Два роки Миколаїв без питної води. Як можна вирішити проблему?

Майже два роки тому російські війська підірвали водопровід, який забезпечував водою Миколаїв. Відтоді місто пережило місяці майже повного зневоднення, коли миколаївці були вимушені набирати воду з річок та джерел. Потім –  запуск солоної води з лиману у мережі. Наразі ситуацію вдалося більш-менш врегулювати, змінивши місце, з якого вода потрапляє у водогін. Однак в цілому проблему це не вирішило, адже 400 тисяч жителів обласного центру отримують у свої домівки технічну воду.

З’ясовуємо, які варіанти повернення у Миколаїв якісної води розглядають та як за сім місяців вдалося майже забезпечити водою громади на Дніпропетровщині.

Миколаїв майже два роки без питної води

Централізоване водопостачання у Миколаєві припинилося в квітні 2022 року. Тоді російські війська обстріляли водогін, який постачав місту воду з Херсонської області, й миколаївці на місяць залишилися зовсім без неї. Повернути до осель вдалося лише «технічну» воду. Тобто, її не можна пити та використовувати для приготування їжі.

У таких умовах миколаївці живуть вже майже два роки. Єдиним варіантом отримати питну воду сьогодні залишаються свердловини. Біля них завжди можна побачити десятки людей з баклажками. «Це вже наша буденність», – каже 39-річна місцева жителька Наталія. Жінка набирає воду зі свердловин майже щодня: для приготування їжі, гігієнічних потреб та просто, щоб пити. 

«Зараз ми майже призвичаїлся, а раніше було набагато важче. Доводилось носити набагато більше баклажок, ніж зараз, бо тоді навіть наповнити зливний бачок не було чим. Памʼятаю, як деякі для цього навіть брали воду з річки на Намиві (береговий мікрорайон Миколаєва, – прим.)», – сказала мешканка Миколаєва Наталія. 

Водопровідна вода у Миколаєві не може викликати критичних проблем зі здоров’ям, якщо її не пити, однак через полоскання роту нею можуть з’явитися проблеми з зубами, каже заступниця голови миколаївської філії Національного екологічного центру України, екологиня Інна Тимченко.

«Останнє дослідження показало, що мікробіологічні показники не відповідають нормативам, хлориди теж їх перевищують. Якщо цю воду не вживати як питну, а використовувати тільки для побутових потреб, наприклад, миття посуду, то вона придатна», – говорить Інна Тимченко. 

Водночас екологиня застерігає, що показники можуть змінюватися через особливості річки Інгулець, з якої наразі до Миколаєва постачають воду. Якість може погіршитися у будь-який час, каже вона. Тому неможливо спрогнозувати, чи буде ця вода й надалі придатна навіть для побутових потреб

Три варіанти відновлення подачі якісної води миколаївцям  

Зараз над питанням відновлення питної води у місті займається французька компанія Egis. Вони пропонують три варіанти альтернативних джерел водозабору. 

Перший проєкт – відновлення резервуару води в Жовтневому водосховищі. Це збільшить стійкість міста в питаннях водопостачання. Вартість питання, за оцінками експертів, становить 52 мільйона євро.

Другий – відновлення забору води з Дніпра. Реалізація цього проєкту залежить від питань безпеки та закінчення війни. Вартість робіт оцінюють в 25 мільйонів євро.

І третій напрямок – це побудова нового забору води з Південного Бугу. Тобто місця, звідки вода потраплятиме у водогін. Зробити це можна у точці 40 кілометрів вище за течією (вартість проєкту 240,7 мільйона євро) або 51 кілометр (276 мільйонів євро).

Мета цих проєктів – подати питну воду у домівку кожного миколаївця, каже директор «Миколаївводоканалу» Борис Дуденко. Вирішити, який з них  реалізовувати планують цього року, додав він. Наразі місто очікує на розроблені Egis пропозиції – їх презентують впродовж місяця, каже директор водоканалу. 

«Ми вже приблизно розуміємо, що це може бути новий водогін з Південного Бугу або відновлення Жовтневого водосховища. Але до кінця немає розуміння вартості. Це фінансово дуже важкі проєкти. Будемо визначатися. Можливо, один з них розв’яже усі наші питання, а може треба вирішувати в комплексі», – сказав Борис Дуденко. 

Як понад мільйону людей на півдні повертають водопостачання 

А ось понад мільйону жителів Дніпропетровщини, які лишилися без води внаслідок підриву Каховської ГЕС російськими військами, не довелося чекати на вирішення проблеми кілька років.

Аби повернути централізоване водопостачання в область, майже з перших днів трагедії Державне агентство відновлення та розвитку інфраструктури у співпраці з міжнародними партнерами почало працювати над своїм наймасштабнішим проєктом. 

Вже у грудні 2023 року на 93% був готовий новий водогін, а в частину населених пунктів повернули водопостачання. В агентстві розповіли, що над будівництвом працювали цілодобово у три зміни понад 1200 людей та сотні одиниць техніки. 

Йдеться про два магістральних водогони: «Інгулець – Південне», «Марганець – Нікополь – Покров, Хортиця (ДВС2) – Томаківка». Мережі запроєктували менш ніж за місяць,  і вже на початку липня віце-прем’єр-міністр з відновлення України Олександр Кубраков повідомив про початок будівництва. 

Це три гілки водогонів загальною довжиною майже 150 кілометрів, протяжністю труб у 300 кілометрів і водозабором з річок Дніпро та Інгулець. В Агентстві відновлення розповіли, що ланка «Інгулець – Південне» забезпечуватиме водою мешканців Кривого Рогу, а «Марганець – Нікополь – Покров» та «Хортиця (ДВС2) – Томаківка – Марганець» – жителів Криворізької, Нікопольської, Марганецької, Томаківської, Мар’янської та Покровської громади Дніпропетровської області.

Це складний об’єкт, оскільки його ланки проходять через сільськогосподарські угіддя, під водою та автомобільними дорогами. Тому потрібно було не лише прокласти трубопровід, але й здійснити земляні та геодезичні роботи, винести трасу в натуру та влаштувати траншеї. Для влаштування водогону ​​використовували труби великого діаметра, виготовлені із армованого скловолокном поліефіру, повідомили в компаніх Autostrada, яка побудувала новий магістральний водогін на ділянці «Запоріжжя – Томаківка – Марганець».

Використання саме таких труб у цьому проєкті є найбільш оптимальним рішенням, додають там. Адже вони витримують тиск до 32 атмосфер, легкі, довговічні та швидко монтуються. «Щоб стикувати дві труби, потрібно максимум 10-15 хвилин», пояснили в компанії швидкість виконання робіт. 

Голова Держагентства відновлення та розвитку інфраструктури України Мустафа Найєм уточнив, що загальна вартість будівництва складає 13,4 мільярди гривень. Це кошти фонду ліквідації наслідків збройної агресії.

По всій довжині водогону мають бути розташовані 13 насосних станцій. Їхнє призначення – керування насосними агрегатами для подачі води в систему трубопроводів. На станціях працюватимуть 45 насосів – серед них основні, аварійні та резервні, передбачені на випадок проблем із електропостачанням. Частину станцій та насосів також уже запустили.

Що важливо: на кожній із ділянок працюють інженери-консультанти та представники незалежного технагляду. Окремо за сприяння USAID буде проведено комплексний технічний аудит проєктної документації на будівництво усіх трьох ділянок водогону.

Цей матеріал є частиною спецпроєкту про відновлення України, який був створений командою редакції «НикВести» у колаборації з редакцією журналу «Хмарочос». Проєкт реалізовано ГО «Інтерньюз-Україна» за підтримки Посольства США в Україні. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією уряду США.