Будинок з привидами, або де був перший у Хирові шпиталь

Зовсім неподалік від Закладу Єзуїтів в Хирові, якихось 200 метрів на північ біля під’їзної дороги зі сторони Бунькович причаївся невеликий симпатичний будинок, який є ровесником Закладу. Ця споруда вже десятки років стоїть покинута, а навколишні мешканці її оминають і називають будинком з привидами. Сьогодні розповім історію цього загадкового супутника Закладу та які таємниці бережуть його порожні стіни.

Перш ніж перейдемо до історії таємничого будинку, зробимо невеликий екскурс у історію Хирівського закладу отців Єзуїтів. У 1883 році Єзуїти придбали у Францішека Топольницького його маєток у селі Буньковичі та розпочали спорудження навчально-виховного закладу. Будівництво комплексу було розділене на декілька етапів, тож вже у 1886 до Закладу, який все ще будувався, прибули перші учні. З кожним наступним роком кількість класів збільшувалася, і тут виникла досить значна проблема, яка спонукала побудувати ще одну окрему будівлю.

У 1888 році у Закладі почався спалах скарлатини, внаслідок якої померло 3 учнів, а за рік до Хирова добралася пандемія грипу, яка тоді шаленіла у всьому світі. Ці події показали необхідність мати сучасний шпиталь. Тому поруч із колишнім фільварком Топольницького був збудований двоповерховий шпиталь для інфекційно хворих учнів. Це і є та будівля, яку зараз люблять називати “будинком з привидами”.

Шпиталь розпочав свою роботу у 1890 році і став першою лікарнею на теренах Хирова. Крім того, для менш серйозних випадків у самому Закладі була інфірмерія (монастирська лікарня). Здоров’ям учнів опікувалися отці Єзуїти під наглядом лікаря, який працював у Закладі на постійній основі.

З інфірмерією та цим шпиталем тісно пов’язана історія єзуїта Яна Бейзима, який крім того, що викладав у Закладі, також опікувався хворими учнями. Цей досвід став для Яна Бейзима важливим етапом підготовки до його місіонерської діяльності на Мадагаскарі, куди він вирушив у 1898 році. Там отець Бейзим збудував лікарню для хворих на проказу і опікувався ними до самої смерті.

За цю жертовність у 2002 році Ян Бейзим був оголошений блаженним Католицької церкви. Тому надзвичайно важливо, що свої перші кроки у догляді за хворими цей святий зробив саме у Хирівському закладі.

До І світової війни шпиталь використовувався досить часто, ледь не кожного року фіксуються спалахи скарлатини та інших інфекційних хвороб. Хворіють не тільки учні, а й деякі викладачі. Інколи доходить до смертельних випадків.

У 1907 році у цьому шпиталі помер від скарлатини Вітольд Юнгст – один з небагатьох учнів, чия могила збереглася на Хирівському цвинтарі. Вражає розміщена на його надгробку епітафія, яка передає великий сум батьків від втрати сина.

Якби ж ми могли повернути тобі життя,
Ми віддали би все,
Але це не в наших силах.
І тільки їдкий біль
Потайки ятрить душу
А в небо лине тихий сиротинський плач
Найдорожчому синові непотішені батьки

За всю історію Закладу під час навчання померло 50 учнів. З них 35 безпосередньо у Закладі від хвороб та епідемій. 25 учнів були поховані на Хирівському цвинтарі.

Епідемії часто випадали на Різдвяні свята, тож монахи всіляко намагалися створити для хворих святкову атмосферу. У шпиталі ставили ялинку та організовували окремі святкування. Є також цікавий спогад з 1908 року про телефонну лінію, яка з’єднувала шпиталь із Закладом: “Перебіг хвороби цього року був досить легкий, порівняно з попередніми роками, тож хворі вже весело співають і часто кривляться, коли бачать їжу, бо ще діє спеціальна дієта. 1 грудня деякі хворі повставали і питають по телефону: “А що задано? Що нового у Закладі?”

Водночас, більшу частину року будинок не використовувався, тож йому придумали інше застосування. Шпиталь стали використовувати як гостьовий будинок. Зокрема маємо інформацію, що тут зупинялися на нічліг гості урочистостей з нагоди 25-ліття Закладу Єзуїтів у 1911 році, а також учасники свята іменин всіх учнів, яке традиційно відзначалося 1 листопада.

Важким випробуванням для Хирівського закладу була І світова війна. Спочатку шпиталь став притулком для біженців, а з наближенням фронту вже весь Заклад перетворився на військовий шпиталь. Деяких померлих тут солдатів хоронили біля нашого таємничого будинку.

Після І світової війни вже майже не було епідемій, але все ж шпиталь час від часу ставав у нагоді, зокрема у 1923 році знову вибухнула скарлатина, серед хворих були як учні так і монахи, а двоє учнів померло.

Є також згадки, що у цьому будинку учні мали заняття з військової підготовки. Зокрема такий цікавий спогад з 1932 року: “24 листопада обидва загони військової підготовки мали вправи із газами у шпиталі. Незважаючи на маски, всі наплакались, бо газ був сльозогінний”.

У міжвоєнні роки будинок шпиталю продовжували використовувався як гостьовий дім. Тут зупинялися батьки учнів, які провідували своїх дітей у Закладі. Небувалою подією був візит американської делегації у 1927 році. Частина гостей ночувала саме в гостьовому будинку у шпиталі. Як правило, коли приїжджала велика кількість гостей, у шпиталі поселяли жінок. Маємо також спогад, що в цьому будинку зупинявся перемиський римо-католицький єпископ Кароль Фішер.

Але найцікавішим гостем будинку мав стати святим Миколай. Принаймні так говорить вірш, який учні отримали на спеціальних святкових листівках у 1938 році.

Після ІІ світової війни шпиталь разом з усім комплексом Закладу Єзуїтів відійшов до військової частини. Будівля шпиталю довгий час використовувалася як житловий будинок. Деякий час тут проживали сім’ї керівництва військової частини, а пізніше жили сім’ї військовослужбовців аж до моменту переведення військової частини до Львова у 2003 році.

Про вигляд та атмосферу будинку того часу згадує Анна Фешталь, яка проживала тут у 1996-2003 роках. Її сім’я була останньою, яка залишила своє помешкання. “Атмосфера будинку була чудова – гарні сходи, стіни. В коридорі ми любили співати, тут було чудове відлуння. Пам’ятаю, що всюди були високі стелі. А ще нас завжди цікавило горище. Ми часто там залазили, шукали скарби, як нам на той час здавалося. Сад біля будинку був неймовірний, досі пам’ятаю ці яблука і їх аромат. Жителі, а це були сім’ї військових, були дуже дружні. Ми часто збиралися разом”.

У 2005 році Хирівська міська рада, яка перейняла управління майном колишньої військової частини, виділила у будинку 8 квартир новим власникам, але ніхто з них у будинок так і не заселився.

Серед місцевих мешканців будинок колишнього шпиталю деколи називають будинком з привидами. Спроба з’ясувати причину такої назви наразі не дала результату. Опитування показало, що в людей немає чітких уявлень, що це за привиди, або ці уявлення настільки різні, що їх важко співставити з якоюсь історичною подією. Ймовірно, появі цієї назви, яка зустрічалася ще на початку 1990-их, сприяла давність і загадковість споруди. Натомість колишні мешканці цього будинку не пригадують нічого незвичайного і наголошують на приємній атмосфері, яка тут панувала.

Зараз будинок колишнього шпиталю перебуває в занедбаному стані, але на ньому ще видно сліди минулої краси та витонченості. Будівля має еркери, декоративне оздоблення вікон та візуально повторює архітектуру головного будинку Закладу Єзуїтів.

Цей будинок міг би прикрасити будь-яке невелике місто, а в будь-якому селі міг би стати найкрасивішою пам’яткою. Але тут, в Хирові йому назавжди судилося бути в тіні величного Закладу Єзуїтів.  Можливо ніхто і не помітить, якщо одного дня цього будинку не стане.

Але поки він є, варто пам’ятати, що саме тут була перша на теренах Хирова лікарня, і що саме тут трудився блаженний Ян Бейзим, який присвятив своє життя, щоб служити хворим на Мадагаскарі.

Богдан СИВАНИЧ

Джерело: Хиров’яки