Чому не варто боятися фемінізму: розвінчуємо міфи в день народження Симони де Бовуар

Політологиня, засновниця та СЕО онлайн-медіа «Букви» Катерина Рошук розповідає у колонці для ELLE про фемінізм на прикладі діяльності французької письменниці Симони де Бовуар.

«Жінка, яку утримує чоловік, — чи то дружина, чи куртизанка, — не може бути незалежною тільки тому, що тримає в руках бюлетень для голосування». Авторка цієї фрази — Симона де Бовуар, французька науковиця, письменниця, екзистенціалістська філософиня.

Я пишу цей текст у 116-й день народження Симони де Бовуар, щоб розвінчати міфи навколо фемінізму, який, на жаль, досі сприймається як зброя масового знищення проти чоловіків, а не рух за права людини, яким фемінізм за своєю суттю і є.

У 1949 році де Бовуар опублікувала одну з найбільш знакових книжок XX століття «Друга стать» — ґрунтовне історико-філософське дослідження про становище жінки з найдавніших часів і до середини XX століття, яке я цитуватиму в цьому тексті.

Симона де Бовуар

Фемінізм — це рух за рівні права жінок і чоловіків, рух проти будь-яких проявів гендерно обумовленої дискримінації, який у пострадянських постколоніальних країнах, однією з яких є Україна, сприймається саме як хрестовий похід жінок проти чоловіків.

Сказати голосно слово «фемінізм» — це створити напруження. Якщо назватися феміністкою, то чоловіки навколо з високою ймовірністю почнуть озиратися у пошуках укриття.

Такий світогляд мають навіть освічені та необмежені у широті поглядів на світ чоловіки, які б мали бути поза стереотипами.

«Другу стать» де Бовуар написала 75 років тому, але досі наше патріархальне суспільство живе згідно з негласним соціальним договором з гендерно обумовленими ролями, де чоловік — голова, а місце жінки на кухні; навіть якщо економічні ролі в родині розподілені інакше і жінка утримує родину, то вона однаково перебуває у підпорядкуванні чоловіка.

Взаємини між статями часто побудовані на підґрунті анекдотів про тещу, які масштабувалися у масову культуру у вигляді недолугих комедійних шоу, які розділяють жінок на домашніх — тобто мегер, чи вільних — тобто повій, яких об’єднує сприйняття чоловіка лише як ресурсу, що приносить гроші, за які жінка може купити їжу, шубу, iPhone чи Porsche, а зі свого боку чоловіки сприймають жінок як інструмент для сексу та народження дітей.

Ми маємо сексизм на рівні політичних партій. Від туристичного заклику експрезидента Януковича: «Приїжджайте в Україну, у нас гарні жінки», до «баба, да — корабельна сосна» від народного депутата на адресу депутатки, яка особливо й не обурилася такою поведінкою, вже не кажучи про те, щоб протестувати та спробувати змінити політичну культуру.

Симона писала: «Тільки праця дає можливість гарантувати реальну свободу. Як тільки жінка перестає вести паразитичний спосіб життя, то зникає необхідність посередника чоловіка, який пов`язує її з зовнішнім світом». Лише маючи фінансову незалежність, жінка має право вільно розпоряджатися власним життям.

«Жінкою не народжуються, жінкою стають» — відома фраза де Бовуар, яку в наших широтах використовують для культивації жіночності, ба навіть розкриття внутрішньої богині, а не пошуку відповідей на запитання, які ставила де Бовуар: статус і доля жінки визначаються анатомією чи культурою?

На мою думку, власну роль і долю жінка має та може обирати самостійно. Обов`язково потрібно нести відповідальність за власний вибір.

Hang`n with the girls. Tracy White Fitzgerald

Розкіш мати право обирати неможлива без економічного підґрунтя, тобто вміння заробити собі на життя самостійно, та соціально-культурного середовища, де жінку сприймають перш за все як людину, а не рабиню ґендеру.

«Тільки реалізуючи власні проєкти, вона стверджується як суб`єкт. Заробляючи гроші, вона знаходить себе і відчуває почуття відповідальності», — писала у «Другій статі» де Бовуар.

Мати вибір — це обирати: виходити заміж чи ні, народжувати чи ні, будувати кар’єру чи працювати домогосподаркою (саме працювати, бо домашня праця — та ж робота, проте вона не оплачується).

Головне — знати, що вибір є, та користуватися ним.

Жінка, яка не здатна прогодувати себе без чоловіка, ніколи не буде викликати поваги в чоловіків.

Завершу я цей текст, цитуючи іменинницю:

«Джерело зла закладено не в чиїйсь особистій зіпсованості, поганих схильностях. Нещирість, несумлінність, нечесність народжуються там, де починаються взаємні образи та закиди, — зло проявляється, коли виникає ситуація, за якої чоловік і жінка виявляються безпорадними. Жінки стають “липучими”, перетворюються на тягар і страждають від цього. Вони поділяють долю комах-паразитів, які все життя існують завдяки іншому організму. Дайте їм автономію, дайте їм самостійність, дозвольте їм бути незалежними, нехай вони самі борються за своє існування, нехай будуть активні в цьому світі, воюють з ним, відвойовують собі місце під сонцем, і від їхньої залежності не залишиться й сліду, чоловіки теж стануть вільними. Тож і жінки, і чоловіки відчують себе набагато краще».