Максим Кривцов загинув на війні: 5 віршів поета та захисника України

Поет та захисник України Максим Кривцов загинув на фронті. Про це повідомила мати військового Надія Кривцова.

Соцмережі всіялися спогадами друзів та знайомих Максима. «Дуже жива, дотепна, надзвичайно талановита людина», — написав про загиблого письменник Любко Дереш.

Леся Литвинова назвала військового «надзвичайно світлою людиною». «Він був поетом. Не воїном. Але він загинув. Загинув як чоловік. Як воїн. Разом із ним загинув цілий Всесвіт. Тексти і вірші. Нові сенси. Не написані строчки. Не прожиті хвилини. Не пережиті почуття», — вказала волонтерка та військовослужбовиця.

Максим Кривцов брав участь у Революції гідності. 2014 року він вступив до лав Добровольчого українського корпусу «Правий сектор» і воював в зоні АТО. У 2016–2019 роках військовий служив у Нацгвардії та взяв собі позивний «Далі». Деякий час він працював у Центрі реабілітації та адаптації ветеранів АТО та ООС Veteran Hub. Після початку повномасштабного російського вторгнення Максим Кривцов повернувся добровольцем на фронт. 

Торік у видавництві «Наш формат» вийшла перша збірка поета «Вірші з бійниці». «Усім, хто є, кого немає і кого уже, на жаль, не буде, і особливо тим, кого я понад усе чекаю. Дякую всім, хто повірив», — написав Максим Кривцов у присвяті. Український ПЕН-клуб вніс книжку до переліку найкращих новинок 2023 року.

Військовий також працював над романом, проте не встиг його дописати.

Для вшанування пам’яті Максима Кривцова ділимося його віршами. 

***

Моя голова котиться від посадки до посадки
як перекотиполе
чи мʼяч
мої руки відірвані
проростуть фіалками навесні
мої ноги
розтягнуть собаки та коти
моя кров
вифарбує світ у новий червоний
Pantone людська кров
мої кістки
втягнуться в землю
утворять каркас
мій прострелений автомат
заржавіє
бідненький
мої змінні речі та екіпу
передадуть новобранцям
та скоріше б уже весна
щоб нарешті
розквітнути
фіалкою.

***

«Я поверну собі своє життя
обіцяю»
написано маркером на стіні одного
популярного закладу Києва
там і кава і тістечка і модний одяг намисто музика та балкони з неймовірним виглядом
я бачив
як туман обіймає хмарочос
ніжно та тихо.
«Любові не існує»
написано на іншому поверсі цього закладу
а ще не існує моря
не існує повітря
не існує снів
і мене
але кава тут добра
знизу хтось дописав:
«Сонце, хто тебе змусив так думати?»
а я розкажу вам, хто:
болото, по якому важко дійти до бліндажу із позиції
міни, які падають поруч
завʼязана туго на шиї мотузка зими
частини людини
розкидані
розгублені по полю
химерно та неохайно
сон, який змушує кричати
дощ, коли тобі ще кілька днів чекати на зміну
і сонце
яке заховалось в підвал
бо повітряна тривога
дійсно
хто тебе так змусив думати, сонце?
Коротка відпустка
кілька днів разом з дорогою
я бачусь із друзями
ліплю з глини
вперше за два роки випікаю чизкейк
який так собі вдався
разом з подругою спостерігаємо
як кішка зими схопила мишку вулиці
тримає
я можу дихати
дорогу напроти перебігає дівчина
тримаючи за повідець великого худого пса
десь виринають останні поверхи хрущовок
наче плавці батерфляєм
мерехтять гірляндами
ще трохи
і я знову захочу стати частиною
звичайного міста
вигулювати великого пса
смажити яєшню
пити каву в симпатичних книгарнях з високими полицями
це небезпечно
це дуже небезпечно
спокійне життя це хвороба
викинь ці думки
наче використані бахіли
втікай звідси
у свій бліндаж
у своє болото
у свої міни
я поверну собі життя
я поверну собі життя?

Обіцяю.

***

Хто б міг подумати
шість років війни
хіба я міг знати
коли в дитинстві збирав стиглі яблука
на кінці серпня.
Хто б міг подумати
я блукав разом з другом по промзоні міста
збираючи метал
залишки запчастин на дорозі
30 копійок за кілограм
та ще й обважують
щоб купити трохи Південної ночі та пограти в Халф-Лайф
а тепер я збираю в посадці
залишки хлопців
людей
наче і виглядає як людина
чи частина людини
немає на світі нічого
настільки холодного.
Потрібно створити додаток
карту Лісового кладовища
стовпчик номер 58
від нього 4 кроки вперед
і третя могила праворуч — його
путівник кладовищем
всі лиш про це і говоритимуть.
Довгий жовтий автобус-гармошка
під номером 10
всього декілька на маршруті
25 копійок проїзд
завжди наповнений людьми
як ринок напередодні «першого вересня»
потрібно міцно притискувати сумки чи наплічник
бо ходять крадії
непомітно розрізають шкірзам
забирають останні гроші
але сьогодні в мене викрали дещо більше:
море.
Мене ковтає кит суму
я тут
наче Йона
та не можу вибратися
вже шість років
хоча це триває завжди
війни не закінчуються
закінчуються люди
хто б міг подумати.

***

Сідаєш в броню
наче у човен
накладаєш на очі
тактичні окуляри
замість монеток
і запливаєш у  Стікс посадки.
Водій-механік Харон
впевнено мчить
у невідомість і достеменність
гуде двигун
наче перше слово
сьогодні твій Бог носить легкі плити
мультикамові брюки з наколінниками
хоча вони більше треба нам
аніж Богу
заряджає кулеметну стрічку
і хто його знає
чи сподобаються йому твої
тактичні окуляри з барахолки
і хто знає
де закінчується Стікс
і куди тебе занесе течія.
Головне
поправ окуляри
міцно притисни зброю до грудей
і дихай
дихай
дихай
бо
коли
ще.

***

В прифронтовому місті
чи певне уже фронтовому
добре
усі вже знають це місто
Купʼянськ
з обгорілими торговими вивісками
та розбитими бутиками у центрі міста
з памʼятником нескореному Бабаку
з гіпсу і якоїсь сітки
бо і в Бабака тепер є рани
але ми говоримо
що допоки стоїть бабак
стоїть і місто
маленький зубастий нескорений звір.
Тут
можна сказати
повітряна тривога по замовчуванню
а тишу вмикають лиш на короткий час
але й вона умовна
бо тут і стволка і танчік на краях дістає.
В місті
тримає варту нескорений Бабак
звисають залишки великих літер
з вивісок аптек та салонів мобільного звʼязку
зникло сонце
от так наче його проковтнули
так як ковтають слово
коли грають у мовчанку
так як кит ковтає головоногого молюска
от є тобі й немає
вже який тиждень.
Коли ми поїхали
дали пʼятак бабаку
ей чуваче
за кілька днів повернемось
покинули межі міста
наче скинули з себе довгий сірий тренч
випірнули з води
чи з-під ковдри
нас накрило хвилею світла
ми дрейфували на промінні
наче на дошці для серфінгу
(кажуть я часто використовую метафори про їжу
а також згадую про море та серфінг
дійсно
чому я згадую
про море та серфінг
а інколи й про чайок
які викрадають твою картоплю-фрі
щедро змащену густим майонезом
ну от знову)
ми закидувались світлом
наче опіоїдами
вибігали на мокре скошене поле
лягали на холодну землю
наче на теплий морський пісок
і розчинялись
як рафінований цукор розчиняється
в гранованій склянці
з металевою підставкою
в руках у студентки
що повертається додому
в плацкарті «Ковель-Київ».
Сонечко
не хоче
на війну
покличу представників військкомату.