Іспит на почуття: чи не граємо ми в реальність, коли поспіхом зближуємось під час війни?

Нещодавно ми зібрались з подругами на дні народження. Давно не бачились, з деякими — від початку повномасштабного вторгнення. Звісно, ми згадували лютий, який повністю змінив наші життя. Хто що робив, хто куди поїхав, хто як переживав той період...

— Так цікаво, а я нічого не пам’ятаю... — сказала одна з моїх подруг.

— Зовсім нічого? — здивувалась я. — А чим же ти займалась той перший місяць?

— Поринула у стосунки, — відповіла вона. — Я дуже вдячна за цей досвід: завдяки йому не втратила розум від сирен і від того, що діялося навколо.

Я пам’ятаю себе 24 лютого і всі дні потому: це був класичний «бий, біжи, замри», або fight, flight, freeze. Я спочатку бігла бозна-куди й потім не могла змусити себе рухатись — невідомо куди та невідомо навіщо. Не могла їсти або, навпаки, заїдала страх, не могла спати або провалювалась у сон навіть у бомбосховищі серед людей… Життя було примарою, а я в ньому — вигаданим персонажем. Я думаю, ви розумієте, про що я. Але зі спостережень за життям навколо я б додала до класичного fight, flight, freeze ще одне — have sex. Саме це рятувало багатьох у кризових ситуаціях. Бажання займатися сексом під час небезпеки — механізм виживання, адже секс — це ода життю, ода, яка перемикає та занурює. Це спосіб переладнатись зі страху на щось життєствердне, скинути негативні емоції та напруження. А ще — отримати порцію ендорфінів.

Декілька років тому закінчились найдовші стосунки в моєму житті, тож на момент війни я жила повністю сама собою — і мені дуже подобався цей стан. Я почала наново вивчати себе, свої смаки та вподобання, вчилася відкривати себе світу і взагалі не планувала нових стосунків. Але в березні 2022 року я зрозуміла: ніколи в житті я не мріяла так сильно мати чоловіка поряд. Це бажання було навіть не про захист, сильне плече тощо, а про можливість ділити досвід. Дуже незвичний, глибокий, травматичний досвід війни. Мені конче потрібен був хтось дуже близький, аби цей досвід розділити. І другим великим відкриттям для мене стало те, що я хотіла мати поруч не просто чоловіка: я хотіла, щоб це був військовий.

УРОК 1: НОВІ СЕКС-СИМВОЛИ

Зізнаймося чесно: до 24 лютого нашими секс-символами були геть інші чоловіки. Яскраві рок-зірки, голлівудські красені, спортсмени... Але щоб чоловіки у формі — це на любительку.

Також у багатьох дівчат, чиє дитинство припало на пострадянське суспільство (як-от моє), до військових було взагалі суперечливе ставлення — щось на кшталт травми. Адже в Радянському Союзі військові не були чоловіками мрії. Я це знаю точно, бо народилась у такій сім’ї. Військовий у ті часи — це маленька зарплата, постійні переїзди, проблеми з алкоголем, муштра, беземоційність тощо.

І от півтора року тому ми всі потрапили до геєни вогненної. У цих обставинах чоловіки у формі отримали інший ракурс та інший вимір. Точку зору було змінено кардинально: тепер про військових мріяло дуже багато дівчат. Ми бачили нові об’єкти бажання в тік-току, в інстаграмі та на вулицях рідних міст. Навіть ті хлопці, яких ми ніколи не розглядали в ролі «того самого», несподівано стали дуже hot. А ще дуже багато чоловіків пішли на фронт добровольцями, і це піднесло їх у наших очах до небес. Усі вони стали символами нашої головної потреби у відносинах — безпеки.

Головна й першочергова потреба жінки у стосунках — саме безпека. Ми маємо бути впевнені, що поряд із цим чоловіком ми й наші діти надійно захищені, перш за все фізично. Звісно, ми не беремо викривлену реальність у вигляді моделі «тиран — жертва». Від початку російської навали ми всі разом втратили почуття безпеки. Багато жінок змушені взяти на себе роль чоловіків, опікуватись родиною та опановувати нові території, якщо поїхали з України. Чоловіки у формі тепер для нас нове уособлення захисту, тому абсолютно логічним було відчувати потяг саме до них. Від них віяло впевненістю та спокоєм.

Статистика свідчить: від початку повномасштабного вторгнення кількість шлюбів в Україні зросла, і більшість із них — саме з військовими. Але чи не граємо ми в реальність, коли поспіхом зближуємось під час війни? Чи ця реальність — справжня?

УРОК 2: ТРИМАЙТЕ СВІЙ ТЕМП

Я побачила його вперше в додатку для знайомств: красень у формі, тестостерон зашкалював навіть крізь фото. Американець, який приїхав захищати Україну. Звісно, це був метч з першого погляду. На першому побаченні я не повірила своїм очам: він виглядав ще краще, ніж у додатку, а ще виявився розумним (юрист у попередньому житті), дотепним і сміливим. Його бажання одразу зануритись у стосунки я теж зчитувала саме як сміливість. Звісно, протистояти його бажанню було складно, і я стрибнула в цю історію з головою. Дуже швидке зближення, феєричний секс, «я на ротації пару тижнів, може, поживу поки в тебе?», «а після війни ми поїдемо сюди»... Він активно розбудовував стосунки.

Водночас у мене не було навіть можливості зупинитись та усвідомити: чи хочу я цього та, зрештою, що це для мене: яскраве захоплення чи чоловік мого життя? Часу не було взагалі, бо «у нас є тільки два тижні, а далі я їду»... А далі ми постійно спілкуємося в Сигналі (якось незручно казати, що мені треба подумати), а далі він їде в Бахмут (знову мої почуття не на часі), а далі в нього є три дні й він приїжджає, аби мене побачити (ну зараз точно не час говорити, що ти не готова до серйозних стосунків, Ян) — словом, ти все глибше й глибше в цьому.

За півтора місяця я опинилась у «серйозних» стосунках з військовим, який вже почав згадувати про весілля. Чи був у мене час подумати, як мені в цьому? Ні.

УРОК 3: СТОСУНКИ ЧИ САМОТНІСТЬ?

— Чому військові так прагнуть бути у стосунках? — запитала я свою терапевтку.

— Насправді військові поділяються на дві групи: одна з них дуже хоче стосунків, а інші обирають самотність, — відповіла вона.

Чому стосунки? На війні близька людина (навіть коли вона на відстані) стає маркером «нормального» життя. Яскравого, без болю та бруду, без смерті побратимів, без відірваних кінцівок...Кохана людина відчувається тим островом тепла й нормальності, думки про неї служать надійною опорою для військового. Так, зараз складно й погано, але ось є гавань, де існує нормальне життя, і я до нього можу повернутись. Боротьба набуває нового сенсу, родина й жінка стають тими сигнальними вогниками, які наче кажуть: ця дистанція має кінець — я вже тут, наприкінці випробування.

Чому самотність? Водночас багато військових уникають стосунків, ще й довготривалих. Або обирають щось «несерйозне». Це небажання будувати дещо довгострокове — не завжди внутрішній вибір, а нестача ресурсу. Війна — це жінка, яка дуже часто забирає всі сили та увагу. У чоловіків просто бракує енергії на щось більше. Також це свідомий вибір: не прив’язуватись і не переживати чергову втрату. Адже справді, втрата близької людини в цивільному житті та втрата такої опори, коли ти на фронті, — різні речі. На фронті це набагато болючіше, адже разом із жінкою ти втрачаєш картину «нормального» світу, який десь існує.

УРОК 4: ЗНІМАТИ ФОРМУ

За пару місяців після нашого яскравого, але короткого роману та спілкування онлайн американський супергерой приїхав у відпустку і зупинився в моїй квартирі. Я з жахом зрозуміла, що зовсім не знаю цю людину, та окрім сексу і внутрішньої тяги до захисника, крім захоплення тим, що він приїхав боронити мою країну, мене в цих стосунках нічого не тримає… Тобто він був для мене рок-зіркою, а не реальним хлопцем. І при знайомстві з реальним хлопцем у реальному житті, без наративу війни, я не змогла себе знайти поруч з ним.

Коли ти захоплюєшся військовим, завжди варто пам’ятати: цю форму, роль і образ він рано або пізно знімає. Чи підходить вам цей чоловік без форми? Чи хочете ви бути з цією людиною в реальному житті, де немає жаху та стресу? Чи справді ви близькі люди, або ж це захоплення його вибором захищати?

УРОК 5: ПРО ВІДВЕРТІСТЬ

Ви помітили, що від початку повномасштабного вторгнення ми стали набагато відвертішими: швидше зближуємось і фліртуємо, зокрема в соцмережах? Практично у кожної моєї подруги за ці півтора року трапився хоча б один флірт, роман або навіть вірт із військовим у соцмережі.

Інколи від знайомства до «в чому ти зараз?» минало буквально пару годин. Якщо раніше ми могли довго придивлятись один до одного, ходити на побачення та розмірковувати, то сьогодні для зближення навіть не завжди потрібно побачення наживо. Нам стало дуже легко писати слова підтримки незнайомцям у формі, реагувати на їхні відповіді, фліртувати тощо.

«Це теж волонтерська робота!» — пояснила мені дівчина, яка останні декілька років заробляла на OnlyFans, а від початку вторгнення почала продавати свої фото за донати й розсилати їх військовим (навіть незнайомим) безкоштовно. Думка про те, що ви ніколи не бачились до цього і, можливо, взагалі не побачитесь — адже він може просто загинути, — працює як неабиякий афродизіак.

Це листування з хлопцями війни, емодзі, лайки та флірти особисто я розцінюю як велике коло емоційної допомоги, де залучені всі ми зараз. Відволікання від жаху навколо, привід посміхнутись та відчути себе краще. Якщо це працює так — нехай працює й надалі. З етичною стороною розберемось після Перемоги.

УРОК 6: МАЙБУТНЄ

Декілька тижнів тому на одному волонтерському заході (показ фільму для ветеранів) я познайомилась із хлопцем. Він був привітний, симпатичний, активний, але щось пожартував про ЗСУ. Я здивувалась: як жартувати? ми ж — не ЗСУ. При підготовці цієї статті я читала деякі матеріали в гуглі й випадково знайшла інтерв’ю цього хлопця в подкасті. Виявляється, він — колишній полонений, був важко поранений. Після цього жаху він не так давно повернувся завдяки обміну та збирає своє життя заново, зокрема й особисте.

Для мене ця історія не тільки про те, що ніколи не треба ставити тавро та робити висновки стосовно іншої людини. Японці кажуть: кожен самурай, що ви його зустрічаєте, веде битву, про яку ви нічого не знаєте. Але для мене ця історія — ще й про зустріч із майбутнім.

Після Перемоги, після закінчення великої війни додому повернуться тисячі захисників. Усі вони наново збиратимуть своє життя, стосунки, родини, а головне — сенси жити далі. Нам усім до снаги створити разом найголовніший сенс нашого спільного майбутнього — любов. Почати можна вже зараз.

Текст: Яна Алтухова

Колажі: Юлія Портарескул