11 неочевидних об’єктів ЮНЕСКО в Азії та Європі

Кожен рік всесвітня організація UNESCO доповнює свій реєстр архітектурних та природних об’єктів, які мають унікальну цінність і потребують особливого вивчення і захисту. До 2024 року в списку Світової спадщини були включені 1157 місць зі 167 країн, зокрема 900 об’єктів, що мають особливе культурне значення. Фотограф та журналіст Вадим Куликов ділиться світлинами з одинадцяти цінних локацій у різних країнах Європи та Азії та розповідає про них.

Шовкові шляхи: мережа маршрутів коридору Чан’ань – Тянь-Шань 

Це ділянка протяжністю 5000 км розгалуженої мережі Шовкових шляхів, що тягнеться від столиці Китаю часів династій Хань і Тан, до регіону Жетису в Центральній Азії. Він сформувався між II-им століттям до нашої ери та I-им століттям нашої ери, і використовувався аж до XVI століття. Шлях пов’язував численні цивілізації та сприяв торгівлі та обміну в сфері релігійних традицій, наукових знань, технологічних інновацій, культурних практик та мистецтва. Зараз на маршруті Шовкового шляху є тридцять три місця, включені до переліку об’єктів, що перебувають під захистом UNESCO, у тому числі столиці та палацові комплекси різних імперій і ханських королівств, торгові поселення, буддійські печерні храми, стародавні шляхи, поштові станції, перевали, маяки, ділянки Великої стіни, укріплення, гробниці та культові споруди. 

На фото – караван-сарай (заїжджий двір) Таш-Рабат, який розташований на Шовковому шляху та знаходиться у Наринській області Киргизстана. Влада країні сподівається, що в найближчий час Таш-Рабат стане окремою пам’яткою у переліку людського надбання UNESCO. Цей караван-сарай знаходиться біля кордону з Китаєм, на висоті понад 3500 м над рівнем моря. Таш-Рабат був побудований в XV столітті на місці давнішого несторіанського або буддійського монастиря IX-X століть. Існує дві версії його заснування. Перша – він був зведений, як фортеця одним з ханів, який хотів захистити торгові каравани від розбійників. Потрапити до долини з караван-сараєм можна тільки через вузькі переходи між горами. Друга версія – він був задуманий місцевим багатієм, як велика фортеця, але будівництво не завершилось з невідомих причин. Проте монастир на цьому місці дійсно існував, але почав занепадати з того часу, як в Центральній Азії остаточно закріпився іслам.

Будинок Плантен-Моретуса, Бельгія

Музей-майстерня Плантен-Моретуса – це друкарня та одне з перших видавництв Європи. Розташована в Антверпені, друкарня бачила період Відродження, друкувала роботи Рубенса, та пов’язана з історією винаходу типографіки. У XVI столітті її власником був Крістоф Плантен, що розпочав роботу видавництва у 1555 році. Його компанія не припиняла роботи до 1867 року, і зберегла свій історичний інтер’єр, велику колекцію старого друкарського обладнання, архіви, твори мистецтва, серед яких є картина Рубенса. Деякий час Рубенс працював над оформленням книг видавництва. Будинок компанії в свій час був місцем зустрічей гуманістів та філософів. В 1944 році під час артобстрілу музейне приміщення було пошкоджене німецькою ракетою, і було зачинено на ремонт на шість років. До нашого часу в майстерні збереглися старовинні дерев’яні блау-преси, шкіряні шпалери на стінах, фламандські різьблені меблі. Бібліотека музею Плантен-Моретуса нараховує понад 30 000 книг і фоліантів. 

Гелатський монастир, Грузія

Монастир Гелаті, збудований неподалік від Кутаїсі, є прикладом культурного, політичного та економічного зростання Грузії між XI і XIII століттями. Вважається, він був одним з найбільших середньовічних православних монастирів, що виріс у центр науки та освіти. Його будівництво, яке закінчилось у 1106 році, пов’язують з активною діяльністю царя Давида IV Будівельника. До складу монастиря входить три храми, кам’яна дзвіниця та будівля Академії, від якої вціліли лише зовнішні стіни. Цар Давид зібрав до своєї Академії видатних інтелектуалів і філософів того часу. Частина монахів працювала в скрипторії, де переписували рукописи. Серед кількох книг, створених у монастирі, найвідомішою є Євангеліє XII століття, та ікони, які зараз зберігаються у музеях Тбілісі.

Скугсчиркогорден, Швеція 

Кладовище на півдні Стокгольма, яке було внесено в перелік цінностей людства UNESCO в 1994 році. Його головна цінність в архітектурних об’єктах, які демонструють періоди розвитку від стилю скандинавського класицизму до зрілого функціоналізму. Його було створено між 1917 і 1920 роками двома молодими архітекторами Асплундом і Леверенцем на місці колишніх гравійних кар’єрів, порослих соснами. Дизайн поєднує рослинність і архітектурні елементи, використовуючи переваги нерівностей на ділянці для створення ландшафту. Проєкт кладовища мав великий вплив на архітекторів у багатьох країнах світу. Неподалік від виходу з території кладовища знаходиться ставок, схил для медитації та великий гранітний хрест. По задуму архітекторів, він має сприйматися відкрито для нехристиянських інтерпретацій, також вони приводили до контексту цитату художника Каспара Фрідріха: «Для тих, хто бачить його таким, це розрада, а для тих, хто не бачить, це просто хрест». Серед поховань видатних людей на кладовищі можна знайти могилу акторки Грети Гарбо. 

Культурний ландшафт Хаврамана, Іран

Хавраман – це віддалений гірський регіон, що зберігає традиції культури курдського племені «хаврамі», яке населяло його приблизно з 3000 року до нашої ери. Спосіб проживання людини в долинах гір Загрос був адаптований протягом тисячоліть до суворого гірського середовища. Багаторівневе планування та архітектура крутих схилів, садівництво на сухих кам’яних терасах, розведення худоби та сезонна вертикальна міграція – це риси місцевої культури та життя напівкочового народу хаврамі. Протягом різних сезонів року люди тут переміщуються з низовин на вершини, і навпаки. Про безперервну присутність цього народу протягом тисячоліть у ландшафті свідчать кам’яні знаряддя праці, печери та скельні укриття, кургани, залишки постійних і тимчасових поселень, а також майстерні, кладовища, дороги, села та замки. 12 сіл, що входять до регіону Хавраман, ілюструють еволюцію народу, який пристосувався до дефіциту продуктивної землі в гірському середовищі.

Джантар-Мантар, Індія

Обсерваторія просто неба у місті Джайпур, побудована 1734 року за наказом раджутського махараджі Джай Сінґха II. Це найбільша з п’яти обсерваторій, побудованих ним на заході Індії, вона також найкраще збереглася з усіх. Під час зведення об’єкту, протягом шести років, тут працювало щонайменше 23 висококваліфіковані астрономи. Інструменти для вимірювань у обсерваторії відрізняються колосальними габаритами, найбільший має діаметр 27 метрів. Серед дев’ятнадцяти інструментів тут є ті, що вимірюють відстані між небесними тілами, час сходу та заходу сонця, місце знаходження полярної зірки та інші. Кожен інструмент, виготовлений із місцевого каменю та мармуру, має астрономічну шкалу. Джантар-Мантар безперервно використовувався приблизно до 1800 року, потім був покинутий, але відновлений під час британського колоніального правління. Обсерваторія була оголошена національним пам’ятником Індії у 1948 році. 

Арабо-нормандський Палермо, Італія 

Забудова міста Палермо у 1130-1194 роках демонструє унікальне об’єднання архітектурних стилів, з елементами західної, ісламської та візантійської традицій. У ті часи острів Сицилія знаходився під правлінням норманів, які за короткий час змогли змінити ландшафт міста, збудувавши різні за призначенням споруди, над якими працювали окремі архітектори, проте усі були пов’язані між собою через архітектурний напрямок, сьогодні відомий, як Арабо-Нормандський стиль. В комплекс будівель сьогодні входять дев’ять цивільних і релігійних споруд. Кожен об’єкт ілюструє важливі аспекти мультикультурного синкретизму.

Печерний храм Дамбулла, Шрі-Ланка 

Найбільший і найкраще збережений печерний храмовий комплекс на Шрі-Ланці. Священне місце для паломників протягом 22 століть. Скеля з головною печерою височіє на 160 м над навколишніми рівнинами. В околицях нараховується понад 80 задокументованих печер, в п’яти з них містяться визначні фрески і статуї, що розповідають про життя Гаутами Будди. Власне, фрески займають площу 2100 квадратних метрів. Історики розповідають, що люди жили в цих печерах з доісторичних часів. Документально підтверджено, що неподалік було знайдено поховання з людськими скелетами віком близько 2700 років. До сьогодні храм Дамбулла залишається активним ритуальним центром, що потребує постійного догляду за фресками. Перші роботи з очищення і нанесенню на них захисного покриття відбулося в 1960-х роках.

Священні ансамблі Хойсала, Індія

Серед усіх храмів Індії, священні споруди імперії Хойсала відрізняються тим, що не хочуть здаватися величезними. Інша відмінність – це унікальні різьблені барельєфи, якими прикрашені всі зовнішні стіни храмів. З XI по XIV століття правителі Хойсала контролювали ту територію південної Індії, яку зараз займає штат Карнатака. Вони розмовляли на мові каннада, а в архітектурі намагалися вигадати новий стиль, що виділявся складними деталями. Храми Хойсала зроблені з темно-сірого мильного каменю, з великою кількістю гіперреалістичних скульптур і досконалим мистецтвом різьблення. На генплані деякі храми нагадують форму зірки, присвячені богу Вішну та богу Шиві, майже всі розташованій на низькій платформі. За легендою, найстаріший з храмів будувався 103 роки. Головні храми Хойсала знаходяться в містах Халебіду та Белур, вони були зараховані до переліку всесвітнього надбання UNESCO у 2023 році. 

Фламандські бегінажі, Бельгія

З XIII століття в Європі почали існувати бегінажі, закриті громади, де жили виключно жінки, що вирішили присвятити себе духовному життю, при цьому не обираючи замкнений світ монастирів. Здебільшого там знаходили прихисток вдови ветеранів війни, або сироти, яким було важко виживати поодинці. Правила бегінажу нагадували життя в монастирі. Крім каплиці чи церкви, в комплекс бегінажу могли входити функціональні будівлі: лікарня, пекарня, і навіть броварня. Фламандські бегінажі – це 13 архітектурних ансамблів, характерних для фламандського регіону. Деяка кількість літніх мешканок в них жили до нещодавнього часу, але загалом будівлі зараз переходять до різних культурних ініціатив, що продовжують зберігати архітектуру пам’яток. На фото – бегінаж у місті Антверпен. 

Старий Рас і Сопочани, Сербія 

На півдні Сербії, біля міста Нови Пазар, розташований комплекс споруд, що демонструють зв’язок Візантійської культури та традицій Південно-Східної Європи. Вони датуються X – XIII століттями, і зберігають архітектуру і фрески, виконані художниками того періоду, які не мали можливості працювати на території Візантійської імперії, але знайшли притулок при дворі сербського короля. До ансамблю входять чотири споруди: монастир Сопочани, монастир Джурджеві Ступові, церква Святих Апостолів Петра і Павла і середньовічне місто Рас. Усі будівлі розташовані в межах площі 199 га, та огороджені дуже великою буферною зоною – її площа 9936 га.