"Квартал" виправдовується за "сіСькадовська". Колонка Віталія Портникова

Сценка викликала справжнє громадське обурення і зневагу до тих людей, які змушені залишити свої рідні місця у зв'язку з війною та окупацією; зневагу до зусиль громадян України перейти з чужої мови на рідну і повною відсутністю розуміння, як взагалі люди здійснюють цей перехід. Бо насправді намагання висміяти переселенку з умовного Скадовська виявилося ще й спробою вкотре посміятися над українською мовою, хоча очевидно, що гумористи, як це часто буває, здається самі не усвідомлювали контексту, в якому лунають їхні жарти. Це, до речі, вже не вперше відбувається, і не тільки з "95-м кварталом".

Зовсім нещодавно було таке ж приблизно обурення у зв'язку з серіалом, в якому в карикатурному вигляді була показана така собі Люба з Коломиї. Теж образ, який не має ніякого реального стосунку до справжньої Коломиї.

Читайте також: Голови громад Франківщини звернулися до Шмигаля і Мінкульту через серіал на ТЕТ

Іноді складається враження, що люди, які пишуть ці сценарії для серіалів та гуморесок, не те що ніколи в Україні не були, так ще й ніколи не виїжджали за межі центру Києва.

Або просто намагаються зробити враження, що вони ніде, окрім центру Києва, не були, в сільській місцевості не народжувалися, до Києва навчатися з провінційних міст і селищ не приїжджали, а народилися прямо сценаристами й гумористами десь у центрі української столиці. Ну, і добре, що зараз українською, а не російської. Адже ми пам'ятаємо час, коли всі наші серіали, весь наш шоубізнес були орієнтовані саме на ринок сусідньої країни. Тому що ринок більший, тому що грошей більше, тому що публіка ще менш вибаглива, ніж українська.

Читайте також: Що не так із номером "Кварталу 95" про мешканців окупованого Скадовська

Ми прекрасно пам'ятаємо, що було потрібно цій публіці, щоб вона реготала аж до упаду: образ дурного хохла чи хохлушки, що готує вареники, які прямо до рота самі летять, як у творах іншого вихідця з українських земель, що свого часу намагався сподобатися петербурзькій і московській публіці, Миколи Гоголя. Гоголь хоча б був великим письменником, а тут ми навіть не спостерігаємо цінні таланти, але це інші часи, коли потрібні абсолютно інші "гоголі", й коли у них (якщо вони можуть насмішити не коміка — ні, а російського глядача) були абсолютно інші гонорари.

Мені здається, що навіть після початку російсько-української конфронтації у 2014 році, яка фактично вже тоді стала війною за Крим і Донбас (я вже не кажу про велику війну, що розпочалася з лютого 2022 року) оця відрижка спроб сподобатися чужому глядачеві у декого залишається й досі на якомусь підсвідомому рівні. І те, що колись мало насмішити глядача в Москві, Санкт-Петербурзі, Ярославлі, Тюмені, можна показувати в українському телевізійному ефірі чи на концертах в українських містах, чи робити сюжетом серіалу, який тепер побачить виключно український, а не московський чи пензенський глядач.

Я не буду зараз обговорювати саму якість гумору. Мені абсолютно очевидно, що пострадянський гумор, який апелює до інстинктів аудиторії, й гумором ніяким не є.

Я говорю саме про зорієнтованість цього умовного гумору на неукраїнську аудиторію. Ось саме з цією орієнтацією мають попрацювати ті, хто робить український гумор, навіть у вигляді "95-го кварталу"; ті, хто робить українські серіали навіть найневибагливішим. "Клуб веселих і кмітливих" закінчив своє існування і назавжди залишиться тепер формою чисто російської чи колись радянської спроби посміятися над начальством так, щоб воно цього сміху та іронії не побачило. Серіали, в яких українці мали грати тупих хохлів на радість освіченій (аж до неймовірних розмірів) російській публіці, також припинили своє існування на ринку сусідньої країни.

Потрібно навчитися працювати для українців.

Тепер багато років це буде реальний ринок і для українських сценаристів, і для авторів історії про Любу з вигаданої Коломиї, і для тих, хто сміється з мешканців окупованого умовного Скадовська. А для того, щоб сподобатися українцям, потрібно принаймні навчитися їх не ображати, навчитися розуміти, що це гумор насамперед для самих українців. Ну, і потрібно якось уявляти собі географію країни, в якій ти живеш і жартуєш. Це ж не така велика країна. Її можна об'їхати, з її людьми можна познайомитися, дізнатися, як вони насправді розмовляють, що вони думають, чим вони живуть. Адже навіть сатиричний чи гумористичний твір повинен мати бодай найменший зв'язок з реальністю. Все ж таки події відбуваються в реальній країні, а не в тому казковому мультфільмі, який у часи Віктора Януковича був візитівкою "95 кварталу".

Джерело.

Про автора. Віталій Портников, журналіст, лауреат Національної премії України ім. Шевченка

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.