Брюховичі у вогні: як курорт біля Львова рятували від пожеж

Ще якихось 120 років тому мешканці приміського села Брюховичі, яке на той час уже почало активно розвиватися як осередок літнього відпочинку та оздоровлення для заможних львів’ян, у випадку пожежі могли сподіватися лише на себе, своїх сусідів та милість стихії.

Власні вогнеборці тут з’явилися щойно в 1900 році, а перший стаціонарний пост для Добровільної пожежної охорони (Ochotniczej Straży Pożarnej) було побудовано через 20 з лишком років, після Першої світової війни, за урядування брюховицького комісара Міхала Чарнецького, який був місцевим ковалем та пожежником.

Наприкінці 1890-х років, коли на виділеній магістратом Львова ділянці соснового лісу було збудовано перші розкішні вілли, облаштовано парк та оздоровчі заклади, Брюховичі стали чи не єдиним курортом на Галичині, який не мав власної пожежної команди. Це засвідчила інспекція протипожежної оборони у всіх основних курортних місцях, купальнях та санаторіях, яку провела крайова влада у 1899 році.

“Містечко стало прекрасним курортом, але тут немає жодного протипожежного захисту, а ґміна Брюхович навіть не намагалася отримати водяну помпу. У Брюховичах збудовано 80 переважно дерев’яних, двоповерхових, не вогнетривких вілл, захованих у смерековому лісі. У разі пожежі життя всіх мешканців цих вілл піддається великому ризику”, – писав у лютому 1900 року спеціалізований часопис Przewodnik Pożarniczy.

Того ж року, очевидно, через розпорядження влади зусиллями місцевого народного вчителя Кароля Гігеля, в родині якого, до речі, були відомі очільники Брюхович, було сформовано першу місцеву добровольчу пожежну охорону. Але через відсутність коштів на початках своєї діяльності брюховицькі пожежники працювали не надто ефективно.

У 1904 році велика пожежа сталася поблизу вілли Дрекслера, відомого львівського бізнесмена та співзасновника товариства власників нерухомості у Брюховичах. Вона була розташована за кількасот метрів від залізничної станції, біля головної дороги.

“Пожежа стала причиною великої паніки, бо через тривалу посуху легко могла поширитися на цілий ліс і довколишні будинки”, – писала тогочасна газета  Dziennik Polski.

Але енергійною працею місцевих мешканців біди вдалося уникнути, обгоріло лише декілька сосен поблизу, вогонь було локалізовано ще до прибуття місцевих вогнеборців.

Тільки після 1906 року, коли потужна пожежа на віллі “Новоселянка” стала причиною спершу паніки, а потім обурення власників заміських віл, голова гміни Анджей Лісецький знайшов можливість більш-менш налагодити роботу місцевої пожежної команди.

Вілла “Новоселянка” належала відставному залізничному службовцю зі Львова пану Новосельському. Як повідомляла тогочасна газета Kuryer Lwowski, це була вкрита черепицею цегляна хатинка на два поверхи, де у той час мешкали дві сім’ї емігрантів з Росії (до Російської імперії у той час належала вся територія нинішньої України, окрім Галичини та Буковини, – авт.) та родина львівських відпочивальників. Причиною загоряння став забитий глиняний димохід, який довший час не чистили.

“Щоб врятувати палаючий будинок, в якому блискавично спалахнули дерев’яні кріплення даху, сходи та віконні рами, першими кинулися гасити полум’я львівські гімназисти, які проводили канікули у Брюховичах. Начальник залізничної станції пан Яніковський із ручним станційним шлангом також поспішив на допомогу, а потім одні за одними приїхали сільські вогнеборці з Бірок Домініканських, Рясної та, нарешті, зі славного села Брюхович, де управління гміни обдирає близько тисячі курортників зі Львова, не даючи їм нічого взамін. Також прибула допомога пожежної служби та комунальної охорони з автоцистерною зі Львова, коли пожежа вже була локалізована”, – описувала цю пожежу газета.

Пожежа була такою блискавичною, що, попри те, що вона сталася посеред дня, мешканцям “Новоселянки” не владося навіть врятувати своїх запасів готівки, які згоріли у віллі, від якої після пожежі залишилися тільки цегляні стіни. Через загрозу поширення вогню, мешканці сусідніх вілл провсяк випадок виносили свої речі на вулицю. Тільки надвечір, коли згарище перестало тліти, люди потрохи заспокоїлися.

Відтоді боротися з вогнем брюховицьким пожежникам вдавалося з перемінним успіхом. Іноді їхні дії викликали схвалення і навіть подив через оперативність, а часом знову були справедливі нарікання на запізнення.

Через два роки, у 1908 році, під час гасіння пожежі, що виникла у нежилому будинку місцевого господаря Дзеледзяка, місцеві вогнеборці проявили хвацькість і заслужили похвалу преси.

“Загроза розповсюдження вогню на все село непокоїла усіх мешканців, і це було дійсно можливо, адже будівля, охоплена вогнем, була оточена з усіх боків на відстані трьох метрів господарськими спорудами із солом’яною покрівлею.  Лише завдяки безвітряній погоді та енергійній місцевій рятувальній операції добровольчої пожежної команди, яка з’явилася з напрочуд несподіваною швидкістю, вдалося відвернути загрозу”, – писала газета Kuryer Lwowski, зауваживши, що причиною загоряння стало необережне поводження з вогнем.

А наступного року під час пожежі на обійсті якогось селянина Кочмиха, що мешкав поблизу пошти, брюховицьким вогнеборцям полегшив роботу сильний дощ, який пройшов напередодні. Як повідомляла тогочасна газета, вогонь зосередився лише на будівлі стайні, де сталося загоряння, і не поширився на промоклі будівлі по сусідству. Але стайня згоріла дотла, бо пожежники все ж приїхали занадто пізно.

Під час Першої світової війни, коли Брюховичі понад півроку перебували під російською окупацією, тут не існувало жодних пожежних команд, а вогонь забрав багато житлових будинків та господарських споруд, які згоріли під час бойових дій чи від рук мародерів. Одна з пожеж, яка виникла в корчмі місцевого ресторатора Мавриція Кугля, була навіть спробою приховати убивство.

20 січня 1920 року Міхал Чарнецький, який згодом став комісаром Брюхович, зібрав колишніх пожежників і оголосив збір коштів на ремонт гідрофору (цистерни із помпою), шлангів до нього та фургона. Зрештою, новоствореній пожежній команді подарував водяний візок (тогочасну пожежну машину)  магістрат Львова. Підрозділ пожежної охорони складався із 12 вогнеборців, для яких закупили відповідні мундири, також було засновано традиційний духовий оркестр — неодмінний атрибут цієї служби, так само як мідні шоломи, які, за особливим розпорядженням влади, пожежникам дозволялося не знімати навіть в приміщенні церкви.

“З 1927 року розвиток пожежної охорони  стрімко прогресував, пожежна техніка поповнилася новим гідрофором, шлангами та бочковозами, драбинами Щербовського, гміна придбала резервуар для води, було докуплено необхідне спорядження. У 1929 році для брюховицьких пожежнків було придбано 20 музичних інструментів, виготовлено 30 мундирів, тож на даний час у є 52 обмундирування, 22 інструменти, пожежне спорядження на 25 осіб, а весь інвентар коштує 15 000 злотих. Кадровий статус пожежної охорони такий: бойова частина складається з 28 осіб, музична – з 22 осіб”, – писав у 1930 році спеціалізований часопис Walka z Pożarem.

А боротися у той час пожежникам у Брюховичах доводилося вже не тільки із пожежами, що виникали через не прочищені глиняні комини та солом’яні стріхи. Часом вибух вогню ставався буквально через необережне поводження з гасом та бензином, який зберігали на складах крамниць.

У 1931 році така пожежа сталася на віллі “Бакіна”, у приміщенні якої місцевий підприємець Юзеф Мандельбург мав магазин змішаних товарів, зберігаючи у підвальному приміщенні гас та бензин. Страшний вибух, який стався після полудня сильно налякав місцевих мешканців.

“Піднята по тривозі добровольча пожежна команда з Брюхович негайно кинулась до місця пожежі, одночасно була залучена пожежна частина зі Львова. Разом вдалося локалізувати пожежу та ліквідувати небезпеку поширення вогню”, – писала тогочасна Gazeta Lwowska.

Богдан СКАВРОН

Джерело: БОМОК