Розстріляне відродження XXI ст.: про життя і творчість загиблого 33-річного поета-бійця Максима Кривцова

"Еспресо.Захід" розповість про життя, бойовий шлях і творчість українського Героя, чиє земне життя обірвалося у 33 роки.

Біографія та бойовий шлях Максима Кривцова

Фото: facebook-сторінка Максима Кривцова

 

Максим Кривцов народився 22 січня 1990 року в Рівному. Його батько був продавцем преси, а мати – шкільним бібліотекарем. Максим навчався в рівненських загальноосвітніх школах № 23 та № 28. Опісля в рідному Рівному закінчив технікум технологій і дизайну за спеціальністю "Виробництво нетканих текстильних матеріалів".

У 2014 році Максим закінчив Київський національний університет технологій та дизайну, де вивчав проєктування взуття та шкіряних виробів. Працював на Рівненській фабриці нетканих матеріалів, продавцем-консультантом, помічником майстра ательє, а також SMM-ником і фотографом проєкту "Строкаті єноти" (спільнота активних і творчих дітей).

Максим Кривцов був активним учасником Революції гідності. Відколи Росія відкрито напала на Україну у 2014 році, чоловік пішов на фронт як доброволець у Національну гвардію, де став бійцем АТО/ООС. Максим брав участь у бойових діях у складі 5-го батальйону ДУК "Правий сектор" (2014–2015), згодом був старшим кулеметником у бригаді швидкого реагування Національної гвардії України (2016–2019).

Після демобілізації працював контент-менеджером Центру реадаптації та реабілітації учасників АТО та ООС "ЯРМІ" та копірайтером у Veteran Hub (простір, створений задля надання послуг ветеранам, працівникам сектору безпеки, їхнім рідним і близьким).

Із початком повномасштабного російського вторгнення у лютому 2022 року знову вступив до лав Збройних Сил України.

Як любив казати Максим, своїм позивним "Далі" він завдячував власним вусам, що нагадували вуса видатного іспанського художника та скульптора Сальвадора Далі.

На початку 2023 року Максим в інтерв’ю сайту "Читомо" на запитання, що таке війна, відповідав такими словами:

"На війні немає часу на любов. Вона лягає поруч з териконом, зникає, як дідусь у тумані, десь за нескошеним цього літа соняховим полем серця… Війна – це жахлива, абсурдна та зовсім нелогічна річ. Однак, вона – одна зі стихій, які щоразу починаються знову.  … Вражає, коли ти сидиш в місці, в якому не можна висовуватися, бо ворог близько, а твоє укріплення дуже умовне, і твій побратим раптом каже: "Дивись, одуд їсть капустянку". Це такі птаха й жук. Вражали люди, які зустрічали нас оплесками в Балаклії. Це був один із найкращих днів в житті. … Найважче дається засинати. А також усвідомлювати, які жахи можуть чекати попереду…"

Максим Кривцов загинув 7 січня 2024 року разом з його рудим котом, якому він присвятив один зі своїх віршів.

Допомогти матері Максима, можна за цим номер картки: 4149 4991 2736 2513 (Надія Кривцова).

Творча спадщина Максима Кривцова

Фото: Максим Кривцов

 

Письменництвом Максима захоплювався з ранніх років. Перші вірші почав писати ще підлітком. Як відзначають у книжковому інтернет-магазині "Наш формат", його вірші "прості, щемкі та дещо дивні, нині сповнені видіннями війни". У 2019 році його поезії увійшли до збірки "Там, де вдома: 112 віршів про любов та війну ", виданої за підтримки Українського культурного фонду. Під обкладинкою книги зібрані твори військових та волонтерів, що бачили війну на власні очі та поділились цими враженнями у віршах.

Окрім цього, Максим друкував свої вірші у кількох збірках разом із творами інших авторів: "Книга Love 2.0. Любов і війна", "Колискова 21-го століття Vol. 1: що тебе заколисує?" та "Поміж сирен. Нові вірші війни".

У 2023 році було видано першу авторську збірку поезії Максима Кривцова "Вірші з бійниці", яку визнано однією з найкращих українських книжок 2023 року за версією українського ПЕН. Як йдеться в анотації книжки, "Вірші про війну", наче кулі, вражають смертельно глибоко й залишаються в серці назавжди: "Це точки перетину тих, хто на передовій, і тих, хто в тилу. Це містки для розуміння один одного".

У своїх віршах Максим вражає читачів простотою і філософським осмисленням жаху війни, в якій він перебував багато років і знав зсередини про всі ці процеси.

Письменник Любко Дереш розповів, що Кривцов також писав на фронті роман, який, на жаль, залишився незакінченим:

"Дуже жива, дотепна, надзвичайно талановита людина. Ось невеликий фрагмент із синопсису роману, який він надсилав на курсі, і який, на жаль, в цьому житті він уже не завершить.

"...Коли повертаємось із ротацій, їдемо в автівці додому, ми не відчуваємо щастя, хоча хочемо повернення. Напевне. Ми відчуваємо одне – порожнечу. Одну спільну на всіх порожнечу, колективну, як пам’ять. Ми захлинаємось нею і задихаємось від її випарів.

Отже. Я хочу розповісти про багатоповерхівку, на 77 поверсі якої розміщений офіс телеканалу "Забуття". Вся розповідь відбуватиметься у межах найжахливішої програми у світі "Ток-шоу Війна"...."

Нехай забуття не торкнеться тебе. Вічна пам'ять героєві".

Цікаво також, що пісні на поезії Максима виконує український гурт "Yurcash" — "Панівна висота", "Він в ЗСУ, вона в ТрО", "Жовтий скотч" (що стала саундтреком до фільму "Наші котики").

Музикант і художник-карикатурист Юрій Журавель написав, що долучить постать Кривцова до свого проєкту "Знай наших", а також планує написати пісню для гурту  гурту OT VINTA на слова одного з віршів загиблого поета.

Спомини про Максима Кривцова

Фото: Максим Кривцов

 

Відколи стало відомо про смерть Максима Кривцова, у соцмережах сотні, коли не тисячі людей згадали про поета і написали про нього, висловили свій щирий жаль із приводу цієї трагедії. Адже Максим справді був цим цвітом нації, якого забрала з собою війна.

"Макс! Ти вітав мене нещодавно… Ти - той, що з 14 го ( хоча зараз з спогадів наших , з 19го, але яка різниця… ти був.. ще з тої фази війни.. був завжди і був завжди на звʼязку мені здається був завжди … Кривцов Максим… Твоя збірка прийде на днях…  Я не маю межі слів прокльону зараз, але ці слова чередуються з словами питань до Господа… Чому і скільки ми маємо втратити найкращих? Друзі! Це -поет великого і жахливого нашого часу.. Його нема… Вони з другом руденьким загинули…" – написала актриса Ірма Вітовська.

"Розстріляне Відродження 21 століття. Збірка Кривцов Максим "Вірші з бійниці" прийшла буквально позавчора мені на нову пошту. Макс дуже хотів, щоб збірка потрапила до Головнокомандувач ЗС України і Світлана Бондар бігом нас звела.  Книга звісно буде там, де хотів Максим. З комком в горлі, коли не хочеться піднімати очі", - написала нардеп Соломія Бобровська.

"Щойно прочитавши, що Максим загинув, відчув фізичний біль в серці, як за рідною людиною, сльози, бажання знайти підтвердження, що це помилка, якось вийти на його військову частину: цього не може бути, вони помились, тільки не Максим. А потім став читати його вірші. Вони для мене завжди були підсвічені внутрішньою добротою автора, навіть крізь тексти про найтемніше - світиться його світло, про холод - відчуваєш його тепло, про смерть — як же він умів бути живим, відчувати, творити", - написав популярний український еко-активіст і військовослужбовець Павло Вишнебаба.

"Чуєте ви, не "народжені для війни"... Ніхто для неї не був народжений. Кривцов Максим  був надзвичайно світлою людиною. Він був поетом. Не воїном. Але він загинув. Загинув як чоловік. Як воїн. Разом з ним загинув цілий Всесвіт. Тексти і вірші. Нові сенси. Не написані строчки. Не прожиті хвилини. Не пережиті почуття. Вам добре спиться? Добре відпочивається? Добре смакує ранковий лате?", - написала саперка, засновниця благодійного фонду "Свої" Леся Литвинова.  

"Він в ЗСУ! Вона в ТРО" Це реальна історія кохання Макса з його героїчного, світлого і такого короткого життя, яке в нього відібрала дика навала з боліт… Ти стільки зробив для України, але в порівнянні то мізер, скільки б ти ще зробив для себе, своєї майбутньої сімʼї і для усіх нас… Україна памʼятатиме Тебе завжди!", - написав військовослужбовець, а також співак, композитор Юрко Юрченко (гурт Yurcash).

Вірші Максима Кривцова

Фото: Максим Кривцов

 

Максим створив велику кількість зворушлививх віршів. Процитуємо декілька з них:

...

Одного разу
десь навесні 2014
я заснув
декілька років не прокидався
сни мої були засніжені та холодні
наче долоньки загиблого під Ізюмом
напевне, я і не прокинувся досі
знову заснув в цьому довгому
наче дорослий полоз
сні

…

Мовив Господь

вийди до поля

збирай Мого тіла гільзи іржаві.

Розчісуй волосся Моє з вугілля

канонадами

залпами

блискавицями.

Бачиш, борода Моя проявляється інієм.

Її розчеши

гусеницями

колесами тяжкими.

Збирай Мене

як смородину

помісти до трилітрового

слоїка серця.

Законсервуй Мене

як зброю

й відкрий

як настане зима.

…

Я стану
мандрівником
не гіршим
ніж Жак ів Кусто
чи
Індіана Джонс
чи той крутий чоловік
у бежевих коротких шортах
та смішній бежевій рубашці
з широким коміром
я виточу мачете
зі своїх пальців
щоб
обережно прокрадатись
тропічним лісом
твого волосся
в якому
до речі
я не проти заплутатись.
Я вступлю в ПТУ
на столяра
знайду найміцніше дерево
виточу з нього
величезний дракар
як в Флокі
син Вільгарда
щоб вирушити у сплав
зморшками
навколо твоїх очей.
Я вивчусь
у військовій академії
я буду десантником
зроблю сто стрибків
щоб кожного наступного разу
стрибати в ямочки
твоїх
щік.
Тоді
я вступлю додатково на іншу кафедру
вивчусь
на артилериста
щоб влучно
з американської гаубиці
засіювати твоє тіло
пострілами поцілунків
бабах.
Коли мені виповниться шість
я запишусь на плавання
щоранку прокидатимусь чим раніше
щоб поки мої однокласники
дивитимуться “Боба Губко”
чи “Мишенятка Лапича”
я вчитимусь плавати
щуритиму свої очі від хлору
пізніше здобуду
перший юнацький
щоб
не втонути
в озері Мічіган твоїх очей
і перепливати його брасом
щоразу
прижмурючи очі.
А поки
ти спиш поруч
я
притискуюсь до тебе як щільніше
щоб бути
твоїм спальником
твоїм куполом
твоєю траншеєя
твоїм потягом
твоїм бронетранспортером
і шепочу на вушко:
не бійся.

…

Хочу розповісти вам історію
про велетенського кота
рудого
як висохлі серпневі покоси
він має лиш білий нагрудник
сумні зелені
наче зелене масло
очі
часто прижмурює брови
наче вивчає наукову працю
бо сонця тут не трапляється
коли ви востаннє бачили сонце
свого часу
на початку осені
він був загрозою усіх тутешніх мишей
ей
це бліндаж великого рудого кота
пробігай повз нього
як найшвидше
шепотіли вони між собою.
Одного разу він
намагався спіймати мишку
у лінивому
але феноменальному стрибку
пролітаючи над пальником
з відкритим блакитним полумʼям
тепер обпалені
неохайні
смішно закручені
як у відомого художника
уже не такі довгі вусики
нагадують про той легендарний стрибок.
Він вмощується на краєчку полиці для сну
поруч з входом в бліндаж
завішеним двома шарами ковдри
і розглядає щось
крізь маленькі щілинки
можливо
когось
ворога або друга
лисицю або людину
вичікує.
Кіт знає
кожну стежку
кожен окоп нірку бліндаж
він має одну таємницю
коли на вулиці роздається
страшенно гучний і грізний безладний галас
і здригається земля
це прокидаються давні велетні
йдуть у своїх справах
він митттєво застрибує
в діру в обшивці
та й ховається десь в глибинах та катакомбах
невеличкого бліндажа
і не висунеться
ще чого
допоки велетні не находяться.
Коли він засинає
повільно витягує передні лапки
йому сниться літо
сниться цілий цегляний будинок
сняться кури
які бігають по подвірʼю
сняться діти
які частують пиріжками з мʼясом
в мене з рук випадково скочується шолом
падає на багнюку
кіт прокидається
прижмурює очі
уважно роздивляється навколо
свої:
засинає.

...

(останній вірш Максима, який він опублікував у Фейсбук)

Моя голова котиться від посадки до посадки

як перекотиполе

чи мʼяч

мої руки відірвані

проростуть фіалками навесні

мої ноги

розтягнуть собаки та коти

моя кров

вифарбує світ у новий червоний

Pantone людська кров

мої кістки

втягнуться в землю

утворять каркас

мій прострелений автомат

заржавіє

бідненький

мої зміні речі та екіпу

передадуть новобранцям

та скоріше б уже весна

щоб нарешті

розквітнути

фіалкою.

Читайте також: Не хотів, щоб на ратуші був триколор: історія молодого львівського артилериста Тараса Сивенького