадують величезну копицю сіна, інші мають великі крила, прикрашені квітами чи іншими аксесуарами, або взагалі форму серця. 

Після того, як усі учасники готові, маланкарі ходять вулицями й навідуються до осель, щоб привітати господарів, побажати достатку й процвітання. Коли зустрічаються Маланки різних кутів, відбувається так звана боранка (або борінка, залежно від краю) — боротьба між Ведмедями. Учасники збиваються у купу та намагаються відтіснити противників. Це також має певний символізм й означає боротьбу добрих сил із потойбічними, які бажають нашкодити Маланці. Боранку також яскраво зобразив у своєму фільмі Дмитро Сухолиткий-Собчук. 

Це дійство відбувається весь вечір та всю ніч, а на наступний день, на свято Василя, проходить масштабний парад, де збираються маланкарі з усіх кутів і демонструють свої костюми публіці зі співами та грою на інструментах. У деяких містах і селищах заведено закінчувати Маланку купанням у річці. Так учасники очищуються від недобрих сил, які могли пристати до них під час маланкування. 

Маски та костюми

Певно, найбільше зусиль учасники Маланки докладають у виготовлення костюма Ведмедя. Великі копиці сіна відкладають ще влітку, а потім, уже перед самим дійством, вбрання шиють із перевесел — скручених пучків висушеної осоки. Ними обшивають саме основу костюма. Далі в хід іде креативність кожного кута. Чиїсь Ведмеді виділяються незвичною формою, чиїсь — масками, а інші — аксесуарами та невеликими деталями. Виряджатися цим персонажем повинен молодий неодружений хлопець, який до того ж досить дужий, оскільки сам костюм у кінцевому варіанті важить кілька десятків кілограм. 

Так само ретельно, як маланкарі готують свої костюми, вони й створюють маски, які вдягатимуть учасники дійства. Упродовж десятків років у різних краях збереглися власні традиції виготовлення цих аксесуарів. У більшості випадків їх майструють зі звичайних гіпсових пластин або пап’є-маше, а потім розмальовують. Місцеві розповідали, що найкраще купують маски з найбільш страхітливими виразами, адже також вважається, що цей атрибут захищатиме маланкаря від злих духів. Ба більше, жоден не зможе дізнатися, хто ж захований під нею, аж поки сама людина не відкриє своє обличчя. 

Фото: Христина Кулаковська / Ukraїner

Маланкування

Як і колядувати на Різдво, на свято Маланки заведено маланкувати. У багатьох піснях центральним образом виступає сама дівчина Маланка, проте під час відзначання в Красноїльську щороку співають «Урсу». Це румунська пісня, у якій ідеться про ведмедя, якого приручив хлопець, навчив співати й танцювати. І тепер звіра водять на мотузці, розважаючи людей та вітаючи зі святами.

Текст: Анастасія Поляк