Ольга Руднєва про виклики та перемоги, діяльність та благодійну кампанію Answear х Superhumans Center

Ольга Руднєва — жінка, яку в Україні та за її межами знають усі соціально відповідальні люди. Її історія оповита натхненням, надією, соціальною відповідальністю та втіленням людяності. Про повномасштабне вторгнення Ольга дізналася, коли знаходилася на Мадейрі, куди поїхала, щоб вивезти свою матір. Вже за кілька днів її бажання надавати допомогу українцям привело її до Любліна, де в перші дні війни був створений логістичний хаб Help Ukraine Center для доставки гуманітарної допомоги українцям. Пізніше директорка фонду Олени Пінчук попрощалася з роботою, де пропрацювала 18 років, щоб розпочати новий етап як СЕО спеціалізованої клініки з протезування та реконструктивної хірургії Superhumans, яка відкрилася у квітні 2023 року за участі Першої леді України Олени Зеленської та розвивається з неймовірною швидкістю (до прикладу, за півроку роботи  центру було встановлено більше 300 протезів). Так і почалася нова глава життя нашої героїні проєкту Answear х ELLE.

У вересні цього року мультибрендовий онлайн-магазин Answear оголосив велику благодійну акцію, аби зібрати кошти для Superhumans Center, де облаштовуватимуть тренувальний простір для фізичної реабілітації українців після протезування. Це не просто ініціатива, це можливість змінити життя людей, які стикаються з викликами фізичних перешкод. Про роботу в Superhumans Center, необхідність протезування військових та цивільних саме в Україні, а не за кордоном, про відновлення пацієнтів Superhumans Center, благодійну акцію з Answear та свій шлях, виклики та натхнення, а також про те, як поєднання моди і соціальної відповідальності може призвести до створення справжніх чудес, Ольга Руднєва розповіла Катерині Поповій в ексклюзивному інтервʼю. 

БЛІЦ

Я пишаюся собою, бо в найскладніші часи не зрадила себе. Я буду тією людиною, якою, думала, буду, коли стикнуся з найскладнішими викликами свого життя. 

Українська жінка — це сила силенна. Втілення рішучості, мужності та жіночності.

Я бачу Україну в майбутньому країною, яка перемогла у війні і стала центром експертизи з військової справи та надання медичної допомоги при військових травмах.

Моя сила — всередині. В розумінні, що живу в історичні часи і належу до найсильнішої нації світу. 

Про себе

Хто така Ольга Руднєва? Як ви можете описати себе сьогодні?

Сьогодні я українка, яка обрала бути тут, поряд з тими, хто віддав своє здоровʼя за моє життя. Разом з партнерами і командою я будую майбутню Україну в Superhumans Center. Ми повертаємо людям втрачені можливості знов ходити, знов обіймати рідних, знов грати з дитиною в футбол. Ми створюємо найкращу послугу для найкращих, бо саме за таку Україну вони боролися на передовій. 

Які цінності ви вважаєте найважливішими у житті?

Свобода вибору. Свобода обирати своє життя і тих, хто поряд. Людяність. Завжди бути на боці добра й обирати життя. Сила змінюватися. Ніколи не зупинятися на шляху до вдосконалення, шукати найкращу версію себе та змінювати світ навколо. 

Війна абсолютно перевернула ваше життя. Скажіть, що для вас є найважчим зараз?

Найважче — це втрачати найкращих. Все інше можна полагодити, відбудувати, повернути і наздогнати. З усім іншим я можу жити. Просто таке життя. Життя під час війни. 

Які найбільші особистісні виклики, на вашу думку, стоять перед вами сьогодні?

Поєднувати роботу і родину. Не пропускати взросління мого племінника. Знаходити час для мами, яка досі на відстані тисячі кілометрів. Ну і, напевно, рухатися швидше, більше людей ставити на ноги. 

Про благодійну діяльність 

Які моменти у вашому житті та кар`єрі найбільше вплинули на ваше розуміння важливості соціальної відповідальності й благодійної місії?

Я в благодійності майже 20 років своєї професійної карʼєри. Для мене моя робота в першу чергу має мати сенс, інакше — нема драйву. Розуміння того, що роблю щось важливе, дає енергію рухатися вперед та робити ще більше щодня. 

Напевно, повномасштабне вторгнення було моментом, коли навіть робота в благодійному фонді стала недостатньою. Отже, я декілька місяців присвятила волонтерству на гуманітарному складі HelpUkraine Center. Я це робила для себе, бо біль був шалений, і тільки складна та незвична робота давала можливість дихати та відчувати причетність до чогось важливого. Загалом не бачу сенсу робити щось, що не змінює світ або не полегшує життя навколо. 

У квітні 2023 року у Львові ви з партнерами за участі першої леді України Олени Зеленської, міністра охорони здоров’я Віктора Ляшка та його колеги з Франції Франсуа Брауна відкрили центр протезування, реабілітації та реконструктивної хірургії Superhumans Center. Від ідеї до її практичного втілення минуло менш ніж рік. Розкажіть про ваші головні досягнення за цей період. 

Ми починали з ідеї. Ідея створити центр протезування належала Андрію Ставніцеру. Це все, що в нас було. Завдяки підтримки першої леді та Говарда Баффета ми збудували центр протезування за 4,5 місяці під звук сирен та в супроводі новин з фронту. Ми поспішали, бо знали, що люди, які втратили кінцівки, не мають чекати. В листопаді ми виносили сміття з лікарні, а в березні ми вже встановлювали перші протези. На початку нас було пʼятеро, зараз у команді більш ніж 100 людей, які пройшли з нами будівництво, навчання, перші помилки і перші досягнення. Наші суперлюди повертаються до життя, стають батьками, виграють у спортивних змаганнях та зʼявляються на шпальтах найкращих медіа світу. Ми добудовуємо центр реконструктивної хірургії та щодня приймаємо щонайменше 6 нових пацієнтів, які прийшли до нас, щоб зробити свої перші кроки або знов навчитися тримати склянку в руках. Більш ніж 300 протезів, сотні змінених життів, заброшена будівля, що перетворилася на центр надії. Але я досі вірю, що наші найбільші досягнення ще попереду. 

Superhumans Center вже встигнув привернути увагу всього світу. Як ви бачите роль громадських осіб у підтримці соціальних ініціатив і що можна зробити, щоб привернути більше уваги до благодійних проєктів?

Я б хотіла, щоб публічні особи привертали увагу не до конкретних проєктів, а до України. До нашої стійкості, мужності й боротьби. Нам важливо підтримувати увагу до України, бо попереду ще битва за перемогу, відновлення та повернення до нормального життя. 

З якими викликами вам довелося зіткнутися у своїй діяльності й які уроки ви вивчили з цього досвіду?

Напевно, найбільший виклик — неможливість допомогти людині. Не тому, що ти не маєш можливості, не тому, що не знаєш як, а тому, що людина не хоче приймати допомогу, не хоче докладати зусиль, не хоче лікуватися або змінювати образ життя. Урок — не навʼязувати свою допомогу. Не намагатися наздогнати та причинити добро. Всі інші виклики — лише задачі, які ти вирішуєш. 

Повномасштабне вторгнення теж було доволі великим викликом, бо я не була готова. Команда була не готова. Не вірити в війну було простіше, ніж підготуватися. Відповідне реагування в перші тижні війни було шаленим викликом. Як менеджер, я цей іспит провалила, але як людина — ні. Навпаки — знайшла себе і свій шлях. Думаю, висновки та уроки того часу будемо ще довго усвідомлювати та інтегрувати в наше життя.

Які потужності Superhumans Center сьогодні та скільки пацієнтів ви можете брати за місяць?

Наша потужність — 50 пацієнтів на місяць. Зараз у центрі більше 60 людей. Це люди зі складними ампутаціями, дехто втратив декілька кінцівок. Наші потужності обмежені фінансами. Раніше я думала, що мільйон доларів — це великі гроші, зараз я чітко знаю, скільки це. Мільйон доларів — це 50 пацієнтів. 50 людей, яким ми повернули можливість ходити та бути самостійними. 

Superhumans допомагає змінити життя людей із протезами повністю, ви даруєте надію на щасливе і повноцінне життя. Що за цей час роботи над Superhumans Center вас вразило найбільше?

Мене щодня вражають перші кроки наших Суперлюдей. Їхні емоції, коли вони знов можуть встати після місяців в кріслі колісному. Їхня радість, коли вони самостійно можуть приїхати за кермом на реабілітацію та без допомоги дружини сходити в туалет. 

Мене вразив Сергій, який дуже швидко встав на ноги, бо мав мрію тримати на руках свого новонародженого сина. Згодом надсилав мені фото з пологового.

Вразив Андрій, який, ставши на ноги, запросив свою дружину на танець.

Вразила Руся, яка не відмінила фотосесію з племінницею через те, що в неї розрядилося коліно. Сказала: «Не буду через те, що в мене немає ноги, відміняти свої плани».

Вразив Денис, який стояв у планці з потрійною ампутацією.

Вразив Вадим, якому сказали, що не зможе ходити на протезах, бо зависока ампутація, а він ходить попри всі прогнози лікарів. 

Вразив Макс, який повернувся до роботи розмінувальника і грає в баскетбол. 

Вразив наш водій Дима, який після втрати кінцівки опанував гольф і їде на міжнародні змагання. 

Я можу продовжувати цей список дуже довго. Кожна історія Суперлюдини — це джерело сили і натхнення для мене.

У вашій базі очікування на протезування понад 500 заявок. Розкажіть, як відбувається відбір пацієнтів, які потребують допомоги центру Superhumans у першу чергу, та про ваші плани в найближчому майбутньому щодо розширення?

Пацієнти отримують допомогу в порядку черги. Від травми до протезування в середньому має пройти 2-3 місяці. Отже, якщо заявка подана одразу після травми, є шанс, що, коли пацієнт буде готовий, ми його заберемо. Але є проблема з протезуванням рук. На жаль, в Україні та у світі бракує протезистів рук, бо це нетипова ампутація. Тому люди, які втратили руки, чекають довго. Це наш біль.

У планах — відкриття відділення реконструктивної хірургії, щоб повертати людям втрачені обличчя. Також плануємо розширятися на інші регіони, щоб наблизити послугу до пацієнтів. 

Чим у Superhumans Center ви пишаєтеся найбільше?

Нашими Суперлюдьми. Насправді тут все для них і все заради них. Ними та їхніми досягненнями ми пишаємось найбільше. 

Які ваші плани в галузі благодійності й соціальної відповідальності? Що ви вважаєте найбільш важливим для реалізації таких успішних проєктів, як Superhumans Center?

Думаю, на найближчі 5 років моє місце тут, в Superhumans. Будемо вчити фахівців для всієї України та розширювати потужності. На жаль, потреба буде тільки зростати. Навіть після закінчення війни з рівнем замінування в Україні ми ще довго будемо мати пацієнтів, які втрачають кінцівки. Україні буде потрібно багато реабілітаційних центрів, бо всі, хто був на військовій службі, потребуватимуть фізичного та психологічного відновлення. Це можливо, якщо є команда однодумців і чітке розуміння того, що ви робите, для чого та для кого. 

Про пошуки натхнення і жіночності

Ви повністю поринули в роботу над Superhumans Center від моменту самої ідеї проєкту. Ваші підписники бачать у вас джерело натхнення та мотивації. Скажіть, як ви відновлюєтеся та де ви черпаєте сили для допомоги іншим?

Так, Superhumans — це все моє життя зараз. Немає нічого важливішого. Там і є все: від задач до джерела поповнення енергії. Коли втомлююся, йду на поверх реабілітації, бачу, як люди займаються, роблять перші кроки, посміхаються, і це повертає мені сили. 

Як війна змінила ваше відчуття жіночності? Чи є у вас бажання фарбуватися, гарно одягатися?

Мені здається, що війна зробила мене ще жіночнішою. Не було жодного дня, щоб я вийшла не нафарбованою. Навіть у перший місяць війни фарбувалася, плакала і знов фарбувалася. То була моя спроба відчувати, що життя продовжується. Загалом стала менше купувати речей. Перші пару місяців проходила в одних джинсах. Речі мені передавали мої друзі, а потім зайшла в магазин десь у травні й розридалася біля білої сукні. Мені було так боляче, що в моєму житті більше немає місця для білих суконь. Зараз заходжу в магазини та купую красиві речі навіть не замислюючись. 

Як ви вважаєте, чи можуть бути речі своєрідною терапією, особливо під час війни? Чи варто іноді створювати ілюзію звичайного життя? 

Це і є звичайне життя. Просто воно в нас таке зараз. Памʼятаю, як після двох годин в бомбосховищі після шаленого обстрілу Києва я вийшла і одразу купила собі жакет. Той, що сподобався раніше, але здавався задорогим і занадто нарядним. Але це була та мить, коли я зрозуміла: я жива, я заслуговую на красиві речі, чого я маю чекати? Досі люблю його більш за будь-яку річ, бо він має історію. Історію нашої стійкості. 

Про велику благодійну кампанію Answear х Superhumans Center

Як мода може бути пов`язана з благодійністю і як участь представників модної індустрії, таких як Answear, може надихати людей у подібних проєктах на активну участь у благодійності?

Я б хотіла, щоб все, що ми робимо, було повʼязано з благодійністю. Кожна наша покупка, кожне наше рішення і кожна наша реалізована мрія має хоч трохи наближати мрію тих, хто поряд. Саме тоді радість від нових речей стає ще більшою. Не просто річ, а річ, яка може врятувати життя або повернути радість життя. Це просто. І ми з Answear це довели, долучивши тисячі людей до підтримки Superhumans Center. Окрему радість у мене викликає те, що люди з протезами стали зʼявлятися на сторінках модних видань. Це наш спосіб сказати: це красиво. Ми різні. Залізна нога не робить людину гірше, не забирає красу. Це частина історії цієї людини, і це частина історії того, як наші люди виборювали свободу. 

Як акція Answear для Superhumans допомагає змінити життя військових із протезами і яких результатів ви вже змогли досягти разом? 

Ми будуємо не просто медичний заклад, ми будуємо центр повернення втрачених можливостей. Це — про найкращий протез, найсучасніші методи реабілітації та атмосферу психологічної підтримки. Але ми маємо підготувати наших Суперлюдей до реального світу, де ще є сходи, нерівні поверхні, бордюри та бруківка. Саме для цього ми разом з Answear побудували тренувальний майданчик з різними видами покриття. Тут люди можуть навчитися ходити на протезах по складних поверхнях, підготувати себе до повернення у свої невеличкі міста та навчитися долати перешкоди. Це частина реабілітації, яка надає впевненості у своїх залізних ногах і допомагає опанувати ходу на протезах. Ми мріяли про такий майданчик, і саме завдяки підтримки Answear та їхніх неймовірних клієнтів це стало можливим. Навчитися долати страхи перед перешкодами набагато простіше, коли поряд з тобою реабілітолог. Саме це ми і зробили разом — простір навчання і подолання страхів. 

Команда: 

Фото: Аня Іконнікова
Стиль: Саша Кутовий
Асистент стиліста: Ярина Лобанова
Макіяж: Аня Черкаліна
Зачіски: Данило Мартемʼянов

Про благодійну кампанію Answear та Superhumans Center 

50 гривень з кожного замовлення, зробленого на Answear.ua, було направлено Superhumans Center на перший в Україні тренувальний простір для фізичної реабілітації Суперлюдей (саме так називають тих, хто проходить реабілітацію в центрі). Загальна сума зборів — 5 млн гривень.